Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
автомагістралі Мукачеве - Львів, за 12 км від районного центру. Через Нижні Ворота протікає річка Латориця, в яку у центрі села впадає її притока р. Заводка. Населення - 903 чоловіки. О, і міцній Раді підпорядковане село Задільське.
На території села виявлено скарб бронзових виробів пізньобронзової доби (XІ-IX століття до н. е.).
Село вперше згадується у письмових джерелах за XII століття. Його назва походить від особливостей місцевості, в якій воно розташоване - серед гір, що раніше називалися «веретками». Тому й село спочатку було названо Нижні Верецьки.
В XIІ столітті Нижні Верецьки входили до складу Галицько-Волинського князівства, а з XIII століття - до угорського королівства. Під час татаро-монгольської навали в Середню Європу завойовники хана Батия, просуваючись через Верецький перевал, напали на село, яке дуже пограбували і спустошили. Більшість дворів було спалено ордою. У селі збереглося лише кілька родин, серед яких згадуються такі: Малиішчі, Курахи, Поповичі, Биркевичі, Антоловці.
У 1433 році село Нижні Верецьки належало дворянам Білкеям, пізніше - іншим магнатам, входило також до Мукачівсько-Чинадіївської домінії.
Як видно з урбарію 1648 року, в селі на той час було вже 118 господарств, в яких мешкало 70 селян-кріпаків з наділами, 12 кенезів, 7 вільних, 26 желярів, столяр, таможник і піп. Їм належало 35 коней, 166 волів, 210 корів, 127 свиней і 405 овець. Уже тоді в селі було значне майнове розшарування. Тільки один мешканець його володів повним телеком землі, близько половини селян мали по 0,5 телека, а решта - невеличкі ділянки - по 4-6 гольдів. 26 желярів не мали жодного клаптика землі. Особливо яскраво видно майнову нерівність у розподілі худоби. Двоє вільних селян мали 6 коней, 15 волів, 12 корів, 19 свиней і 180 овець, а десятки бідняцьких дворів зовсім не мали худоби.
Селяни змушені були відбувати панщину і платити домінії непосильну данину: з 1/3 телека 1 форинт поземельного податку - цензу, здавали 1 іцу меду, 1 іцу масла, 1 голову сиру, приносили для панської кухні курей, качок, яйця. Крім гого, селяни всією общиною сплачували землевласникові 38 форинтів т. зв. «сухої корчми» - за те, що не купували горілки в корчмі маєтку; 12 форинтів т. зв. «драбантських грошей»; 6 форинтів за «убійну худобу»; 3 форинти 60 крейцерів за вбивство звіря та інші. Нижньоверецькі селяни змушені були також зимувати панських овуць (по 2-3 голови на двір), виконувати додаткові тяглові роботи, які лягали важким тягарем на їхні плечі.
В другій половині XVII століття панщинно-кріпосницька експлуатація значно посилилася. У Нижніх Верецьках домінія захопила кращі селянські землі в урочищах Голиця та Приворотті і створила тут панщинне господарство. Панщина наприкінці XVII століття стала майже необмеженою. Селянам доводилось працювати стільки, скільки вимагала економія. Крім того, було збільшено грошові та натуральні побори. Місцеві власті в погоні за прибутками збільшували панщину.
Не минали село й лихоліття ворожих нападів та воєн. Так, у 1600 році через Верецький перевал в Угорщину пройшла орда кримських татар, яка принесла її долину Латориці неволю, руїни і смерть. В 1657 році у село вдерлися війська польської шляхти під проводом воєводи Любомирського, які мстили князеві Дєрдю II Ракоці за його втручання в польські справи. Жахливого розорення зазнали селяни Нижніх Верецьок і в період антигабсбурзької війни (1683-1688 pp.). Розорені, зубожілі від панщини та сваволі кріпосників, позбавлені засобів до існування та притулку, селяни змушені були тікати з насиджених місць у пошуках кращої долі. За переписом, на початку XVIII століття в селі залишилось тільки 32 кріпацьких та 6 кенезьких господарств. 40 сімей покинули свої двори.
Коли на початку XVIII століття Закарпаття і Угорщину охопила визвольна війна проти панування Габсбургів у 1703-1711 pp., в ній брали участь і нижньоверецькі кріпаки. Цікаво відзначити, що селяни Нижніх Верецьок за дорученням Ференца II Ракоці, як його посланці, відвозили листа до Петра І. Зазнавши поразки у цій війні, Ференц II Ракоці залишив батьківщину і 20 лютого 1711 року зупинився у селі Нижніх Верецьках. Звідси він звернувся з відкритим листом до населення країни.
Після поразки визвольної війни Нижні Верецьки були перетворені в руїни. В селі залишилося тільки 18 дворів, яким належало 135 кобликів землі та сінокосів, з них церкві - 30 кобликів.
В 1728 році австрійський імператор подарував маєтки Мукачівсько-Чинадіївської домінії графу Шенборну. Село Нижні Верецьки стає центром Верховинського ключа величезної латифундії Шенборнів. Тільки в Нижніх Верецьках Шенборнам належало 1850 гольдів кращої землі. Селяни ж
Нижні Ворота
Сторінка 1 з 9
Нижні Ворота (до 1945 року - Нижні Верецьки) - село, центр Нижньоворітської сільської Ради. Розташовані біля підніжжя Бескидських гір та перевалу, який з'єднує Закарпатську і Львівську області, на На території села виявлено скарб бронзових виробів пізньобронзової доби (XІ-IX століття до н. е.).
