Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після захоплення Закарпаття Чехословаччнною в економічному житті села
по сталося особливих змін. Мешканці Волового, як і раніше, займалися сільським господарством, працювали на лісорозробках, на побудові шляхів у горах, сім пиляли ліс. Сільське господарство продовжувало лишатися екстенсивним.
Сприятливі умови для розвитку тваринництва майже не використовувалися. В селі в 1923 році налічувалося тільки 313 коней, 754 голови великої рогатої худоби, 997 овець, 21 свиня. Ці дані свідчать про те, що більшість селян не мали ні тягла, ні корів, адже в 1930 році тут у 1014 будинках проживало 4425 чоловік. Злидні й бідування населення посилювались внаслідок хронічного безробіття. В зимові місяці 1924 року в Воловому нараховувалося до 800 безробітних. У 1931 році в селі зареєстровано близько 300 безробітних.
Волове було зовсім відірване від економічно розвинутих центрів краю. Селяни писали президентові: «Ми відірвані від цілого світу. З центра округу, з с. Волового, до найближчої залізничної станції Волівця - 46 кілометрів... У всьому окрузі немае жодної залізничної, телефонної, ні телеграфної станції, пошта ходить двічі на тиждень... Тому доставка продовольства підводами по горах і гірських доро гах є виснажливою, тяжкою і небезпечною».
Особливо тяжким було становище народних мас в період світової економічної кризи. Депутат чехословацького парламенту комуніст Г. Ландова-Штихова розповідала: «Ми були в 29 селах вздовж Ужоцької дороги аж до Гусного, а потім в селах повіту Верецьки і Волове аж до Хуста... Кожної весни аж до жнив росте біда на Підкарпатті, і на Верховині вона, в повному розумінні цього слова, закінчується голодом... Хижі від рана до вечора всі куряться, малі віконця блимають світлом, але вогонь тільки в печі горить, бо немає чим світити. Заходимо в хижу. На печі сидить бабуся... Коло неї діти. Наша присутність їх не займає. Всі якісь товсті та бліді. Приглянулася до них ближче - опухлі і сплять. Це ознаки хронічною голоду.
В іншій хижі газдиня хвалиться, що має свій хліб. Який то хліб? Чорний, твердий, мов з каменю, гіркий, терпкий, як та вся біда навколо них.- Як це можна їсти? - запитуємо. Скрізь нам відповідають: - Ах, коби хоч такого досить було! - Як, м'яса взагалі не їсте?.. - Давно, перед війною, у свята, на весіллі і на хрестинах. Але тепер немає. Діти ще ніколи не їли м'яса».
Трудящі селища не мирилися з важким становищем. Вони піднімалися на боротьбу проти буржуазного ладу, який прирікав їх на безробіття, злидні й голод. Керівниками боротьби виступали комуністи, які на початку 20-х років утворили первинну партійну організацію, підпорядковану Закарпатському крайкому КПЧ. Першим секретарем був М. Ф. Чепара, який у 1929 році разом з іншими комуністами Закарпаття виїхав на навчання до Радянського Союзу.
Авторитет комуністів безперервно зростав. На виборах до чехословацького парламенту в 1925 році вони одержали 557 голосів із 13385, а під час виборів сільського представництва в 1927 році здобули більше половини всіх голосів.
До 1928 року комуністи Волового в організаційному відношенні підкорялися Нижньо-Веречанському окружному комітетові КПЧ. В 1928 році відбулася конференція комуністів Волівського округу, яка обрала окружний комітет КПЧ. На цей час у Волівському окрузі налічувалося 8 сільських комуністичних осередків, які об'єднували 196 чол. У самому Воловому було 7 територіальних осередків, куди входило 150 членів партії.
Первинна парторганізація завжди очолювала боротьбу трудящих, керувала робітничими страйками. Весною 1927 року відбувся 15-денний страйк лісосплавників. Капіталісти Краус і Лазарович з Хуста та їх місцеві управителі Зіхерман і Фрідман дуже знизили оплату праці від небезпечних для сплаву каменів. Тоді на відкритих зборах комуністів було прийнято рішення про страйк, вироблено вимоги й обрано страйковий комітет з 8 чоловік. Намір хазяїнів використати щтрейкбрехерів зазнав провалу. Власті заарештували 4 членів страйкового комітету, але це не вплинуло на робітників. Страйк закінчився перемогою. Вплив комуністів на трудящи маси ще більше зміцнів. В навколишніх селах виникали нові первинні парторганізації.
В 1931-1935 pp. у Воловому не раз зупинявся чеський письменник-комуніст Іваан Ольбрахт (Каміл Земан). Він був активним учасником боротьби населення Верховини проти голоду, податків, безробіття; допомогав боротися проти чиновників, панів і лихварів; вимагав від окружного начальства негайної допомоги голодуючим. Він був порадником і близьким другом селян і лісорубів. У репортажах «Країна без імені» (так І. Ольбрахт назвав тодішнє Закарпаття) він змалював безпросвітно важке життя верховинців, у т.ч. і селян Волового.
Міжгір’я
Сторінка 4 з 9
розповідають, що їх та інших селян били в селі Нижньому Бистрому. Солдат бив 3-4 рази, після чого офіцер вигукував «уну» (один). Така «лічба» продовжувалась до 25 або 50 «уну».Після захоплення Закарпаття Чехословаччнною в економічному житті села
Сприятливі умови для розвитку тваринництва майже не використовувалися. В селі в 1923 році налічувалося тільки 313 коней, 754 голови великої рогатої худоби, 997 овець, 21 свиня. Ці дані свідчать про те, що більшість селян не мали ні тягла, ні корів, адже в 1930 році тут у 1014 будинках проживало 4425 чоловік. Злидні й бідування населення посилювались внаслідок хронічного безробіття. В зимові місяці 1924 року в Воловому нараховувалося до 800 безробітних. У 1931 році в селі зареєстровано близько 300 безробітних.
Волове було зовсім відірване від економічно розвинутих центрів краю. Селяни писали президентові: «Ми відірвані від цілого світу. З центра округу, з с. Волового, до найближчої залізничної станції Волівця - 46 кілометрів... У всьому окрузі немае жодної залізничної, телефонної, ні телеграфної станції, пошта ходить двічі на тиждень... Тому доставка продовольства підводами по горах і гірських доро гах є виснажливою, тяжкою і небезпечною».
Особливо тяжким було становище народних мас в період світової економічної кризи. Депутат чехословацького парламенту комуніст Г. Ландова-Штихова розповідала: «Ми були в 29 селах вздовж Ужоцької дороги аж до Гусного, а потім в селах повіту Верецьки і Волове аж до Хуста... Кожної весни аж до жнив росте біда на Підкарпатті, і на Верховині вона, в повному розумінні цього слова, закінчується голодом... Хижі від рана до вечора всі куряться, малі віконця блимають світлом, але вогонь тільки в печі горить, бо немає чим світити. Заходимо в хижу. На печі сидить бабуся... Коло неї діти. Наша присутність їх не займає. Всі якісь товсті та бліді. Приглянулася до них ближче - опухлі і сплять. Це ознаки хронічною голоду.
В іншій хижі газдиня хвалиться, що має свій хліб. Який то хліб? Чорний, твердий, мов з каменю, гіркий, терпкий, як та вся біда навколо них.- Як це можна їсти? - запитуємо. Скрізь нам відповідають: - Ах, коби хоч такого досить було! - Як, м'яса взагалі не їсте?.. - Давно, перед війною, у свята, на весіллі і на хрестинах. Але тепер немає. Діти ще ніколи не їли м'яса».
Трудящі селища не мирилися з важким становищем. Вони піднімалися на боротьбу проти буржуазного ладу, який прирікав їх на безробіття, злидні й голод. Керівниками боротьби виступали комуністи, які на початку 20-х років утворили первинну партійну організацію, підпорядковану Закарпатському крайкому КПЧ. Першим секретарем був М. Ф. Чепара, який у 1929 році разом з іншими комуністами Закарпаття виїхав на навчання до Радянського Союзу.
Авторитет комуністів безперервно зростав. На виборах до чехословацького парламенту в 1925 році вони одержали 557 голосів із 13385, а під час виборів сільського представництва в 1927 році здобули більше половини всіх голосів.
До 1928 року комуністи Волового в організаційному відношенні підкорялися Нижньо-Веречанському окружному комітетові КПЧ. В 1928 році відбулася конференція комуністів Волівського округу, яка обрала окружний комітет КПЧ. На цей час у Волівському окрузі налічувалося 8 сільських комуністичних осередків, які об'єднували 196 чол. У самому Воловому було 7 територіальних осередків, куди входило 150 членів партії.
Первинна парторганізація завжди очолювала боротьбу трудящих, керувала робітничими страйками. Весною 1927 року відбувся 15-денний страйк лісосплавників. Капіталісти Краус і Лазарович з Хуста та їх місцеві управителі Зіхерман і Фрідман дуже знизили оплату праці від небезпечних для сплаву каменів. Тоді на відкритих зборах комуністів було прийнято рішення про страйк, вироблено вимоги й обрано страйковий комітет з 8 чоловік. Намір хазяїнів використати щтрейкбрехерів зазнав провалу. Власті заарештували 4 членів страйкового комітету, але це не вплинуло на робітників. Страйк закінчився перемогою. Вплив комуністів на трудящи маси ще більше зміцнів. В навколишніх селах виникали нові первинні парторганізації.
В 1931-1935 pp. у Воловому не раз зупинявся чеський письменник-комуніст Іваан Ольбрахт (Каміл Земан). Він був активним учасником боротьби населення Верховини проти голоду, податків, безробіття; допомогав боротися проти чиновників, панів і лихварів; вимагав від окружного начальства негайної допомоги голодуючим. Він був порадником і близьким другом селян і лісорубів. У репортажах «Країна без імені» (так І. Ольбрахт назвав тодішнє Закарпаття) він змалював безпросвітно важке життя верховинців, у т.ч. і селян Волового.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець
- Колочава