Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Чоп-Москва. Через село проходить шосе на Львів. Населення - 2135 чоловік.
Село під назвою Дубринич в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році.
До кінця 17 століття Ужгородським замком і навколишніми селами володіли графи Другети, до їхньої домінії входив і Дубринич.
За урбарієм 1691 року в Дубриничі було всього 19 кріпацьких сімей з наділами і 14 безнадільних. В III дистрикті Ужгородської домінії цілий наділ дорівнював 24 гольдам землі. Селян, які мали зверх 1/8 телека, урбарій зараховував до кріпаків з наділом, а тих, хто не мав навіть 1/8 або зовсім не володів землею,- до желярів. З цілим наділом в Дубриничі не було жодної сім'ї, з половиною наділу - 5 сімей, з третиною - 3, з четвертиною - 11. В середньому на одне селянське господарство припадало 7,25 гольда землі, тобто в 3,5 раза менше норми. За користування землею селянин був зобов'язаний 1 день на тиждень виконувати панщину з своїм тяглом (а без тягла - 2 дні), перевозити безплатно вантажі для феодала, сплачувати поземельний податок та натуральну ренту.
Дубриницьких селян феодали розорювали ще й монополією на горілку, пиво, сіль та інші товари, які продавалися шляхтою за підвищеними цінами. За підмову купувати горілку в панській корчмі збирався з селян окремий податок,
т. зв. суха корчма. Село Дубринич платило цей податок тричі на рік по 10 флоринів.
Важкий соціальний гніт, що переплітався з національним, викликав протест покріпаченого селянства. Під впливом визвольної війни українського народу 1048- 1654 pp. на Закарпатті почалися селянські виступи проти угорських та українських феодалів. В цей час, зокрема, активізувався рух опришків в Ужгородській домінії. Так, загін опришків Івана Сивохопа навесні 1649 року побував у Дубриничі і завдав кілька ударів сторожовим загонам графа.
В кінці XVII століття спалахнуло селянське повстання в Угорщині. Вже на початку 1703 року одна з повстанських груп з'явилась поблизу Перечина. Цю групу очолював опришківський ватажок Іван Беца. Селянські загони під керівництвом Миколи Яворського з села Чорноголови та Михайла Васильчака з Дубринич а у 1706 році діяли в маєтках ужанської шляхти. Під кінець війни в Ужанській жупі налічувалося вже 10 загонів, які здійснили 35 нападів на маєтки тнляхти.
З 1711 року Дубринич став державним маєтком. Внаслідок розорення в тривалій війні, феодальної експлуатації, стихійного лиха, епідемій, а також втеч кріпаків пустіли села. Опустіло багато наділів і в Дубриничі. Ці землі казна віддавала в оренду за 1/10 врожаю. Орендарі цієї землі вимагали від селян за користування нею значно більшу ренту, ніж було зазначено в урбаріях. За переписом 1720 року, 16 селянських сімей Дубринича мали 189 кобликів землі, в т. ч. орної - 35 кобликів 4, Найкраща в селі земля в долині річки Ужа була в руках казни і попа, а малородючі урочища - Горб, Берег, Балажова, Ковачова, Янув - залишалися селянам. Крім рільництва, селяни займались також скотарством.
У XVIII столітті панщина з повного наділу дорівнювала 104 дням на рік, крім побічних робіт. А щоб сплатити державний податок, селянину потрібно було продати 6 цнт пшениці або 10 цнт ячменю (центнер пшениці коштував 1 форинт 40 крейцерів, жита - 1 форинт 8 крейцерів, вівса - 30 крейцерів ). Крім того, сплачували десятину церкві: утримували попа, давали йому по 2 віка зерна на рік, завозили 2 складометри дров та 2 дні на рік виконували різні роботи.
У 1785 році в Дубриничі налічувалося 57 будівель, проживало 763 чол. населення, з них селян з наділом - 46, желярів - 48, ремісників - 416.
Господарство дубриницької економії, що належало Ужгородській камеральній домінії, весь час розширювалось. Управління економії не обмежувалося розведенням великої рогатої худоби на продаж, а збудувало й млин, з якого одержувало щорічно 200 форинтів прибутку. За користування казенним лісом селяни Дубринича в кінці XVIII століття сплачували домінії 26 флоринів 42 крейцери. З корчми домінія отримувала ще 80 флоринів.
Введення в другій половині XVIII століття урбаріального законодавства Марії-Терезії не поліпшило становища населення. Відсутня була в селі будь-яка медична допомога. Не було тут і школи. Дітей навчав дяк.
У першій половині XIX століття економіка Дубринича дещо змінилась. Розширилася відома на всю Угорщину дубриницька економія по вирощуванню великої
рогатої худоби. Почалися розробки родовища каолінової глини, що своєю якістю не поступалася найбільш знаменитим каоліновим глинам Європи. Дубриницький каолін вже з середини XIX століття йшов на виготовлення відомого на світовому ринку віденського фарфору.
Дубринич
Сторінка 1 з 6
Дубринич (в 1939-1945 pp.- Берченіфалва) - село, центр сільської Ради, якій підпорядковане с. Пастілки. Розташований на річці Ужі, при впадінні в неї річки Лютянки, за 10 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Село під назвою Дубринич в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році.
До кінця 17 століття Ужгородським замком і навколишніми селами володіли графи Другети, до їхньої домінії входив і Дубринич.
За урбарієм 1691 року в Дубриничі було всього 19 кріпацьких сімей з наділами і 14 безнадільних. В III дистрикті Ужгородської домінії цілий наділ дорівнював 24 гольдам землі. Селян, які мали зверх 1/8 телека, урбарій зараховував до кріпаків з наділом, а тих, хто не мав навіть 1/8 або зовсім не володів землею,- до желярів. З цілим наділом в Дубриничі не було жодної сім'ї, з половиною наділу - 5 сімей, з третиною - 3, з четвертиною - 11. В середньому на одне селянське господарство припадало 7,25 гольда землі, тобто в 3,5 раза менше норми. За користування землею селянин був зобов'язаний 1 день на тиждень виконувати панщину з своїм тяглом (а без тягла - 2 дні), перевозити безплатно вантажі для феодала, сплачувати поземельний податок та натуральну ренту.
Дубриницьких селян феодали розорювали ще й монополією на горілку, пиво, сіль та інші товари, які продавалися шляхтою за підвищеними цінами. За підмову купувати горілку в панській корчмі збирався з селян окремий податок,
т. зв. суха корчма. Село Дубринич платило цей податок тричі на рік по 10 флоринів.
Важкий соціальний гніт, що переплітався з національним, викликав протест покріпаченого селянства. Під впливом визвольної війни українського народу 1048- 1654 pp. на Закарпатті почалися селянські виступи проти угорських та українських феодалів. В цей час, зокрема, активізувався рух опришків в Ужгородській домінії. Так, загін опришків Івана Сивохопа навесні 1649 року побував у Дубриничі і завдав кілька ударів сторожовим загонам графа.
В кінці XVII століття спалахнуло селянське повстання в Угорщині. Вже на початку 1703 року одна з повстанських груп з'явилась поблизу Перечина. Цю групу очолював опришківський ватажок Іван Беца. Селянські загони під керівництвом Миколи Яворського з села Чорноголови та Михайла Васильчака з Дубринич а у 1706 році діяли в маєтках ужанської шляхти. Під кінець війни в Ужанській жупі налічувалося вже 10 загонів, які здійснили 35 нападів на маєтки тнляхти.
З 1711 року Дубринич став державним маєтком. Внаслідок розорення в тривалій війні, феодальної експлуатації, стихійного лиха, епідемій, а також втеч кріпаків пустіли села. Опустіло багато наділів і в Дубриничі. Ці землі казна віддавала в оренду за 1/10 врожаю. Орендарі цієї землі вимагали від селян за користування нею значно більшу ренту, ніж було зазначено в урбаріях. За переписом 1720 року, 16 селянських сімей Дубринича мали 189 кобликів землі, в т. ч. орної - 35 кобликів 4, Найкраща в селі земля в долині річки Ужа була в руках казни і попа, а малородючі урочища - Горб, Берег, Балажова, Ковачова, Янув - залишалися селянам. Крім рільництва, селяни займались також скотарством.
У XVIII столітті панщина з повного наділу дорівнювала 104 дням на рік, крім побічних робіт. А щоб сплатити державний податок, селянину потрібно було продати 6 цнт пшениці або 10 цнт ячменю (центнер пшениці коштував 1 форинт 40 крейцерів, жита - 1 форинт 8 крейцерів, вівса - 30 крейцерів ). Крім того, сплачували десятину церкві: утримували попа, давали йому по 2 віка зерна на рік, завозили 2 складометри дров та 2 дні на рік виконували різні роботи.
У 1785 році в Дубриничі налічувалося 57 будівель, проживало 763 чол. населення, з них селян з наділом - 46, желярів - 48, ремісників - 416.
Господарство дубриницької економії, що належало Ужгородській камеральній домінії, весь час розширювалось. Управління економії не обмежувалося розведенням великої рогатої худоби на продаж, а збудувало й млин, з якого одержувало щорічно 200 форинтів прибутку. За користування казенним лісом селяни Дубринича в кінці XVIII століття сплачували домінії 26 флоринів 42 крейцери. З корчми домінія отримувала ще 80 флоринів.
Введення в другій половині XVIII століття урбаріального законодавства Марії-Терезії не поліпшило становища населення. Відсутня була в селі будь-яка медична допомога. Не було тут і школи. Дітей навчав дяк.
У першій половині XIX століття економіка Дубринича дещо змінилась. Розширилася відома на всю Угорщину дубриницька економія по вирощуванню великої
рогатої худоби. Почалися розробки родовища каолінової глини, що своєю якістю не поступалася найбільш знаменитим каоліновим глинам Європи. Дубриницький каолін вже з середини XIX століття йшов на виготовлення відомого на світовому ринку віденського фарфору.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки
- Порошкове