Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Пилипець

Пилипець - село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км на північний захід від Міжгір'я, біля витоків гірської річки Репинки, що впадає в Ріку. З усіх сторін його оточують гори. Населення - 1232 чол. Сільській Раді підпорядковані села Подобовець і Розтока. На захід від Пилипця (на відстані 18 км) - залізнична станція Воловець.
Назва села, за народними переказами, походить від імені вівчаря Пилипа, який першим оселився тут.
В угорських письмових джерелах Пилипець вперше згадується у 1463 році під назвою Верпелепець. Найдавнішими поселенцями його були втікачі з навколишніх сіл, які ховалися в горах від переслідувань угорських та місцевих феодалів.
Основним заняттям жителів у давнину було тваринництво, побічним - земле­робство. Вони вирубували ліси й чагарники, спалювали їх і на цих місцях садили городину, сіяли овес. Такий спосіб обробітку й удобрювання грунту пилипчани застоеонували до недавніх часів. Мешканці Пилипця в епоху середньовіччя жили я низеньких хатинках з нетесаних смерек, без димарів, з віконцями, «заскленими» тзарпнпим міхуром. Вогонь розкладали на глиняній долівці між камінням, а для диму залишали отвір в середині даху. Нерідко разом з сім'єю селянина в хаті пере­бувала худоба.
В XV-XVIII століттях Пилипець був не окремим селом, а присілком південнішого села Ізок, розміщеного вздовж річки Репинки. Документи XVIII століття називають його Ізки-Пилипець. Територія, на якій знаходився присілок, належала в XV столітті феодалам Урмезеям, а з 1467 року - Довгаям. У середині XVII сто­ліття Ізки з присілками уже були власністю Жігмонта Ліпчая. Перші відомості про феодальні повинності, залишені ним, свідчать, що селяни Пилипця платили від Цілого наділу (лана) по 6 флоринів і 1 шкурці куниці на рік та виконували панщинні роботи.
Після поразки визвольної війни угорського народу 1703-1711 pp., в якій брали участь і селяни присілка, територія його потрапляє до рук великих феодалів Телекіїв, а селяни стають їх кріпаками. Вони змушені були відбувати 3-денну панщину на тиждень як у своєму селі, так і в інших маєтках родини Телекіїв. Крім того влітку селяни випасали, а взимку годували худобу феодала, платили грошові й натуральні податки.
Експлуатувало селян і духовенство. Попу, що знаходився в селі Вишніх Ізках (Пилипець своєї церкви до 1780 року не мав), селяни платили по 1 віку вівса і відбували на його полі роковину.
Населення Пилипця терпіло й від стихійного лиха (ранні морози, напади capатпі тощо). В 1785 році у церковній книзі с. Пилипця з'явився запис: «Змерз хліб у Вер­ховині», в 1786 році цей запис було продовжено словами: «Не було що сіяти і в го­лоду много того року померло людей...».
Віками жили пилипчани в безпросвітній темряві. Через жахливі злидні діти бідноти зовсім не відвідували школу. В середині XIX століття лише один пін (з 595 чол. населення) мав середню освіту. 90 проц. селян були неписьменними.
Під час буржуазної революції 1848-1849 pp. хвиля народного гніву охопила й Верховину. Весною 1849 року бідняки ряду гірських сіл, озброївшись косами й вилами, нападали на панські маєтки та попівські господарства й знищували їх. У цих виступах брали участь і селяни Пилипця.
Революція не змінила становища жителів села. І наприкінці XIX та на початку XX століття переважна більшість селян залишалася малоземельною і безземельною. Наділи трудового селянства були розташовані на крутих гірських схилах, на запущених сінокосах. Урожайність зернових, переважно вівса, на цих землях ніколи не перевищувала 3-4 цнт, картоплі - 50 цнт, сіна - 5-6 цнт. Тому селяни зму­шені були йти на сплав лісу, на жнива й інші заробітки в Угорщину і Румунію або емігрувати за кордон.
На початку XX століття до закарпатських трударів, у т. ч. й бідняків Пилипця, проникають праці В. І. Леніна, а також полум'яні сторінки більшовицької газети «Іскра». Один із перших номерів ленінської «Іскри» довгий час любовно зберігався у мешканця села О. В. Безеги. Зараз він експонується в Хустському краєзнавчому музеї.
Перша світова війна погіршила становище народних мас краю внаслідок по­стійних мобілізацій чоловіків до армії і реквізицій худоби й зерна. В жовтні 1914 року російські війська, прорвавшись через Торунський перевал, зайняли частину Верховини. Населення звільнених ними сіл, в т. ч. й Пилипця, з захопленням зу­стрічало солдатів Росії, допомагало їм продуктами, підводами тощо.
Відгомін Великої Жовтневої соціалістичної революції докотився й до Пилипця. З Росії почали повертатися колишні військовополонені. В рідне село прибув Ф. С. Черепанинець, який зразу ж став одним з найактивніших поширювачів ідей Великого Жовтня серед односельчан.



Cучасна карта - Пилипець