Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
бичків, 2 коня.
В першій половині XIX століття селяни Дубринича часто скаржилися уряду на завищену панщину. Крім панщини, сплачували казні десятину, грошовий додаток (воєнний), за коня, вола або за корову, податки з землі, будівель, з заробітку. Сума їх була дуже великою. Так, наприклад, Іван Яновський платив земельного податку 2 форинти 25 крейцерів, з будівлі - 25 крейцерів, з прибутку - 1 форинт 1,5 крейцерів.
У 1864 році колишнім дубриницьким кріпакам належало 1726 гольдів землі, в т. ч. орної - 704 гольди, лук і пасовиськ - 857 гольдів, присадибних земель - 164 гольди. Колишні желяри мали 45 гольдів орної землі, 5 гольдів лук та 37 гольдів присадибної землі. Церкві належало 27 гольдів угідь, 47 гольдів лук, 7 гольдів присадибної землі.
Дроблення селянських господарств між спадкоємцями привело до зростання їх загальної кількості, що в свою чергу вело до ще більшого безземелля. В 1900 році з 265 господарств Дубринича 263 належали до безземельних або малоземельних. Водночас зростали податки. Якщо в 1899 році прямий податок на одного селянина становив 37 корон, то в 1908-44 корони. В цьому ж році громадських податків село повинно було заплатити 9508 корон - по 6,8 корони з однієї людини 6. Дубриницькі селяни відбували ще й повинності по ремонту шляхів, мостів. В 1902 році вони відробили 67 днів з тяглом і 271 день без тягла. Не маючи змоги сплатити величезні податки, селянин потрапляв у кабалу до лихварів. Дуже часто бідняки піддавали за борг сіно, овес, худобу.
Важке соціально-економічне становище, постійне безробіття, примушували селян залишати рідне село, йти на заробітки до поміщиків Затисся (Альфелд), на лісорозробки та емігрувати за кордон. За 1891-1892 pp. 340 дубриничан емігрувало в Америку.
В 1901 році було збудовано вузькоколійну залізницю завдовжки 16,4 км. Вона йшла з Дубринича вздовж річки Лютої до Чорноголови. Нею доставлявся ліс до Перечинського лісохімзаводу. Праця селян на лісорозробках була сезонною працювали в основному взимку, у глибоких снігах, на морозі, без належного одягу та їжі. Ночували в колибах.
З середини XIX століття в Дубриничі існувала одноклаена церковнопарафіальна школа. В 1856 році в ній навчалося 56 дітей. У 1892 році було відкрито державну школу з угорською мовою навчання. В 1912 році відкрито господарську народну бібліотеку, в якій налічувалося 100 томів. Але користувалися цією бібліотекою лише кілька сімей, бо більшість селян була неписьменною, до того ж книги ці були на угорській мові.
Дубриницькі селяни, як і всього Закарпаття, були позбавлені політичних прав. Навіть вибори до сільської управи проводилися з допомогою підкупів, що викликало законне обурення селян. У 1906 році під час виборів до сільської управи у Дубриничі відбувся виступ селян, які відмовилися голосувати за урядових кандидатів.
За перше десятиріччя XX століття кількість населення Дубринича не збільшилася, в 1910 році в селі налічувалося 1513 чоловік.
Під час першої світової війни становище трудящих ще більше погіршилося. Постійні реквізиції продуктів, фуражу, худоби, мобілізація працездатних чоловіків на фронт призвели до занепаду економіки села. Вкрай розорені війною і грабіжницькою політикою австро-угорської влади селяни Дубринича терпіли злидні і голод. В селі лютували епідемії тифу, холери, а медичної допомоги не було.
Доведені до відчаю, селяни все частіше піднімалися на боротьбу. В донесенні від 6 серпня 1914 року головний радник Ужанської жупи писав наджупану про виступи селян Дубринича проти лісової охорони та захоплення ними пасовиськ. «Не тільки дорослі, а навіть діти чекають на прихід росіян, щоб покінчити з панами», Нотар повідомляв начальство, що «рух набирає страшенних розмірів. Лісничий і охоронний персонал села Дубринич піддається постійним небезпечним нападам...».
Бідняки нападали на жандармів і урядовців, вирубували панський ліс. В листопаді 1918 року селяни Дубринича разом з солдатами-фронтовиками вигнали з села нотаря і піднотаря. Організаторами виступів були колишні військовополонені, що повернулись з Росії, - Ю. М. Огар, А. Г. Гутич, І. А. Барник та В. Лакатош, які були очевидцями соціалістичної революції і особисто брали участь у боях за владу Рад в Росії.
На початку 1919 року Дубринич захопили війська буржуазної Чехословаччини. Проте революційні виступи селян не припинялися, а ще більш посилились, особливо після встановлення Радянської влади в Угорщині.
20 березня 1919 року у повідомленні головного лісництва жупану зазначалося про поширення серед місцевого населення комуністичних ідей,
Дубринич
Сторінка 2 з 6
Населення Дубринича зростало повільно. За переписом 1828 року, налічувалося 810 чол., оподаткованих у віці від 18 до 60 років було 80 чоловік, кріпаків з наділом - 31 сім'я, желярів - 4 сім'ї, піджелярів - 1 сім'я, слуг - 1 сім'я. З худоби в селі налічувалося 16 робочих волів, 7 дійних корів, 5 В першій половині XIX століття селяни Дубринича часто скаржилися уряду на завищену панщину. Крім панщини, сплачували казні десятину, грошовий додаток (воєнний), за коня, вола або за корову, податки з землі, будівель, з заробітку. Сума їх була дуже великою. Так, наприклад, Іван Яновський платив земельного податку 2 форинти 25 крейцерів, з будівлі - 25 крейцерів, з прибутку - 1 форинт 1,5 крейцерів.
У 1864 році колишнім дубриницьким кріпакам належало 1726 гольдів землі, в т. ч. орної - 704 гольди, лук і пасовиськ - 857 гольдів, присадибних земель - 164 гольди. Колишні желяри мали 45 гольдів орної землі, 5 гольдів лук та 37 гольдів присадибної землі. Церкві належало 27 гольдів угідь, 47 гольдів лук, 7 гольдів присадибної землі.
Дроблення селянських господарств між спадкоємцями привело до зростання їх загальної кількості, що в свою чергу вело до ще більшого безземелля. В 1900 році з 265 господарств Дубринича 263 належали до безземельних або малоземельних. Водночас зростали податки. Якщо в 1899 році прямий податок на одного селянина становив 37 корон, то в 1908-44 корони. В цьому ж році громадських податків село повинно було заплатити 9508 корон - по 6,8 корони з однієї людини 6. Дубриницькі селяни відбували ще й повинності по ремонту шляхів, мостів. В 1902 році вони відробили 67 днів з тяглом і 271 день без тягла. Не маючи змоги сплатити величезні податки, селянин потрапляв у кабалу до лихварів. Дуже часто бідняки піддавали за борг сіно, овес, худобу.
Важке соціально-економічне становище, постійне безробіття, примушували селян залишати рідне село, йти на заробітки до поміщиків Затисся (Альфелд), на лісорозробки та емігрувати за кордон. За 1891-1892 pp. 340 дубриничан емігрувало в Америку.
В 1901 році було збудовано вузькоколійну залізницю завдовжки 16,4 км. Вона йшла з Дубринича вздовж річки Лютої до Чорноголови. Нею доставлявся ліс до Перечинського лісохімзаводу. Праця селян на лісорозробках була сезонною працювали в основному взимку, у глибоких снігах, на морозі, без належного одягу та їжі. Ночували в колибах.
З середини XIX століття в Дубриничі існувала одноклаена церковнопарафіальна школа. В 1856 році в ній навчалося 56 дітей. У 1892 році було відкрито державну школу з угорською мовою навчання. В 1912 році відкрито господарську народну бібліотеку, в якій налічувалося 100 томів. Але користувалися цією бібліотекою лише кілька сімей, бо більшість селян була неписьменною, до того ж книги ці були на угорській мові.
Дубриницькі селяни, як і всього Закарпаття, були позбавлені політичних прав. Навіть вибори до сільської управи проводилися з допомогою підкупів, що викликало законне обурення селян. У 1906 році під час виборів до сільської управи у Дубриничі відбувся виступ селян, які відмовилися голосувати за урядових кандидатів.
За перше десятиріччя XX століття кількість населення Дубринича не збільшилася, в 1910 році в селі налічувалося 1513 чоловік.
Під час першої світової війни становище трудящих ще більше погіршилося. Постійні реквізиції продуктів, фуражу, худоби, мобілізація працездатних чоловіків на фронт призвели до занепаду економіки села. Вкрай розорені війною і грабіжницькою політикою австро-угорської влади селяни Дубринича терпіли злидні і голод. В селі лютували епідемії тифу, холери, а медичної допомоги не було.
Доведені до відчаю, селяни все частіше піднімалися на боротьбу. В донесенні від 6 серпня 1914 року головний радник Ужанської жупи писав наджупану про виступи селян Дубринича проти лісової охорони та захоплення ними пасовиськ. «Не тільки дорослі, а навіть діти чекають на прихід росіян, щоб покінчити з панами», Нотар повідомляв начальство, що «рух набирає страшенних розмірів. Лісничий і охоронний персонал села Дубринич піддається постійним небезпечним нападам...».
Бідняки нападали на жандармів і урядовців, вирубували панський ліс. В листопаді 1918 року селяни Дубринича разом з солдатами-фронтовиками вигнали з села нотаря і піднотаря. Організаторами виступів були колишні військовополонені, що повернулись з Росії, - Ю. М. Огар, А. Г. Гутич, І. А. Барник та В. Лакатош, які були очевидцями соціалістичної революції і особисто брали участь у боях за владу Рад в Росії.
На початку 1919 року Дубринич захопили війська буржуазної Чехословаччини. Проте революційні виступи селян не припинялися, а ще більш посилились, особливо після встановлення Радянської влади в Угорщині.
20 березня 1919 року у повідомленні головного лісництва жупану зазначалося про поширення серед місцевого населення комуністичних ідей,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки
- Порошкове