Село вперше згадується у письмових джерелах за XII століття. Його назва походить від особливостей місцевості, в якій воно розташоване - серед гір, що раніше називалися «веретками». Тому й село спочатку було названо Нижні Верецьки.
В XIІ столітті Нижні Верецьки входили до складу Галицько-Волинського князівства, а з XIII століття - до угорського королівства. Під час татаро-монгольської навали в Середню Європу завойовники хана Батия, просуваючись через Верецький перевал, напали на село, яке дуже пограбували і спустошили. Більшість дворів було спалено ордою. У селі збереглося лише кілька родин, серед яких згадуються такі: Малиішчі, Курахи, Поповичі, Биркевичі, Антоловці.
У 1433 році село Нижні Верецьки належало дворянам Білкеям, пізніше - іншим магнатам, входило також до Мукачівсько-Чинадіївської домінії.
Як видно з урбарію 1648 року, в селі на той час було вже 118 господарств, в яких мешкало 70 селян-кріпаків з наділами, 12 кенезів, 7 вільних, 26 желярів, столяр, таможник і піп. Їм належало 35 коней, 166 волів, 210 корів, 127 свиней і 405 овець. Уже тоді в селі було значне майнове розшарування. Тільки один мешканець його володів повним телеком землі, близько половини селян мали по 0,5 телека, а решта - невеличкі ділянки - по 4-6 гольдів. 26 желярів не мали жодного клаптика землі. Особливо яскраво видно майнову нерівність у розподілі худоби. Двоє вільних селян мали 6 коней, 15 волів, 12 корів, 19 свиней і 180 овець, а десятки бідняцьких дворів зовсім не мали худоби.
Селяни змушені були відбувати панщину і платити домінії непосильну данину: з 1/3 телека 1 форинт поземельного податку - цензу, здавали 1 іцу меду, 1 іцу масла, 1 голову сиру, приносили для панської кухні курей, качок, яйця. Крім гого, селяни всією общиною сплачували землевласникові 38 форинтів т. зв. «сухої корчми» - за те, що не купували горілки в корчмі маєтку; 12 форинтів т. зв. «драбантських грошей»; 6 форинтів за «убійну худобу»; 3 форинти 60 крейцерів за вбивство звіря та інші. Нижньоверецькі селяни змушені були також зимувати панських овуць (по 2-3 голови на двір), виконувати додаткові тяглові роботи, які лягали важким тягарем на їхні плечі.
В другій половині XVII століття панщинно-кріпосницька експлуатація значно посилилася. У Нижніх Верецьках домінія захопила кращі селянські землі в урочищах Голиця та Приворотті і створила тут панщинне господарство. Панщина наприкінці XVII століття стала майже необмеженою. Селянам доводилось працювати стільки, скільки вимагала економія. Крім того, було збільшено грошові та натуральні побори. Місцеві власті в погоні за прибутками збільшували панщину.
Не минали село й лихоліття ворожих нападів та воєн. Так, у 1600 році через Верецький перевал в Угорщину пройшла орда кримських татар, яка принесла її долину Латориці неволю, руїни і смерть. В 1657 році у село вдерлися війська польської шляхти під проводом воєводи Любомирського, які мстили князеві Дєрдю II Ракоці за його втручання в польські справи. Жахливого розорення зазнали селяни Нижніх Верецьок і в період антигабсбурзької війни (1683-1688 pp.). Розорені, зубожілі від панщини та сваволі кріпосників, позбавлені засобів до існування та притулку, селяни змушені були тікати з насиджених місць у пошуках кращої долі. За переписом, на початку XVIII століття в селі залишилось тільки 32 кріпацьких та 6 кенезьких господарств. 40 сімей покинули свої двори.
Коли на початку XVIII століття Закарпаття і Угорщину охопила визвольна війна проти панування Габсбургів у 1703-1711 pp., в ній брали участь і нижньоверецькі кріпаки. Цікаво відзначити, що селяни Нижніх Верецьок за дорученням Ференца II Ракоці, як його посланці, відвозили листа до Петра І. Зазнавши поразки у цій війні, Ференц II Ракоці залишив батьківщину і 20 лютого 1711 року зупинився у селі Нижніх Верецьках. Звідси він звернувся з відкритим листом до населення країни.
Після поразки визвольної війни Нижні Верецьки були перетворені в руїни. В селі залишилося тільки 18 дворів, яким належало 135 кобликів землі та сінокосів, з них церкві - 30 кобликів.
В 1728 році австрійський імператор подарував маєтки Мукачівсько-Чинадіївської домінії графу Шенборну. Село Нижні Верецьки стає центром Верховинського ключа величезної латифундії Шенборнів. Тільки в Нижніх Верецьках Шенборнам належало 1850 гольдів кращої землі. Селяни ж
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щербовець
- Тишів
- Скотарське
- Розтока
- Підполоззя
- Лази
- Гукливий
- Верхні Ворота
- Верб’яж
- Буковець
- Біласовиця
- Абранка