Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
за 154 км на схід від обласного центру, в гірській улоговині, яку оточують полонини Боржава й Красна. Найвищі вершини, що знаходяться поблизу, на північному сході - Кам'янка (1587 м над рівнем моря) і на південному заході - Кук (1365 м). Міжгір'я сполучене автомобільними шляхами з Ужгородом, Львовом. Мукачевим, Хустом та з іншими населеними пунктами. Через селище проходять автошляхи: Хуст - Міжгір'я - Воловець і Міжгір'я - Долина. До найближчої залізничної станції Воловець - 46 км, до Хуста - 53 км. Населення - 7700 чоловік.
Полове виникло близько 700 років тому. Перший документ про нього відноситься до 1415 року. З нього довідуємось, що Волове належало сім'ї угорських феодалів Урмезеїв.
Назву «Волове», за переказами, село одержало в зв'язку з тим, що колись на його території жителі раніше виниклих сіл Сойм і Вучкового випасали худобу, і, зокрема, волів. Спочатку тут з'явилися літні табори, а потім і зимівки - колиби та курені для худоби. Пізніше виникло постійне поселення.
Коли населення Волового збільшилось і випасів біля нього стало значно менше, багато його жителів почали виганяти худобу на випас у віддалені місця, де теж будувались літні табори й зимівки для худоби і людей. Деякі з зимівок перетворювалися на місця постійного мешкання людей. Так утворились присілки Запереділля, Стригальня, Дешеве, Поточина. За народними переказами, Запереділля одержало назву від пішохідного перевалу Переділля, за яким воно розташоване, Стригальня від того, що тут весною стригли овець; Дешеве - тому, що в його районі можна
було дешево придбати високогірні пасовища, Поточина - через те, що вона розташована вздовж двох гірських струмків, які називаються «потоками».
Місцеве населення здавна займалося тваринництвом, землеробством, а також мисливством і рибальством.
Ще до виникнення поселень, понад тисячу років тому, через Торунський перевал і долину Ріки проходив шлях з Русі в Угорщину. На ньому часто зустрічалися з своїми товарами руські та угорські купці.
Гірські полонини, придатні для випасання великої рогатої худоби і овець, ліси з багатою мисливською здобиччю, зариблені притоки Ріки, зручний торговий шлях - все це привертало увагу феодалів. Вони добиваються від угорських королів розподілу ерарних маєтків і лісів на Мармароській Верховині. Магнати Урмезеї, як уже згадувалось, оволоділи Воловим та іншими селами у верхів'ях Ріки, Довгаї одержали полонину Кук. В 1467 році Довгаї купують у Урмезеїв поселення Волове, Сойми, Репинне і Келечин.
Заволодівши цими землями, магнати накладають на селян різні повинності, а далі й закріпачують їх. Жителі Волового мусили здавати Довгаям шкурки цінних звірів і рибу, забезпечувати їх дровами, відбувати панщину тощо.
Поступово феодали обмежують мисливські й рибальські заняття селян, а далі й зовсім забороняють їх, привласнивши собі право бити диких звірів і птицю, ловити рибу тощо. Вони приїздили на полювання великими юрбами, з усіма своїми підлеглими й прислужниками. Розважаючись, пани витоптували селянські посіви, захоплювали худобу.
В XV столітті в басейні ріки утворюється феодальний маєток Ліпчаїв, до якого переходять від Довгаїв 13 сіл, в т. ч. й Волове. Один з них Жігмонт Ліпчай залишив опис повинностей підлеглих йому селян за 1646 рік. На першому місці тут були грошові й натуральні данини. На панщину селяни в основному виходили лише під час сівби, жнив і косовиці. Від цілого лану (наділу) жителі Волового платили по 2 флорини, по 1 шкурці куниці, по 2 літри вівса і по 2 птиці щороку. Розмір данин встановлювався залежно від заможності селян. У примітці до опису Ж. Ліпчай зазначав: «З підданих, що зобов'язані платити оброк («дань»), коли з божої ласки збагатіють, вільно буде мені брати більше дані, але якщо збідніють, то доведеться приписати їм менше». Дозволяв собі цей феодал ділити селянські родини на дві, встановлюючи для кожної з них окремі повинності.
Терпіли селяни Волового і від війн та нападів іноземних військ. Великих збитків завдав їм, зокрема, напад татар у 1594 році, похід трансільванського князя Дєрдя її Ракоці на Польщу в 1657 році та напад на Закарпаття польських військ.
Особливо посилились бідування населення в роки загарбання Закарпаття австрійськими Габсбургами. По селах тоді стояли німецькі гарнізони, які нещадно грабували всіх жителів. В 1686 році вони довністю розорили і спалили Волове та ряд інших сіл Верховини.
Не менш тяжкими були наслідки різних стихійних лих (напади сарани, епідемії холери та чуми), що сніткали Волове в другій половині XVII століття. Багато селян Померли в той час.
