Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Бужера. Через село протікає річка Боржава. Населення - 3627 чол. Сільраді підпорядковане село Березники.
В архівних документах Керецьки вперше згадуються в 1389 році, коли вони разом з іншими селами Приборжавської долини були подаровані угорським королем Ласло V Мукачівському замку. У 1463 році село одержав феодал Амбруш Довгай.
Населення Керецьок займалося тваринництвом, землеробством та мисливством. Пасовиська належали сільській общині, але у 1411 році магнати Довгаї заволоділі полонинами й обклали селян грошовими та натуральними повинностями. В XVII столітті селяни платили по 1-2 форинти на рік з кожного наділу, десяту вівцю, emu по або корову. Крім того, в маєток феодала, центр якого знаходився у селі Довгому, вони змушені були доставляти продукти землеробства, шкури диких тварин, виломлену рибу тощо. Разом з тим селяни виконували ряд безплатних робіт, найбільшії кількість яких припадала на період жнив та сінокосів.
Погіршували їх становище часті неврожаї, стихійні лиха, епідемії. На рубежі XVII-XVIII століть чума косила населення Керецьок та навколишніх сіл протягом чотирьох років.
Під час визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца II Ракоці селяни Керецьок теж вели боротьбу проти габсбурзької тиранії. Григорій Довгай, власник земель у басейні річки Боржави, був призначений Ференцом II Ракоці ішпаном Мармарощини та головним начальником Хустського замку. За це маєтки Довгая в 1708 році були конфісковані урядом Габсбургів, і село Керецьки перейшло у власність держави. В 1728 році його передали графу Шенборну.
У XVIII столітті повинності закріпачених селян Керецьок, як і у всій домінії графів Шенборнів, були дуже великими. Кріпаки платили феодалові поземельну данину й дев'ятину від урожаю та худоби, виконували 3-4-денну панщину, здавали десятину на користь церкви.
Хоч урбаріальна реформа 70-х років XVIII століття й нормувала розмір панщини, однак управителі графа Шенборна примушували селян Керецьок працювати на поміщика стільки днів, скільки було потрібно панові.
У 70-80-х роках XVIII століття кілька років підряд в районі Сваляви лютував голод, внаслідок чого багато жителів Керецьок померло, ще більше розорилося і втратило свої наділи.
Не поліпшило їх становища і скасування кріпацтва в 1848 році. Безземеллі і малоземелля змушували селян і далі орендувати землю в Шенборна, за що воші повинні були віддавати 2/3 врожаю й протягом 3 днів щотижня працювати на волі поміщика.
Урбаріальний патент 1853 року дав право селянам користуватися розкорчованими землями. Проте, коли жителі Керецьок розчистили ділянку, поміщик відібрав її, а їм дав нерозкорчовану.
Селяни вели невпинну боротьбу проти свавілля поміщиків. Гострий і масовий характер мали виступи бідноти проти комасацій, що привело до зіткнення з військами. Жителі села на протязі 10 років (з 1862 до 1872) відмовлялися від проведення розмежування землі. У серпні 1872 року комітатські власті направили в Керецьки військову команду в складі 104 чол. Кілька селян було заарештовано, одного вбито і 6 тяжко поранено. На решту власті наклали контрибуцію в сумі 4 тис. форинтів. Комасація ще більше поглибила соціальну нерівність.
У 1882 році поміщик Дональд Шенборн володів 19 471 кадастральним гольдом, а 1561 селянину Керецьок належало лише 9074 гольди. Навіть сінокоси та пасовиська перешили у власність Шенборна.
Начальник Свалявського округу М. Болайти у своїй доповідній записці в 1897 році писав, що безземельні селяни його округу перетворились у землеробський пролетаріат, який не може знайти застосування своєї праці. Більшість селян, які ще сидять на землі, мають ділянки розміром по 2-3 гольди і тільки деякі - по 6 гольдів. Навіть «кращі господарі» не збирають стільки врожаю, щоб забезпечити сім'ю і засіяти свої поля. «Злиденність русинів набрала таких розмірів,- заявляв він,- що я кожного року намагаюсь одержати від держави допомогу, так як інакше народ загинув би від голоду».
Важке становище змушувало селян емігрувати в США та інші країни. Той же начальник округу визнавав: «...селяни знаходяться у відчаї. Якщо їм дозволити, то вони на протязі 4 місяців всі виселяться в Америку.
Управителі графа Шенборна рік у рік збільшували орендну плату за землю. Коли у 80-х роках XIX століття селяни за випас пари волів платили 2 форинти, а за вівцю 5 крейцерів на рік, то в 90-х роках цей поміщик вимагав за пару волів 5 форинтів і 75 крейцерів, а за вівцю - 60 крейцерів. При цьому барон Шенборн навмисно відводив для випасу селянської худоби малі ділянки, на яких не можна було випасати велику кількість худоби. Це
Керецьки
Сторінка 1 з 6
Керецьки - село, центр сільської Ради, один з найдавніших населених пунктів Закарпаття. Знаходяться за 22 км на південний схід від Сваляви, з усіх боків оточені горами. На півночі розкинулась полонина Стій, на заході - В архівних документах Керецьки вперше згадуються в 1389 році, коли вони разом з іншими селами Приборжавської долини були подаровані угорським королем Ласло V Мукачівському замку. У 1463 році село одержав феодал Амбруш Довгай.
Населення Керецьок займалося тваринництвом, землеробством та мисливством. Пасовиська належали сільській общині, але у 1411 році магнати Довгаї заволоділі полонинами й обклали селян грошовими та натуральними повинностями. В XVII столітті селяни платили по 1-2 форинти на рік з кожного наділу, десяту вівцю, emu по або корову. Крім того, в маєток феодала, центр якого знаходився у селі Довгому, вони змушені були доставляти продукти землеробства, шкури диких тварин, виломлену рибу тощо. Разом з тим селяни виконували ряд безплатних робіт, найбільшії кількість яких припадала на період жнив та сінокосів.
Погіршували їх становище часті неврожаї, стихійні лиха, епідемії. На рубежі XVII-XVIII століть чума косила населення Керецьок та навколишніх сіл протягом чотирьох років.
Під час визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца II Ракоці селяни Керецьок теж вели боротьбу проти габсбурзької тиранії. Григорій Довгай, власник земель у басейні річки Боржави, був призначений Ференцом II Ракоці ішпаном Мармарощини та головним начальником Хустського замку. За це маєтки Довгая в 1708 році були конфісковані урядом Габсбургів, і село Керецьки перейшло у власність держави. В 1728 році його передали графу Шенборну.
У XVIII столітті повинності закріпачених селян Керецьок, як і у всій домінії графів Шенборнів, були дуже великими. Кріпаки платили феодалові поземельну данину й дев'ятину від урожаю та худоби, виконували 3-4-денну панщину, здавали десятину на користь церкви.
Хоч урбаріальна реформа 70-х років XVIII століття й нормувала розмір панщини, однак управителі графа Шенборна примушували селян Керецьок працювати на поміщика стільки днів, скільки було потрібно панові.
У 70-80-х роках XVIII століття кілька років підряд в районі Сваляви лютував голод, внаслідок чого багато жителів Керецьок померло, ще більше розорилося і втратило свої наділи.
Не поліпшило їх становища і скасування кріпацтва в 1848 році. Безземеллі і малоземелля змушували селян і далі орендувати землю в Шенборна, за що воші повинні були віддавати 2/3 врожаю й протягом 3 днів щотижня працювати на волі поміщика.
Урбаріальний патент 1853 року дав право селянам користуватися розкорчованими землями. Проте, коли жителі Керецьок розчистили ділянку, поміщик відібрав її, а їм дав нерозкорчовану.
Селяни вели невпинну боротьбу проти свавілля поміщиків. Гострий і масовий характер мали виступи бідноти проти комасацій, що привело до зіткнення з військами. Жителі села на протязі 10 років (з 1862 до 1872) відмовлялися від проведення розмежування землі. У серпні 1872 року комітатські власті направили в Керецьки військову команду в складі 104 чол. Кілька селян було заарештовано, одного вбито і 6 тяжко поранено. На решту власті наклали контрибуцію в сумі 4 тис. форинтів. Комасація ще більше поглибила соціальну нерівність.
У 1882 році поміщик Дональд Шенборн володів 19 471 кадастральним гольдом, а 1561 селянину Керецьок належало лише 9074 гольди. Навіть сінокоси та пасовиська перешили у власність Шенборна.
Начальник Свалявського округу М. Болайти у своїй доповідній записці в 1897 році писав, що безземельні селяни його округу перетворились у землеробський пролетаріат, який не може знайти застосування своєї праці. Більшість селян, які ще сидять на землі, мають ділянки розміром по 2-3 гольди і тільки деякі - по 6 гольдів. Навіть «кращі господарі» не збирають стільки врожаю, щоб забезпечити сім'ю і засіяти свої поля. «Злиденність русинів набрала таких розмірів,- заявляв він,- що я кожного року намагаюсь одержати від держави допомогу, так як інакше народ загинув би від голоду».
Важке становище змушувало селян емігрувати в США та інші країни. Той же начальник округу визнавав: «...селяни знаходяться у відчаї. Якщо їм дозволити, то вони на протязі 4 місяців всі виселяться в Америку.
Управителі графа Шенборна рік у рік збільшували орендну плату за землю. Коли у 80-х роках XIX століття селяни за випас пари волів платили 2 форинти, а за вівцю 5 крейцерів на рік, то в 90-х роках цей поміщик вимагав за пару волів 5 форинтів і 75 крейцерів, а за вівцю - 60 крейцерів. При цьому барон Шенборн навмисно відводив для випасу селянської худоби малі ділянки, на яких не можна було випасати велику кількість худоби. Це
Дивиться також інші населені пункти району: