Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Назва села, за народними переказами, походить від імені вівчаря Пилипа, який першим оселився тут.
В угорських письмових джерелах Пилипець вперше згадується у 1463 році під назвою Верпелепець. Найдавнішими поселенцями його були втікачі з навколишніх сіл, які ховалися в горах від переслідувань угорських та місцевих феодалів.
Основним заняттям жителів у давнину було тваринництво, побічним - землеробство. Вони вирубували ліси й чагарники, спалювали їх і на цих місцях садили городину, сіяли овес. Такий спосіб обробітку й удобрювання грунту пилипчани застоеонували до недавніх часів. Мешканці Пилипця в епоху середньовіччя жили я низеньких хатинках з нетесаних смерек, без димарів, з віконцями, «заскленими» тзарпнпим міхуром. Вогонь розкладали на глиняній долівці між камінням, а для диму залишали отвір в середині даху. Нерідко разом з сім'єю селянина в хаті перебувала худоба.
В XV-XVIII століттях Пилипець був не окремим селом, а присілком південнішого села Ізок, розміщеного вздовж річки Репинки. Документи XVIII століття називають його Ізки-Пилипець. Територія, на якій знаходився присілок, належала в XV столітті феодалам Урмезеям, а з 1467 року - Довгаям. У середині XVII століття Ізки з присілками уже були власністю Жігмонта Ліпчая. Перші відомості про феодальні повинності, залишені ним, свідчать, що селяни Пилипця платили від Цілого наділу (лана) по 6 флоринів і 1 шкурці куниці на рік та виконували панщинні роботи.
Після поразки визвольної війни угорського народу 1703-1711 pp., в якій брали участь і селяни присілка, територія його потрапляє до рук великих феодалів Телекіїв, а селяни стають їх кріпаками. Вони змушені були відбувати 3-денну панщину на тиждень як у своєму селі, так і в інших маєтках родини Телекіїв. Крім того влітку селяни випасали, а взимку годували худобу феодала, платили грошові й натуральні податки.
Експлуатувало селян і духовенство. Попу, що знаходився в селі Вишніх Ізках (Пилипець своєї церкви до 1780 року не мав), селяни платили по 1 віку вівса і відбували на його полі роковину.
Населення Пилипця терпіло й від стихійного лиха (ранні морози, напади capатпі тощо). В 1785 році у церковній книзі с. Пилипця з'явився запис: «Змерз хліб у Верховині», в 1786 році цей запис було продовжено словами: «Не було що сіяти і в голоду много того року померло людей...».
Віками жили пилипчани в безпросвітній темряві. Через жахливі злидні діти бідноти зовсім не відвідували школу. В середині XIX століття лише один пін (з 595 чол. населення) мав середню освіту. 90 проц. селян були неписьменними.
Під час буржуазної революції 1848-1849 pp. хвиля народного гніву охопила й Верховину. Весною 1849 року бідняки ряду гірських сіл, озброївшись косами й вилами, нападали на панські маєтки та попівські господарства й знищували їх. У цих виступах брали участь і селяни Пилипця.
Революція не змінила становища жителів села. І наприкінці XIX та на початку XX століття переважна більшість селян залишалася малоземельною і безземельною. Наділи трудового селянства були розташовані на крутих гірських схилах, на запущених сінокосах. Урожайність зернових, переважно вівса, на цих землях ніколи не перевищувала 3-4 цнт, картоплі - 50 цнт, сіна - 5-6 цнт. Тому селяни змушені були йти на сплав лісу, на жнива й інші заробітки в Угорщину і Румунію або емігрувати за кордон.
На початку XX століття до закарпатських трударів, у т. ч. й бідняків Пилипця, проникають праці В. І. Леніна, а також полум'яні сторінки більшовицької газети «Іскра». Один із перших номерів ленінської «Іскри» довгий час любовно зберігався у мешканця села О. В. Безеги. Зараз він експонується в Хустському краєзнавчому музеї.
Перша світова війна погіршила становище народних мас краю внаслідок постійних мобілізацій чоловіків до армії і реквізицій худоби й зерна. В жовтні 1914 року російські війська, прорвавшись через Торунський перевал, зайняли частину Верховини. Населення звільнених ними сіл, в т. ч. й Пилипця, з захопленням зустрічало солдатів Росії, допомагало їм продуктами, підводами тощо.
Відгомін Великої Жовтневої соціалістичної революції докотився й до Пилипця. З Росії почали повертатися колишні військовополонені. В рідне село прибув Ф. С. Черепанинець, який зразу ж став одним з найактивніших поширювачів ідей Великого Жовтня серед односельчан.
Пилипець
Сторінка 1 з 6
Пилипець - село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км на північний захід від Міжгір'я, біля витоків гірської річки Репинки, що впадає в Ріку. З усіх сторін його оточують гори. Населення - 1232 чол. Сільській Раді підпорядковані села Подобовець і Розтока. На захід від Пилипця (на відстані 18 км) - залізнична станція Воловець. В угорських письмових джерелах Пилипець вперше згадується у 1463 році під назвою Верпелепець. Найдавнішими поселенцями його були втікачі з навколишніх сіл, які ховалися в горах від переслідувань угорських та місцевих феодалів.
Основним заняттям жителів у давнину було тваринництво, побічним - землеробство. Вони вирубували ліси й чагарники, спалювали їх і на цих місцях садили городину, сіяли овес. Такий спосіб обробітку й удобрювання грунту пилипчани застоеонували до недавніх часів. Мешканці Пилипця в епоху середньовіччя жили я низеньких хатинках з нетесаних смерек, без димарів, з віконцями, «заскленими» тзарпнпим міхуром. Вогонь розкладали на глиняній долівці між камінням, а для диму залишали отвір в середині даху. Нерідко разом з сім'єю селянина в хаті перебувала худоба.
В XV-XVIII століттях Пилипець був не окремим селом, а присілком південнішого села Ізок, розміщеного вздовж річки Репинки. Документи XVIII століття називають його Ізки-Пилипець. Територія, на якій знаходився присілок, належала в XV столітті феодалам Урмезеям, а з 1467 року - Довгаям. У середині XVII століття Ізки з присілками уже були власністю Жігмонта Ліпчая. Перші відомості про феодальні повинності, залишені ним, свідчать, що селяни Пилипця платили від Цілого наділу (лана) по 6 флоринів і 1 шкурці куниці на рік та виконували панщинні роботи.
Після поразки визвольної війни угорського народу 1703-1711 pp., в якій брали участь і селяни присілка, територія його потрапляє до рук великих феодалів Телекіїв, а селяни стають їх кріпаками. Вони змушені були відбувати 3-денну панщину на тиждень як у своєму селі, так і в інших маєтках родини Телекіїв. Крім того влітку селяни випасали, а взимку годували худобу феодала, платили грошові й натуральні податки.
Експлуатувало селян і духовенство. Попу, що знаходився в селі Вишніх Ізках (Пилипець своєї церкви до 1780 року не мав), селяни платили по 1 віку вівса і відбували на його полі роковину.
Населення Пилипця терпіло й від стихійного лиха (ранні морози, напади capатпі тощо). В 1785 році у церковній книзі с. Пилипця з'явився запис: «Змерз хліб у Верховині», в 1786 році цей запис було продовжено словами: «Не було що сіяти і в голоду много того року померло людей...».
Віками жили пилипчани в безпросвітній темряві. Через жахливі злидні діти бідноти зовсім не відвідували школу. В середині XIX століття лише один пін (з 595 чол. населення) мав середню освіту. 90 проц. селян були неписьменними.
Під час буржуазної революції 1848-1849 pp. хвиля народного гніву охопила й Верховину. Весною 1849 року бідняки ряду гірських сіл, озброївшись косами й вилами, нападали на панські маєтки та попівські господарства й знищували їх. У цих виступах брали участь і селяни Пилипця.
Революція не змінила становища жителів села. І наприкінці XIX та на початку XX століття переважна більшість селян залишалася малоземельною і безземельною. Наділи трудового селянства були розташовані на крутих гірських схилах, на запущених сінокосах. Урожайність зернових, переважно вівса, на цих землях ніколи не перевищувала 3-4 цнт, картоплі - 50 цнт, сіна - 5-6 цнт. Тому селяни змушені були йти на сплав лісу, на жнива й інші заробітки в Угорщину і Румунію або емігрувати за кордон.
На початку XX століття до закарпатських трударів, у т. ч. й бідняків Пилипця, проникають праці В. І. Леніна, а також полум'яні сторінки більшовицької газети «Іскра». Один із перших номерів ленінської «Іскри» довгий час любовно зберігався у мешканця села О. В. Безеги. Зараз він експонується в Хустському краєзнавчому музеї.
Перша світова війна погіршила становище народних мас краю внаслідок постійних мобілізацій чоловіків до армії і реквізицій худоби й зерна. В жовтні 1914 року російські війська, прорвавшись через Торунський перевал, зайняли частину Верховини. Населення звільнених ними сіл, в т. ч. й Пилипця, з захопленням зустрічало солдатів Росії, допомагало їм продуктами, підводами тощо.
Відгомін Великої Жовтневої соціалістичної революції докотився й до Пилипця. З Росії почали повертатися колишні військовополонені. В рідне село прибув Ф. С. Черепанинець, який зразу ж став одним з найактивніших поширювачів ідей Великого Жовтня серед односельчан.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець