Біла Церква (з 1939 по 1945 р. Тісофегередьгаз) - село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Тиси, за 34 км від районного
центру на автомагістралі Ужгород-Рахів. Населення - 2193 чоловіки.
Комплексна бригада колгоспу ім. Жданова, що розміщена в селі, рільничо-тваринницького напрямку, має 630 га угідь, у т. ч. 200 га орної землі, близько 100 га садів, 200 га сіножатей. На фермі - 140 голів великої рогатої худоби, у т, ч. 100 корів.
В селі - восьмирічна школа, бібліотека, клуб з кіноустановкою. 6 фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок на 25 місць, відділення зв'язку. Понад 450 житлових будинків, тобто 70 проц. всіх будинків села, споруджено за роки Радянської влади. Понад 100 чоловік одержали середню і вищу освіту. Село дало 15 спеціалістів народного господарства - учителів, медичних працівників та інших.
Багато є в селі народних умільців по виготовленню вовняних килимів, ковдр, а також по в'язанню та вишиванню. Серед них килимниця М. Ю. Шіман, вишивальниця І. Д. Тіводар. В. І. Марина - майстер по виготовленню національного весільного вбрання, розпису стін житлових будинків в національному стилі.
В письмових джерелах село вперше згадується у 1373 році. Назва його походить від монастиря, який звали Білою Церквою. Руїни монастирських будов збереглися і до наших днів у східній околиці села, яка ще й тепер зветься «Монастирище». Довгий час село належало власникам Хустського замку. Всі його мешканці у XVIII столітті залишалися неписьменними. У документі 1751 року про це сказано, що жителі села «метрики не мають, бо не знають писати».
1922 році в Білій Церкві створено комуністичну організацію. Під її керівництвом вже у тому ж році селяни взяли участь у першотравневій демонстрації в Солотвині.
18 жовтня 1944 року Білу Церкву визволили радянські війська. 20 жовтня обрано Народний комітет, першим головою якого став В. Т. Пошпа.
Дивиться також інші населені пункти району: