Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Латориці, біля підніжжя гори Стій, на залізниці і шосе Мукачеве -Львів. Населення - 10,9 тис. чол., майже 80 проц. якого становлять українці. Проживають також угорці, євреї, німці, словаки.
Заселення території та околиць сучасного міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (II тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VІ-III ст. до н. v.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54 - 68 pp.) та поховання староугорського воїна, що відбулося на початку X століття під час переходу угрів через Верецький перевал.
Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Золява, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї.
Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалу Бет-Бетке. На початку XIII століття власником Сваляви став березький жупан Шімон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. В другій полониш XIII століття Свалява належала «Михайлу, сину Микова», і, як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Аладар, потім - рід Перені і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З тих пір Свалява входила до складу Мукачівсько-Чинадіївської домінії.
У 1648 році в Сваляві було 53 господарства селян-кріпаків. Тільки один з них володів повним наділом (телеком), а решта - мали невеликі ділянки. 14 селян були
безземельними.
Кожен селянин сплачував поміщикові податки із житла (ценз), «суху корчму», десятину з урожаю та продуктів тваринництва, а також відбував панщину.
Соціально-економічне гноблення поєднувалося з національним - наслідком відірваності Закарпаття від своєї слов'янської батьківщини й засилля німецьких та угорських феодалів. Терпіли мешканці Сваляви і релігійні утиски. Оскільки їх володарі дотримувалися католицького або реформатського обрядів, православ'я тут переслідувалося. Обидва православні попи, на відміну від католицьких і реформатських служителів культу, не мали привілеїв і повинні були платити Чинадіївській домінії церковну десятину.
Жорстока феодальна експлуатація, безперервні війни й міжусобиці феодалів посилювали процес зубожіння і розорення селянства. У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була зіппигна або розбіглася.
У 1703-1711 pp. свалявці брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну-Бухгейму. Нащадки нього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років. Сваволя поміщиків і неврожаї, що спіткали край у 70-80 роках XVIII століття, довели селян до голоду. Навіть спеціальний уповноважений імператора Оплені, якого важко запідозрити у співчутті трудящим, побачивши жахливу картину злиднів і розорення, змушений був визнати, що селяни доведені до відчаю: «Подорожнього скрізь зустрічають голосінням і стогоном. Земля не пуста, а гола, поля не засіяні, немає ні пшениці, ні жита, а лише трохи картоплі. Нею набивають роти немовлятам, бо у висохлих материнських грудях немає молока. Картопля і чорний, як сажа, хліб, зроблений з пареної трави,- єдина їжа селян, але й вона закінчується». Управителі маєтку Шенборна-Бухгейма нічого не робили для врятування кріпаків від голодної смерті. Вони заявляли, що склади порожні, а грошей для закупівлі продуктів в інших місцях немає, бо «все вислано графові у Відень».
В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита винокурня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Митний збір, який надходив у касу домінії на початку XIX століття, складав 99 форинтів. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгейм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли. За даними 1834 року в селі проживало 582 чоловіки.
Скасування кріпацтва не змінило економічного становища трудящих. Управителі домінії Шенборна-Бухгейма обманули селян і не дали їм навіть «законної» орної землі та лісів. Щоб розширити свої ділянки, селяни почали
Свалява
Сторінка 1 з 10
Свалява (в 1939-1944 pp.- Сольва) - місто районного підпорядкування, центр однойменного району. Розташована в мальовничій долині річки Заселення території та околиць сучасного міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (II тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VІ-III ст. до н. v.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54 - 68 pp.) та поховання староугорського воїна, що відбулося на початку X століття під час переходу угрів через Верецький перевал.
Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Золява, Солява, Сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї.
Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалу Бет-Бетке. На початку XIII століття власником Сваляви став березький жупан Шімон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. В другій полониш XIII століття Свалява належала «Михайлу, сину Микова», і, як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Аладар, потім - рід Перені і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З тих пір Свалява входила до складу Мукачівсько-Чинадіївської домінії.
У 1648 році в Сваляві було 53 господарства селян-кріпаків. Тільки один з них володів повним наділом (телеком), а решта - мали невеликі ділянки. 14 селян були
безземельними.
Кожен селянин сплачував поміщикові податки із житла (ценз), «суху корчму», десятину з урожаю та продуктів тваринництва, а також відбував панщину.
Соціально-економічне гноблення поєднувалося з національним - наслідком відірваності Закарпаття від своєї слов'янської батьківщини й засилля німецьких та угорських феодалів. Терпіли мешканці Сваляви і релігійні утиски. Оскільки їх володарі дотримувалися католицького або реформатського обрядів, православ'я тут переслідувалося. Обидва православні попи, на відміну від католицьких і реформатських служителів культу, не мали привілеїв і повинні були платити Чинадіївській домінії церковну десятину.
Жорстока феодальна експлуатація, безперервні війни й міжусобиці феодалів посилювали процес зубожіння і розорення селянства. У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була зіппигна або розбіглася.
У 1703-1711 pp. свалявці брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну-Бухгейму. Нащадки нього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років. Сваволя поміщиків і неврожаї, що спіткали край у 70-80 роках XVIII століття, довели селян до голоду. Навіть спеціальний уповноважений імператора Оплені, якого важко запідозрити у співчутті трудящим, побачивши жахливу картину злиднів і розорення, змушений був визнати, що селяни доведені до відчаю: «Подорожнього скрізь зустрічають голосінням і стогоном. Земля не пуста, а гола, поля не засіяні, немає ні пшениці, ні жита, а лише трохи картоплі. Нею набивають роти немовлятам, бо у висохлих материнських грудях немає молока. Картопля і чорний, як сажа, хліб, зроблений з пареної трави,- єдина їжа селян, але й вона закінчується». Управителі маєтку Шенборна-Бухгейма нічого не робили для врятування кріпаків від голодної смерті. Вони заявляли, що склади порожні, а грошей для закупівлі продуктів в інших місцях немає, бо «все вислано графові у Відень».
В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита винокурня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Митний збір, який надходив у касу домінії на початку XIX століття, складав 99 форинтів. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгейм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, лісопилка, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли. За даними 1834 року в селі проживало 582 чоловіки.
Скасування кріпацтва не змінило економічного становища трудящих. Управителі домінії Шенборна-Бухгейма обманули селян і не дали їм навіть «законної» орної землі та лісів. Щоб розширити свої ділянки, селяни почали
Дивиться також інші населені пункти району: