Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Письмові джерела про заснування Грушевого не збереглися, але відомо, що воно існувало ще до навали монголо-татарів. В стародавніх угорських
пам'ятка х є згадки про скарги настоятелів Грушівського монастиря королю Белі IV на те, що татари під час нападу спалили село і знищили всі документи й грамоти чеши іі
Невдовзі село і монастир відбудувалися. Вони знову згадуються в документах у 1307 році. Найдавнішими феодальними власниками Грушевого були воєводи Балк і Драг, на користь яких кріпаки відробляли панщину і платили натуральні повинності. Мармароські воєводи, як патрони монастиря, зробили чимало для збільшення його прибутків і зміцнення влади. З цією метою в 1390 році було засновано Грушівське абатство, всі парафії якого платили ченцям церковні податки.
В 1391 році константинопольський патріарх Антоній IV своєю грамотою надав монастирю повну незалежність від місцевих церковних властей, єпіскопську владу та право збирати податки з православних «русинів» і «волохів», які жили в Мармароші, Угочі й Трансільванії. Завдяки цим доходам монастир швидко багатій і незабаром перетворився в центр православ'я і релігійного життя східної частини Закарпаття.
Спадкоємці воєводи Балка Дмитро і Олександр грамотою від 1 травня 1404 року подарували грушівським ченцям троє сіл Тересву, Криве і Грушеве, які з кріпаками, «полем і лісом, і водою, і з усім прожитком» переходили в повну їх власність.
Настоятелі монастиря нещадно експлуатували кріпаків. З грушівців не тільки стягували церковну десятину, а й змушували відробляти панщинні дні, нести, основний тягар ремонтних робіт, платити дев'ятину від урожаю, здавати десяту частину приплоду великої рогатої худоби, овець, кіз, птиці. До бездонних кладових ченців надходили яйця, масло, сир, мед, риба, лісові горіхи, дичина. Крім того, селяни Грушевого, як і інші кріпаки, платили державний, т. зв. подимний податок. Він був таким великим, що грушівці на протязі сторіч будували, замість, хат з димарями (з яких збирався цей податок), хати-димлянки, які опалювали «по-чорному».
Необмежена влада настоятелів монастиря і його значні прибутки викликали заздрість мукачівських епіскопів, і вони вирішили збирати церковні податки селян і на свою користь. Угорський король Владислав II в 1498 році кладе край цим спробам, але видає указ про «шанування» настоятелями епіскопів. В 1555 році трансільванський князь Георгій Баторій остаточно присудив церковну владу над парафією мукачівському епіскопу.
Грушівський монастир в умовах середньовіччя відігравав і роль осередку культури. Особливе значення мало створення при ньому на рубежі XV-XVI століть, першої на Закарпатті монастирської школи й друкарні, з якої вийшли найдавніші пам'ятки місцевого книгодрукування «руською» й румунською мовами: «Пентакостарион», «Буквар», «Румунське євангеліє» (1648 р.) та деякі інші. Засновником друкарні і першим видавцем був, як вважають окремі дослідники, польський першодрукар Швайпольт Фіоль, що втік від переслідування з Кракова і знайшов притулок в Угорщині.
Мукачівські епіскопи, які з 1646 року стали поширювачами унії на Закарпатті, докладали всіх зусиль, щоб викоренити православ'я на Мармарощині. Коли наприкінці XVІІ століття Трансільванія була захоплена Австрією, єзуїти розправилися з центром православ'я. Від старого села Грушевого не залишилося навіть слідів, а монастирські мури й будівлі перетворилися в кучу руїн. Зроблено це з такою вправністю, що до нас дійшли лише туманні й суперечливі відомості про дикий вчинок слуг Ватікану.
Грушівські селяни, які залишилися живими, відбудували село на новому місці, північніше попереднього, саме там, де воно знаходиться нині. А монастирські руїни поросли лісом, і це урочище почало називатися Дубина. Згодом там оселилося кілька кріпаків. Пізніше присілок Дубина розрісся і злився з селом Грушевим.
Перехід селян під зверхність світських феодалів Довгаїв та інших не поліпшив їх паповища. Село відбудовувалося дуже повільно. Згідно з королівським переписом 1720 року, тут проживало 27 сімей, які займалися землеробством. В користуванні селян знаходилося 57,5 кобликів орної землі та певна кількість сінокосів. Грунти були важкими для обробітку. Орати їх доводилося двома і навіть трьома парами биків. Пасовищ село мало обмаль і орендувало їх у сусідів. Основні прибутки давало скотарство. Тільки палива і будівельного лісу грушівські селяни мали вдосталь. В лісі вони збирали й жолуді, які використовували як для годівлі свиней, так і для власного споживання.
