Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Двотижнева боротьба 200 чол. примусила хазяїв скоротити робочий день з 12-14 годин до 10 і підвищити заробітну плату.
7 грудня 1931 року відбувся голодний похід жителів села до нотарського управління. Демонстранти вимагали припинення екзекуцій, виплати допомоги по безробіттю, безмитного довозу кукурудзи з Румунії та забезпечення безробітних роботою.
9 січня 1932 року в голодному поході взяло участь 1500 знедолених селян. Вони вимагали роздати біднякам кукурудзу і заявили: «Ми голодні, і сюди прийшли вимагати хліб, а ви замість хліба даєте штиків». Власті вимушені були поступитись.
Одночасно партійна організація села щороку організовувала Першотравневі демонстрації, які часто переростали у вуличні сутички з жандармами. 29 липня 1934 року у Воловому комуністи влаштували мітинг трудящих з нагоди відзначення Міжнародного дня боротьби проти імперіалістичної війни і фашизму, проведення якого було заборонено властями.
Коли почалась громадянська війна в Іспанії, комуністи Волового на своїх зборах у січні 1937 року прийняли рішення, в якому вимагали від уряду Чехословаччини начати допомогу республіканському урядові Іспанії.
В роки панування на Закарпатті чеської буржуазії багато дітей селян і лісорубів, як і раніше, не мали можливості одержати освіту. В 1922/1923 навчальному році в селі відкрито горожанську школу з українського мовою навчання, яку повинні були утримувати самі селяни.
Через два роки ця школа мала лише 3 класи, де навчався 71 учень і працювало 4 вчителі. В 1930 році тут було всього-на-всього 30 учнів і 2 вчителі. Згодом при ній було створено чеську «побочну» школу. Але відвідувати її мали змогу тільки діти заможних селян. Крім горожанської школи, у Воловому працювали дві народні початкові шкоди (українська і чеська). Однак через важкі умови життя переважна більшість дітей не могла вчитися.
Хоч українські буржуазні націоналісти, прийшовши до влади в Закарпатті, заборонили діяльність Комуністичної партії, однак комуністи села і в підпіллі не склали зброї. Волівська партійна група під керівництвом І. Леднея, Д. Тарахонича та інших на кожному кроці викривала націоналістичну демагогію волошинського уряду, зривала вербовку населення в загони січових стрільців, заклякала трудящих посилювати опір фашизмові.
17 березня 1939 року угорські фашисти окупували село. Становище трудящих стало нестерпним. Багатьох із них було заарештовано й відправлено в концтабори. Військові власті відбирали в селян землю, примушували безплатно працювати на спорудженні воєнних об'єктів.
Зросла кількість безробітних, стали ще тяжчими злидні. Начальник військового управління 8 вересня 1942 року писав: «Постачання населення, а також соціальне становище порівняно з минулим місяцем погіршилось, тому що запаси вівса та картоплі зовсім вичерпані. Нової картоплі ще немає. Картопля, завезена з інших околиць, дуже дорога, яку населення не в змозі купити. Стару квасолю або горох купити не можна. Нових рослинних харчів тут також ще немає. Тому насолений повністю залежить від постачання мукою та самопостачання молоком. Ті, хто це має молока, справді знаходяться в важкому становищі».
Боротьба проти фашистських окупантів проявлялась у різних формах, одна з них - це нелегальна еміграція (втеча) трудящих в СРСР. З села в Країну Рад напередодні Великої Вітчизняної війни втекло 78 чоловік, більшість яких воювала пізніше у складі Чехословацького корпусу і була відзначена високими урядовими нагородами (В. М. Шурдюк, В. Ю. Лолин, М. М. Цар, Й. М. Бундзяк, В. І. Гафич та інші).
Деякі жителі села, які перейшли на територію СРСР, але не встигли евакуюватись із західних районів України після початку Великої Вітчизняної війни, зму шені були повернутися у Волове. Окружний начальник доносив по інстанції: «Я вважаю, що значна частина осіб, які повернулися з Росії, неблагонадійна, і саме тому, зважаючи на надзвичайне становище, я вважаю потрібним інтернувати їх всіх без винятку, щоб попередити можливу їх шкідливу діяльність, спрямовану проти держави та суспільного ладу».
В період окупації комуністи Волового перебували в глибокому підпіллі, звідки й керували боротьбою трудящих проти фашистського гніту. Вони поширювали листівки антифашистського змісту, інформували трудящих про героїчну боротьбу радянського народу проти гітлерівських загарбників. Під їх керівництвом населення приховувало від властей сіно й худобу, зривало сплату податків. Фашисти скрізь зустрічалися з непослухом, опором, втечею з оборонних робіт на «лінії Армада».
Влітку 1944 року на території села з'явилися партизани. В їх рядах були вихідці з Волівського округу Л. В. Куриця, І. М. Пелікан, Л. В. Святиня та інші. В одній із сутичок з угорськими фашистами на околиці Стригальні (присілок
Міжгір’я
Сторінка 5 з 9
У роки кризи 1929-1933 pp. трудящі Волової посилили боротьбу проти капіталістичної експлуатації. Великий страйк відбувся в селі влітку 1931 року. Двотижнева боротьба 200 чол. примусила хазяїв скоротити робочий день з 12-14 годин до 10 і підвищити заробітну плату.
7 грудня 1931 року відбувся голодний похід жителів села до нотарського управління. Демонстранти вимагали припинення екзекуцій, виплати допомоги по безробіттю, безмитного довозу кукурудзи з Румунії та забезпечення безробітних роботою.
9 січня 1932 року в голодному поході взяло участь 1500 знедолених селян. Вони вимагали роздати біднякам кукурудзу і заявили: «Ми голодні, і сюди прийшли вимагати хліб, а ви замість хліба даєте штиків». Власті вимушені були поступитись.
Одночасно партійна організація села щороку організовувала Першотравневі демонстрації, які часто переростали у вуличні сутички з жандармами. 29 липня 1934 року у Воловому комуністи влаштували мітинг трудящих з нагоди відзначення Міжнародного дня боротьби проти імперіалістичної війни і фашизму, проведення якого було заборонено властями.
Коли почалась громадянська війна в Іспанії, комуністи Волового на своїх зборах у січні 1937 року прийняли рішення, в якому вимагали від уряду Чехословаччини начати допомогу республіканському урядові Іспанії.
В роки панування на Закарпатті чеської буржуазії багато дітей селян і лісорубів, як і раніше, не мали можливості одержати освіту. В 1922/1923 навчальному році в селі відкрито горожанську школу з українського мовою навчання, яку повинні були утримувати самі селяни.
Через два роки ця школа мала лише 3 класи, де навчався 71 учень і працювало 4 вчителі. В 1930 році тут було всього-на-всього 30 учнів і 2 вчителі. Згодом при ній було створено чеську «побочну» школу. Але відвідувати її мали змогу тільки діти заможних селян. Крім горожанської школи, у Воловому працювали дві народні початкові шкоди (українська і чеська). Однак через важкі умови життя переважна більшість дітей не могла вчитися.
Хоч українські буржуазні націоналісти, прийшовши до влади в Закарпатті, заборонили діяльність Комуністичної партії, однак комуністи села і в підпіллі не склали зброї. Волівська партійна група під керівництвом І. Леднея, Д. Тарахонича та інших на кожному кроці викривала націоналістичну демагогію волошинського уряду, зривала вербовку населення в загони січових стрільців, заклякала трудящих посилювати опір фашизмові.
17 березня 1939 року угорські фашисти окупували село. Становище трудящих стало нестерпним. Багатьох із них було заарештовано й відправлено в концтабори. Військові власті відбирали в селян землю, примушували безплатно працювати на спорудженні воєнних об'єктів.
Зросла кількість безробітних, стали ще тяжчими злидні. Начальник військового управління 8 вересня 1942 року писав: «Постачання населення, а також соціальне становище порівняно з минулим місяцем погіршилось, тому що запаси вівса та картоплі зовсім вичерпані. Нової картоплі ще немає. Картопля, завезена з інших околиць, дуже дорога, яку населення не в змозі купити. Стару квасолю або горох купити не можна. Нових рослинних харчів тут також ще немає. Тому насолений повністю залежить від постачання мукою та самопостачання молоком. Ті, хто це має молока, справді знаходяться в важкому становищі».
Боротьба проти фашистських окупантів проявлялась у різних формах, одна з них - це нелегальна еміграція (втеча) трудящих в СРСР. З села в Країну Рад напередодні Великої Вітчизняної війни втекло 78 чоловік, більшість яких воювала пізніше у складі Чехословацького корпусу і була відзначена високими урядовими нагородами (В. М. Шурдюк, В. Ю. Лолин, М. М. Цар, Й. М. Бундзяк, В. І. Гафич та інші).
Деякі жителі села, які перейшли на територію СРСР, але не встигли евакуюватись із західних районів України після початку Великої Вітчизняної війни, зму шені були повернутися у Волове. Окружний начальник доносив по інстанції: «Я вважаю, що значна частина осіб, які повернулися з Росії, неблагонадійна, і саме тому, зважаючи на надзвичайне становище, я вважаю потрібним інтернувати їх всіх без винятку, щоб попередити можливу їх шкідливу діяльність, спрямовану проти держави та суспільного ладу».
В період окупації комуністи Волового перебували в глибокому підпіллі, звідки й керували боротьбою трудящих проти фашистського гніту. Вони поширювали листівки антифашистського змісту, інформували трудящих про героїчну боротьбу радянського народу проти гітлерівських загарбників. Під їх керівництвом населення приховувало від властей сіно й худобу, зривало сплату податків. Фашисти скрізь зустрічалися з непослухом, опором, втечею з оборонних робіт на «лінії Армада».
Влітку 1944 року на території села з'явилися партизани. В їх рядах були вихідці з Волівського округу Л. В. Куриця, І. М. Пелікан, Л. В. Святиня та інші. В одній із сутичок з угорськими фашистами на околиці Стригальні (присілок
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець
- Колочава