Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія села була заселена в давнину. Свідченням цього є два могильники культури карпатських курганів (I-III століття н. е.) - відомих предків літописних білих хорватів.
Перші письмові згадки про село відносяться до кінця XIV століття. У 1387 році Іза була подарована феодалу Драгомеру. Як свідчить легенда, назва села походить від прізвища першого поселенця Ізая. Це прізвище згодом було досить розповсюджене в селі. Є припущення, що назва села пішла від слов'янських слів «із», «ізя».
Жителі Ізи у XVI-XVII століттях були кріпаками родини феодалів Жигмундів, а потім Хустського замку. Основним заняттям населення було хліборобство. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо і овес, тримали в господарстві худобу. Мешканці села займались також рибальством та полюванням. В ріках Тисі і Ріці було багато риби, в навколишніх лісах диких свиней, серн, оленів та інших звірів. Населення села терпіло в цей період від важких феодальних повинностей. За 1 земельний наділ ізяни платили в 1600 році: 12-13 пенязів, кобел вівса, віз сіна, 3 вози дров та інше.
Крім натуральних і грошових повинностей, кріпаки змушені були відпрацьовувати певну кількість днів панщини для Хустського замку.
Мешканці Ізи ніколи не схиляли голови перед гнобителями, а вели боротьбу за свої права і незалежність. Вони брали участь у народних повстаннях середньовіччя, зокрема в селянській війні 1514 року, в загонах Пинті, що у 1703 році штурмував Хустський замок, у визвольній війні угорського народу в 1703-1711 pp.
У селі Ізі перебував останні роки свого життя український письменник-полеміст Закарпаття, продовжувач традиції І. Вишенського Михайло Андрелла (1637- 1710). Його літературний псевдонім - Оросвигівський, від місця народження Оросвигова. Він активно виступав проти унії і Ватікану, національного і соціального гноблення, висував ідею возз'єднання Закарпаття з усім «православним» українським та російським народами. М. Андрелла помер в Ізі, і тут його поховано.
У 1720 році в Ізі мешкало 49 кріпаків, які мали 137 кобликів землі. Вони змушені були виконувати різні повинності, здавати дев'ятину - дев'яту частину урожаю, вирощеного на своєму наділі. В селі у той час уже була значна майнова нерівність серед самих кріпаків: 4 з них були безземельними, а Лука Гайду мав 8 кобликів землі. 14 кріпаків мали також по 3 і більше кобликів землі.
З року в рік Іза зростала. На 1768 рік в селі нараховувалось 79 дворів. Селянські господарства мали лише по півнаділу. Панщина на цей час була фактично майже нічим не обмеженою. Селяни-кріпаки один тиждень працювали вдома, а другий на панщині. Вони відробляли на панщині набагато більше днів, ніж було записано в урбаріях. В гарячу пору сільськогосподарських робіт селяни-кріпаки працювали підряд по 2-3 і навіть більше тижнів. Згідно з урбаріальною реформою 1772 року селяни повинні були відробити на рік 910 днів тяглової і 1132 дні пішої панщини. Але ці норми повинностей часто порушувалися. В міру потреби феодали їх збільшували. На роботу селян-кріпаків виганяли економи та гайдуки, які за плату служили в Хустській казенній домінії. Крім панщини, кріпаки виконували багато інших повинноотей: платили різні грошові податки, вносили домінії 30 возів дрон, 25 іц масла, 100 курей, 300 яєць.
Злиденне існування селян значно погіршували і стихійні лиха - голод, різні епідемічні захворювання, які були частим явищем на селі. У 1786 році під час голоду померло більше третини мешканців Ізи.
В XIX столітті Іза стає одним з найбільших сіл в Хустському окрузі. У 1827 році тут налічувалося 216 дворів, у яких проживало 454 мешканці. Серед них було 136 кріпаків, 80 желярів.
Кращі землі Ізи та її околиці в другій половині XIX століття стали власністю Хустської реформатської церкви. Їй належали, за переписом 1895 року, 18 471 кадастральний гольд земельних угідь, ліси, пасовиська, а також рівнинна земля біля річки Ріки. Крім земельних угідь, реформатська церква мала 72 голови великої рогатої худоби, 8 коней, 18 свиней і 20 овець, а також 8 возів, молотарку. На землях церкви працювало 12 наймитів.
Крім землеробства, частина населення займалась і ремеслом, зокрема копткарством. У селі Ізі кошикарський промисел набрав великого поширення на кінець XIX століття. Мешканець села Іван Кошко під час пошуків роботи навчився плести звичайні кошики для носіння картоплі. Повернувшись із заробітків у рідне село, він навчив цьому ремеслу двох своїх синів, а згодом лозоплетінням оволоділо ще кілька жителів села. Свої вироби вони продавали на ринку в Хусті та в інших містах, В 1909-1910 pp. майже всі безземельні та малоземельні селяни Ізи - більше половини села -
Іза
Сторінка 1 з 7
Іза - село, центр сільської Ради Хустського району. Розташована між двома гірськими пасмами - на лівому березі річки Ріки, що впадає в Тису, за 5 км від районного центру м. Хуста. Чисельність населення - 3677 чоловік. Ізянській сільській Раді підпорядковано населений пункт Карповтлаш. Перші письмові згадки про село відносяться до кінця XIV століття. У 1387 році Іза була подарована феодалу Драгомеру. Як свідчить легенда, назва села походить від прізвища першого поселенця Ізая. Це прізвище згодом було досить розповсюджене в селі. Є припущення, що назва села пішла від слов'янських слів «із», «ізя».
Жителі Ізи у XVI-XVII століттях були кріпаками родини феодалів Жигмундів, а потім Хустського замку. Основним заняттям населення було хліборобство. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо і овес, тримали в господарстві худобу. Мешканці села займались також рибальством та полюванням. В ріках Тисі і Ріці було багато риби, в навколишніх лісах диких свиней, серн, оленів та інших звірів. Населення села терпіло в цей період від важких феодальних повинностей. За 1 земельний наділ ізяни платили в 1600 році: 12-13 пенязів, кобел вівса, віз сіна, 3 вози дров та інше.
Крім натуральних і грошових повинностей, кріпаки змушені були відпрацьовувати певну кількість днів панщини для Хустського замку.
Мешканці Ізи ніколи не схиляли голови перед гнобителями, а вели боротьбу за свої права і незалежність. Вони брали участь у народних повстаннях середньовіччя, зокрема в селянській війні 1514 року, в загонах Пинті, що у 1703 році штурмував Хустський замок, у визвольній війні угорського народу в 1703-1711 pp.
У селі Ізі перебував останні роки свого життя український письменник-полеміст Закарпаття, продовжувач традиції І. Вишенського Михайло Андрелла (1637- 1710). Його літературний псевдонім - Оросвигівський, від місця народження Оросвигова. Він активно виступав проти унії і Ватікану, національного і соціального гноблення, висував ідею возз'єднання Закарпаття з усім «православним» українським та російським народами. М. Андрелла помер в Ізі, і тут його поховано.
У 1720 році в Ізі мешкало 49 кріпаків, які мали 137 кобликів землі. Вони змушені були виконувати різні повинності, здавати дев'ятину - дев'яту частину урожаю, вирощеного на своєму наділі. В селі у той час уже була значна майнова нерівність серед самих кріпаків: 4 з них були безземельними, а Лука Гайду мав 8 кобликів землі. 14 кріпаків мали також по 3 і більше кобликів землі.
З року в рік Іза зростала. На 1768 рік в селі нараховувалось 79 дворів. Селянські господарства мали лише по півнаділу. Панщина на цей час була фактично майже нічим не обмеженою. Селяни-кріпаки один тиждень працювали вдома, а другий на панщині. Вони відробляли на панщині набагато більше днів, ніж було записано в урбаріях. В гарячу пору сільськогосподарських робіт селяни-кріпаки працювали підряд по 2-3 і навіть більше тижнів. Згідно з урбаріальною реформою 1772 року селяни повинні були відробити на рік 910 днів тяглової і 1132 дні пішої панщини. Але ці норми повинностей часто порушувалися. В міру потреби феодали їх збільшували. На роботу селян-кріпаків виганяли економи та гайдуки, які за плату служили в Хустській казенній домінії. Крім панщини, кріпаки виконували багато інших повинноотей: платили різні грошові податки, вносили домінії 30 возів дрон, 25 іц масла, 100 курей, 300 яєць.
Злиденне існування селян значно погіршували і стихійні лиха - голод, різні епідемічні захворювання, які були частим явищем на селі. У 1786 році під час голоду померло більше третини мешканців Ізи.
В XIX столітті Іза стає одним з найбільших сіл в Хустському окрузі. У 1827 році тут налічувалося 216 дворів, у яких проживало 454 мешканці. Серед них було 136 кріпаків, 80 желярів.
Кращі землі Ізи та її околиці в другій половині XIX століття стали власністю Хустської реформатської церкви. Їй належали, за переписом 1895 року, 18 471 кадастральний гольд земельних угідь, ліси, пасовиська, а також рівнинна земля біля річки Ріки. Крім земельних угідь, реформатська церква мала 72 голови великої рогатої худоби, 8 коней, 18 свиней і 20 овець, а також 8 возів, молотарку. На землях церкви працювало 12 наймитів.
Крім землеробства, частина населення займалась і ремеслом, зокрема копткарством. У селі Ізі кошикарський промисел набрав великого поширення на кінець XIX століття. Мешканець села Іван Кошко під час пошуків роботи навчився плести звичайні кошики для носіння картоплі. Повернувшись із заробітків у рідне село, він навчив цьому ремеслу двох своїх синів, а згодом лозоплетінням оволоділо ще кілька жителів села. Свої вироби вони продавали на ринку в Хусті та в інших містах, В 1909-1910 pp. майже всі безземельні та малоземельні селяни Ізи - більше половини села -
Дивиться також інші населені пункти району:
- Стеблівка
- Сокирниця
- Рокосів
- Нижнє Селище
- Нижній Бистрий
- Монастирець
- Липча
- Липецька Поляна
- Крива
- Кошелеве
- Копашневе
- Золотареве
- Драгове
- Данилове
- Горінчове
- Вільшани
- Велятин
- Боронява
- Березове