Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
км на схід від обласного центру. Через місто проходять залізниця Хжгород- Солотвина та автомагістраль Ужгород - Рахів. Населення- 8,6 тис. чоловік.
Заснований Тячів у середині XIII століття. В 1967 році біля консервного заводу виявлено рештки поселення І-II століть н. е., матеріальна культура якого є продовженням місцевих традицій куштановицької культури (VI-III століття до н. е.).
Минуле міста багате на події, які відбиті в численних архівних документах. У 1329 році угорський король Карл І відніс населені пункти Тячів, Вишкове, Хуст, Довге Поле і Сігет до розряду «королівських» (коронних) міст і дав їм деякі привілеї. їх населення звільнялося від натуральних і грошових поборів та повинностей на користь феодала, але сплачувало податок у королівську казну. Пізніше, в 1406 і 1453 pp., королівські грамоти знову засвідчували приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вільності його жителів. В 1504 році привілеї мешканців цих міст були дещо доповнені в зв'язку з тим, що під час воєн з Туреччиною їх землі «вогнем і мечем» спустошили васали султана.
Дворяни й бідніші міщани Тячева брали участь у повстанні селян під керіввицтвом Дердя Дожі, за що після придушення виступу змушені були сплачувати спеціальну данину.
В 1551 році населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу в річках, вести безмитну торгівлю. У той же час воно було зобов'язане возити провіант для гарнізону Хустського замку, сплавляти сіно до Вилока на власних човнах, давати казні овець. Наприкінці XVI століття мешканці коронних міст скаржилися семиградському князю що комендант Хустського замку, який одночасно був наджупаном Мармароського комітату, всупереч привілеям примушував їх завозити в замок із поля урожай а з Угорщини - вино, вимагав від них натуральний податок - дев'ятину (за випас свиней), захоплював їхні землі і пасовища, нічого не платив майстрам за роботу.
Все це було яскравим свідченням того, що привілеї, здобуті раніше, втратили силу.
Згідно урбарію 1600 року, община Тячева повинна була виділяти 26 солекопів для роботи у копальнях Роносеку (зараз знаходиться на території Румунії), а також робітників для випалювання вугілля.
Вже в 1629 році мешканці Тячева перевозили вино з села Шеркез (сучасна територія Угорщини), доставляли вантажі солі, ремонтували замок. Населення міста страждало не лише від свавілля комендантів замку, ай від грабежів, які чинило австрійське військо, розквартироване на Мармарощині. В 1685-1686 pp. шкода заподіяна австрійськими солдатами жителям Тячева, становила 9589 форинтів. Солдати забирали зерно, худобу, сіно, одяг. Кравці і шевці змушені були безплатно працювати на військо, а міщани перевозити військові вантажі.
На початку XVIII століття тячівці брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти Габсбургів (1703-1711 p.). Поблизу міста діяли т. зв. гуцульські загони, ватажками яких були О. Микуляк, І. Пинтя, Ф. Бойко та інші. Про їх діяльність один з повстанців - Іван Теренчук - у серпні 1703 року на суді розповідав: «Напалисьмо на маєтки тячівських панів. Було нас 250 чоловік. Напавши, ми позабирали від них все, що могли, і понесли в Бескиди». В 1705 році у визвольну армію з Тячева пішло 100 чоловік, а ще через три роки місто послало в загони куруців 45 рекрутів і виплатило їм платню за 2 місяці наперед, забезпечило їх одягом і зброєю. В рядах повстанців перебували І. Федір, С. Дебрецені, М. Банкі, А. Касов, М. Нодь та інші. Міські власті звільнили від податків ті сім'ї, члени яких знаходились у національно-визвольній армії, за що пізніше були жорстоко покарані Габсбургами.
В економічному відношенні Тячів на початку XVIII століття, як і раніше, майже не відрізнявся від навколишніх сіл. Основним заняттям населення було сільське господарство. За переписом 1720 року, в місті налічувалось 65 міщанських і 5 желярських дворів, які користувалися 563 кобликами орної землі і 498 косашами луків.
Система обробітку землі була двопільною. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували кукурудзу, овес.
Великими привілеями користувалися дворяни. 1753 року в Тячеві проживало 5 дворянських родин, які мали право відкривати крамниці, розпоряджатися половиною ринкової площі.
На кінець XVIII століття в соціально-економічних відносинах міста сталися певні зміни. В 1787 році тут проживало 1156 чол. населення, у т. ч. 1116 міщан (селян і желярів) і 40 дворян. 216 міщанських і 40 дворянських дворів мали тільки 388 голів тяглової худоби, 161 господарство було економічно маломіцним, а 86 зовсім не мали тягла. Майнова нерівність спостерігалась і серед дворян. Господарства тячівців часто терпіли від стихійних лих.
Тячів
Сторінка 1 з 8
Тячів - місто районного підпорядкування (з 1961 року), центр однойменного району. Знаходиться в Хустській улоговині, на правому березі Тиси, за 136 Заснований Тячів у середині XIII століття. В 1967 році біля консервного заводу виявлено рештки поселення І-II століть н. е., матеріальна культура якого є продовженням місцевих традицій куштановицької культури (VI-III століття до н. е.).
Минуле міста багате на події, які відбиті в численних архівних документах. У 1329 році угорський король Карл І відніс населені пункти Тячів, Вишкове, Хуст, Довге Поле і Сігет до розряду «королівських» (коронних) міст і дав їм деякі привілеї. їх населення звільнялося від натуральних і грошових поборів та повинностей на користь феодала, але сплачувало податок у королівську казну. Пізніше, в 1406 і 1453 pp., королівські грамоти знову засвідчували приналежність Тячева до коронних міст і підтверджували вільності його жителів. В 1504 році привілеї мешканців цих міст були дещо доповнені в зв'язку з тим, що під час воєн з Туреччиною їх землі «вогнем і мечем» спустошили васали султана.
Дворяни й бідніші міщани Тячева брали участь у повстанні селян під керіввицтвом Дердя Дожі, за що після придушення виступу змушені були сплачувати спеціальну данину.
В 1551 році населення міста одержало право вільно користуватися землею, випасати худобу у королівських лісах, ловити рибу в річках, вести безмитну торгівлю. У той же час воно було зобов'язане возити провіант для гарнізону Хустського замку, сплавляти сіно до Вилока на власних човнах, давати казні овець. Наприкінці XVI століття мешканці коронних міст скаржилися семиградському князю що комендант Хустського замку, який одночасно був наджупаном Мармароського комітату, всупереч привілеям примушував їх завозити в замок із поля урожай а з Угорщини - вино, вимагав від них натуральний податок - дев'ятину (за випас свиней), захоплював їхні землі і пасовища, нічого не платив майстрам за роботу.
Все це було яскравим свідченням того, що привілеї, здобуті раніше, втратили силу.
Згідно урбарію 1600 року, община Тячева повинна була виділяти 26 солекопів для роботи у копальнях Роносеку (зараз знаходиться на території Румунії), а також робітників для випалювання вугілля.
Вже в 1629 році мешканці Тячева перевозили вино з села Шеркез (сучасна територія Угорщини), доставляли вантажі солі, ремонтували замок. Населення міста страждало не лише від свавілля комендантів замку, ай від грабежів, які чинило австрійське військо, розквартироване на Мармарощині. В 1685-1686 pp. шкода заподіяна австрійськими солдатами жителям Тячева, становила 9589 форинтів. Солдати забирали зерно, худобу, сіно, одяг. Кравці і шевці змушені були безплатно працювати на військо, а міщани перевозити військові вантажі.
На початку XVIII століття тячівці брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти Габсбургів (1703-1711 p.). Поблизу міста діяли т. зв. гуцульські загони, ватажками яких були О. Микуляк, І. Пинтя, Ф. Бойко та інші. Про їх діяльність один з повстанців - Іван Теренчук - у серпні 1703 року на суді розповідав: «Напалисьмо на маєтки тячівських панів. Було нас 250 чоловік. Напавши, ми позабирали від них все, що могли, і понесли в Бескиди». В 1705 році у визвольну армію з Тячева пішло 100 чоловік, а ще через три роки місто послало в загони куруців 45 рекрутів і виплатило їм платню за 2 місяці наперед, забезпечило їх одягом і зброєю. В рядах повстанців перебували І. Федір, С. Дебрецені, М. Банкі, А. Касов, М. Нодь та інші. Міські власті звільнили від податків ті сім'ї, члени яких знаходились у національно-визвольній армії, за що пізніше були жорстоко покарані Габсбургами.
В економічному відношенні Тячів на початку XVIII століття, як і раніше, майже не відрізнявся від навколишніх сіл. Основним заняттям населення було сільське господарство. За переписом 1720 року, в місті налічувалось 65 міщанських і 5 желярських дворів, які користувалися 563 кобликами орної землі і 498 косашами луків.
Система обробітку землі була двопільною. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували кукурудзу, овес.
Великими привілеями користувалися дворяни. 1753 року в Тячеві проживало 5 дворянських родин, які мали право відкривати крамниці, розпоряджатися половиною ринкової площі.
На кінець XVIII століття в соціально-економічних відносинах міста сталися певні зміни. В 1787 році тут проживало 1156 чол. населення, у т. ч. 1116 міщан (селян і желярів) і 40 дворян. 216 міщанських і 40 дворянських дворів мали тільки 388 голів тяглової худоби, 161 господарство було економічно маломіцним, а 86 зовсім не мали тягла. Майнова нерівність спостерігалась і серед дворян. Господарства тячівців часто терпіли від стихійних лих.