З кожним роком посилювалося національно-релігійне гноблення. Особливо нестерпним воно стало після запровадження унії. За відмову приймати уніатстпо селян катували, ув'язнювали, страчували; від православних
Міжгір’я
Сторінка 1 з 9
Міжгір'я (до 1953 року Волове) - селище міського типу, центр району. Селищній Раді підпорядковані села: Запереділля і Стригальня. Розташоване Полове виникло близько 700 років тому. Перший документ про нього відноситься до 1415 року. З нього довідуємось, що Волове належало сім'ї угорських феодалів Урмезеїв.
Назву «Волове», за переказами, село одержало в зв'язку з тим, що колись на його території жителі раніше виниклих сіл Сойм і Вучкового випасали худобу, і, зокрема, волів. Спочатку тут з'явилися літні табори, а потім і зимівки - колиби та курені для худоби. Пізніше виникло постійне поселення.
Коли населення Волового збільшилось і випасів біля нього стало значно менше, багато його жителів почали виганяти худобу на випас у віддалені місця, де теж будувались літні табори й зимівки для худоби і людей. Деякі з зимівок перетворювалися на місця постійного мешкання людей. Так утворились присілки Запереділля, Стригальня, Дешеве, Поточина. За народними переказами, Запереділля одержало назву від пішохідного перевалу Переділля, за яким воно розташоване, Стригальня від того, що тут весною стригли овець; Дешеве - тому, що в його районі можна
було дешево придбати високогірні пасовища, Поточина - через те, що вона розташована вздовж двох гірських струмків, які називаються «потоками».
Місцеве населення здавна займалося тваринництвом, землеробством, а також мисливством і рибальством.
Ще до виникнення поселень, понад тисячу років тому, через Торунський перевал і долину Ріки проходив шлях з Русі в Угорщину. На ньому часто зустрічалися з своїми товарами руські та угорські купці.
Гірські полонини, придатні для випасання великої рогатої худоби і овець, ліси з багатою мисливською здобиччю, зариблені притоки Ріки, зручний торговий шлях - все це привертало увагу феодалів. Вони добиваються від угорських королів розподілу ерарних маєтків і лісів на Мармароській Верховині. Магнати Урмезеї, як уже згадувалось, оволоділи Воловим та іншими селами у верхів'ях Ріки, Довгаї одержали полонину Кук. В 1467 році Довгаї купують у Урмезеїв поселення Волове, Сойми, Репинне і Келечин.
Заволодівши цими землями, магнати накладають на селян різні повинності, а далі й закріпачують їх. Жителі Волового мусили здавати Довгаям шкурки цінних звірів і рибу, забезпечувати їх дровами, відбувати панщину тощо.
Поступово феодали обмежують мисливські й рибальські заняття селян, а далі й зовсім забороняють їх, привласнивши собі право бити диких звірів і птицю, ловити рибу тощо. Вони приїздили на полювання великими юрбами, з усіма своїми підлеглими й прислужниками. Розважаючись, пани витоптували селянські посіви, захоплювали худобу.
В XV столітті в басейні ріки утворюється феодальний маєток Ліпчаїв, до якого переходять від Довгаїв 13 сіл, в т. ч. й Волове. Один з них Жігмонт Ліпчай залишив опис повинностей підлеглих йому селян за 1646 рік. На першому місці тут були грошові й натуральні данини. На панщину селяни в основному виходили лише під час сівби, жнив і косовиці. Від цілого лану (наділу) жителі Волового платили по 2 флорини, по 1 шкурці куниці, по 2 літри вівса і по 2 птиці щороку. Розмір данин встановлювався залежно від заможності селян. У примітці до опису Ж. Ліпчай зазначав: «З підданих, що зобов'язані платити оброк («дань»), коли з божої ласки збагатіють, вільно буде мені брати більше дані, але якщо збідніють, то доведеться приписати їм менше». Дозволяв собі цей феодал ділити селянські родини на дві, встановлюючи для кожної з них окремі повинності.
Терпіли селяни Волового і від війн та нападів іноземних військ. Великих збитків завдав їм, зокрема, напад татар у 1594 році, похід трансільванського князя Дєрдя її Ракоці на Польщу в 1657 році та напад на Закарпаття польських військ.
Особливо посилились бідування населення в роки загарбання Закарпаття австрійськими Габсбургами. По селах тоді стояли німецькі гарнізони, які нещадно грабували всіх жителів. В 1686 році вони довністю розорили і спалили Волове та ряд інших сіл Верховини.
Не менш тяжкими були наслідки різних стихійних лих (напади сарани, епідемії холери та чуми), що сніткали Волове в другій половині XVII століття. Багато селян Померли в той час.
З кожним роком посилювалося національно-релігійне гноблення. Особливо нестерпним воно стало після запровадження унії. За відмову приймати уніатстпо селян катували, ув'язнювали, страчували; від православних
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець
- Колочава