Феодально-кріпосницька експлуатація була основною перешкодою на шляху розвитку й культурного зростання села. Одна тільки дев'ятина у XVIII - на початку XIX століття становила щороку 2700 снопів жита, 70 снопів вівса, 15
Грушеве
Сторінка 1 з 8
Грушеве - село, центр сільської Ради. Розташоване за 15 км від райцентру, на правому березі річки Апшиці. Одне з найбільших сіл району, в якому нараховується 1060 дворів і 4097 чол. населення.Письмові джерела про заснування Грушевого не збереглися, але відомо, що воно існувало ще до навали монголо-татарів. В стародавніх угорських
Невдовзі село і монастир відбудувалися. Вони знову згадуються в документах у 1307 році. Найдавнішими феодальними власниками Грушевого були воєводи Балк і Драг, на користь яких кріпаки відробляли панщину і платили натуральні повинності. Мармароські воєводи, як патрони монастиря, зробили чимало для збільшення його прибутків і зміцнення влади. З цією метою в 1390 році було засновано Грушівське абатство, всі парафії якого платили ченцям церковні податки.
В 1391 році константинопольський патріарх Антоній IV своєю грамотою надав монастирю повну незалежність від місцевих церковних властей, єпіскопську владу та право збирати податки з православних «русинів» і «волохів», які жили в Мармароші, Угочі й Трансільванії. Завдяки цим доходам монастир швидко багатій і незабаром перетворився в центр православ'я і релігійного життя східної частини Закарпаття.
Спадкоємці воєводи Балка Дмитро і Олександр грамотою від 1 травня 1404 року подарували грушівським ченцям троє сіл Тересву, Криве і Грушеве, які з кріпаками, «полем і лісом, і водою, і з усім прожитком» переходили в повну їх власність.
Настоятелі монастиря нещадно експлуатували кріпаків. З грушівців не тільки стягували церковну десятину, а й змушували відробляти панщинні дні, нести, основний тягар ремонтних робіт, платити дев'ятину від урожаю, здавати десяту частину приплоду великої рогатої худоби, овець, кіз, птиці. До бездонних кладових ченців надходили яйця, масло, сир, мед, риба, лісові горіхи, дичина. Крім того, селяни Грушевого, як і інші кріпаки, платили державний, т. зв. подимний податок. Він був таким великим, що грушівці на протязі сторіч будували, замість, хат з димарями (з яких збирався цей податок), хати-димлянки, які опалювали «по-чорному».
Необмежена влада настоятелів монастиря і його значні прибутки викликали заздрість мукачівських епіскопів, і вони вирішили збирати церковні податки селян і на свою користь. Угорський король Владислав II в 1498 році кладе край цим спробам, але видає указ про «шанування» настоятелями епіскопів. В 1555 році трансільванський князь Георгій Баторій остаточно присудив церковну владу над парафією мукачівському епіскопу.
Грушівський монастир в умовах середньовіччя відігравав і роль осередку культури. Особливе значення мало створення при ньому на рубежі XV-XVI століть, першої на Закарпатті монастирської школи й друкарні, з якої вийшли найдавніші пам'ятки місцевого книгодрукування «руською» й румунською мовами: «Пентакостарион», «Буквар», «Румунське євангеліє» (1648 р.) та деякі інші. Засновником друкарні і першим видавцем був, як вважають окремі дослідники, польський першодрукар Швайпольт Фіоль, що втік від переслідування з Кракова і знайшов притулок в Угорщині.
Мукачівські епіскопи, які з 1646 року стали поширювачами унії на Закарпатті, докладали всіх зусиль, щоб викоренити православ'я на Мармарощині. Коли наприкінці XVІІ століття Трансільванія була захоплена Австрією, єзуїти розправилися з центром православ'я. Від старого села Грушевого не залишилося навіть слідів, а монастирські мури й будівлі перетворилися в кучу руїн. Зроблено це з такою вправністю, що до нас дійшли лише туманні й суперечливі відомості про дикий вчинок слуг Ватікану.
Грушівські селяни, які залишилися живими, відбудували село на новому місці, північніше попереднього, саме там, де воно знаходиться нині. А монастирські руїни поросли лісом, і це урочище почало називатися Дубина. Згодом там оселилося кілька кріпаків. Пізніше присілок Дубина розрісся і злився з селом Грушевим.
Перехід селян під зверхність світських феодалів Довгаїв та інших не поліпшив їх паповища. Село відбудовувалося дуже повільно. Згідно з королівським переписом 1720 року, тут проживало 27 сімей, які займалися землеробством. В користуванні селян знаходилося 57,5 кобликів орної землі та певна кількість сінокосів. Грунти були важкими для обробітку. Орати їх доводилося двома і навіть трьома парами биків. Пасовищ село мало обмаль і орендувало їх у сусідів. Основні прибутки давало скотарство. Тільки палива і будівельного лісу грушівські селяни мали вдосталь. В лісі вони збирали й жолуді, які використовували як для годівлі свиней, так і для власного споживання.
Феодально-кріпосницька експлуатація була основною перешкодою на шляху розвитку й культурного зростання села. Одна тільки дев'ятина у XVIII - на початку XIX століття становила щороку 2700 снопів жита, 70 снопів вівса, 15
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва
- Солотвина
- Дубове
- Діброва