Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Волівця була заселена у добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзовії ч та 5 золотих предметів (втульчаті сокири, бойові чеканомолоти, рукозахисні спіралі, стріли, еліпсоподібні браслети), які підтверджують існування тут поселення у кінні II тисячоліття до н. е.
Воловець - старовинне верховинське поселення. За переказами, назва села походить від потічка Волівчика, в якому пастухи в давнину напували волів, що паслись на багатих травами полонинах. Воно виникло на важливому шляху, який вів з Русі до Угорщини.
Перші письмові згадки про Воловець відносяться до XV століття. У документах за 1433 рік зазначено, що територія сучасного району належала феодалам Парені і частково Білкеям.
В XVII сторіччі Воловець було приєднано до Мукачівської домінії.
Власники домінії нещадно експлуатували кріпаків. Як свідчать документи, праця на феодалів ставала все більш тяжкою повинністю. Панщина у 1567-1574 pp. досягла нечуваних розмірів. Селяни працювали на феодалів увесь час.
На початку 1649 року у Волівці жила 21 сім'я кріпаків з наділами і 27 желярів та піджелярів. Вони мали 12 коней, 100 голів великої рогатої худоби, 244 вівці і 58 свиней. Тут працювали два млини, лісопильня, де розпилювали ліс на дошки для Мукачівського замку.
В 1625 році капітан замку Янош Баліндя подарував ці володіння Олексі Шімонові за умовою, що той поселить тут нових кріпаків. Цю дарчу грамоту було затверджено у 1628 році в Дюлофегерварі. Пізніше, в 1645 році, Д'єрдь Ракоці поширив свою власність і на ці маєтки.
Селян було обкладено різними повинностями. З 1879 року від двох наділів поїш змушені були давати замкові щорічно 8 курей, 2 гуски, 18 яєць, 0,8 кг масла, дві коробки смоли, а також виконувати різні роботи.
Імператорською грамотою 1628 року село Воловець було передано у володіння графу Шенборну. Населення й далі зазнавало неймовірно жорстокої експлуатації. Намагаючись здобути великі прибутки, граф Шенборн розширив і зміцнив свої
володіння.
Поневолені та покріпачені мешканці Волівця намагалися довести до відома уряду і суду правду про своє тяжке життя. В архівних документах збереглося чимало скарг, у яких селяни розповідали про деспотизм і страхітливе знущання над ними. В одній із скарг за 1818 рік селяни писали, що адміністрація Мукачівсько-Чинадіївської домінії графа Шенборна примушувала їх працювати на панщині навіть вночі. На своїх наділах вони могли збирати урожай тільки пізно восени, коли вже випадав сніг. Найважчою для селян була гужова повинність: перевезення деревини та сільськогосподарської продукції до міста Мукачевого та інших міст краю. За найменші проступки селян жорстоко карали, били батогами, киями, різками.
Пригноблене селянство не мирилося з посиленням кріпосного гніту, воно виступало проти експлуататорів. Феодали та їх прислужники жорстоко розправлялися з непокірними. За свідченням правителів латифундії Волівця, у в'язницях та катівнях тільки в 1761-1762 pp. перебувало 33 чоловіки. Основною причиною їх ув'язнення був вияв непокори та ухилення від сплати податків.
Перша половина XIX століття характеризується дальшим наступом експлуататорів на селян-кріпаків та розширенням панського двору за рахунок кріпацьких господарств. Уже в 1833 році панський двір налічував 233 гольди землі, насильно відіпраної від кріпаків В. Комарницького, І. Тимковича, Я. Грузура та інших.
Після скасування кріпосного права основні земельні угіддя захопили заможні селяни та торговці-переселенці. Переважну більшість населення Волівця становили малоземельні та безземельні селяни. Весною, літом і восени вони змушені були батрачити у Шенборна, Грінберга, попа та інших багатіїв, які захопили кращі землі, пасовиська. Ось як змалював важку долю верховинської о трудівника воловецький Загальний вид селища Волівця. 1967 р.
окружний начальник, якого важко запідозрити у симпатіях до селянської бідноти. В одному донесень в 1918 році він писав: «...до 1848 року земля була поміщицькою, поміщицькою залишилась і після 1848 року. З проведенням так званої урбаріальної реформи сільське населення залишилось ні з чим. У нього відібрали і те, що було,
його витіснили на скелі, де, в кращому випадку, тільки коза змогла б знайти скудну їжу. У селян забрали землю, воду, їм залишили тільки повітря...». Багато безземельних селян виїжджали шукати кращої долі за межі рідного
Воловець
Сторінка 1 з 7
Воловець - селище міського типу (з 1957 року), центр Воловецького району, розташований у долині річки Вичі (притока Латориці), біля підніжжя гір Темнатика і Плаю, на залізниці Мукачеве-Львів, за 115 км від обласного центру. Населення - 8,2 тис. чоловік. Воловець - старовинне верховинське поселення. За переказами, назва села походить від потічка Волівчика, в якому пастухи в давнину напували волів, що паслись на багатих травами полонинах. Воно виникло на важливому шляху, який вів з Русі до Угорщини.
Перші письмові згадки про Воловець відносяться до XV століття. У документах за 1433 рік зазначено, що територія сучасного району належала феодалам Парені і частково Білкеям.
В XVII сторіччі Воловець було приєднано до Мукачівської домінії.
Власники домінії нещадно експлуатували кріпаків. Як свідчать документи, праця на феодалів ставала все більш тяжкою повинністю. Панщина у 1567-1574 pp. досягла нечуваних розмірів. Селяни працювали на феодалів увесь час.
На початку 1649 року у Волівці жила 21 сім'я кріпаків з наділами і 27 желярів та піджелярів. Вони мали 12 коней, 100 голів великої рогатої худоби, 244 вівці і 58 свиней. Тут працювали два млини, лісопильня, де розпилювали ліс на дошки для Мукачівського замку.
В 1625 році капітан замку Янош Баліндя подарував ці володіння Олексі Шімонові за умовою, що той поселить тут нових кріпаків. Цю дарчу грамоту було затверджено у 1628 році в Дюлофегерварі. Пізніше, в 1645 році, Д'єрдь Ракоці поширив свою власність і на ці маєтки.
Селян було обкладено різними повинностями. З 1879 року від двох наділів поїш змушені були давати замкові щорічно 8 курей, 2 гуски, 18 яєць, 0,8 кг масла, дві коробки смоли, а також виконувати різні роботи.
Імператорською грамотою 1628 року село Воловець було передано у володіння графу Шенборну. Населення й далі зазнавало неймовірно жорстокої експлуатації. Намагаючись здобути великі прибутки, граф Шенборн розширив і зміцнив свої
володіння.
Поневолені та покріпачені мешканці Волівця намагалися довести до відома уряду і суду правду про своє тяжке життя. В архівних документах збереглося чимало скарг, у яких селяни розповідали про деспотизм і страхітливе знущання над ними. В одній із скарг за 1818 рік селяни писали, що адміністрація Мукачівсько-Чинадіївської домінії графа Шенборна примушувала їх працювати на панщині навіть вночі. На своїх наділах вони могли збирати урожай тільки пізно восени, коли вже випадав сніг. Найважчою для селян була гужова повинність: перевезення деревини та сільськогосподарської продукції до міста Мукачевого та інших міст краю. За найменші проступки селян жорстоко карали, били батогами, киями, різками.
Пригноблене селянство не мирилося з посиленням кріпосного гніту, воно виступало проти експлуататорів. Феодали та їх прислужники жорстоко розправлялися з непокірними. За свідченням правителів латифундії Волівця, у в'язницях та катівнях тільки в 1761-1762 pp. перебувало 33 чоловіки. Основною причиною їх ув'язнення був вияв непокори та ухилення від сплати податків.
Перша половина XIX століття характеризується дальшим наступом експлуататорів на селян-кріпаків та розширенням панського двору за рахунок кріпацьких господарств. Уже в 1833 році панський двір налічував 233 гольди землі, насильно відіпраної від кріпаків В. Комарницького, І. Тимковича, Я. Грузура та інших.
Після скасування кріпосного права основні земельні угіддя захопили заможні селяни та торговці-переселенці. Переважну більшість населення Волівця становили малоземельні та безземельні селяни. Весною, літом і восени вони змушені були батрачити у Шенборна, Грінберга, попа та інших багатіїв, які захопили кращі землі, пасовиська. Ось як змалював важку долю верховинської о трудівника воловецький Загальний вид селища Волівця. 1967 р.
окружний начальник, якого важко запідозрити у симпатіях до селянської бідноти. В одному донесень в 1918 році він писав: «...до 1848 року земля була поміщицькою, поміщицькою залишилась і після 1848 року. З проведенням так званої урбаріальної реформи сільське населення залишилось ні з чим. У нього відібрали і те, що було,
його витіснили на скелі, де, в кращому випадку, тільки коза змогла б знайти скудну їжу. У селян забрали землю, воду, їм залишили тільки повітря...». Багато безземельних селян виїжджали шукати кращої долі за межі рідного
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щербовець
- Тишів
- Скотарське
- Розтока
- Підполоззя
- Лази
- Гукливий
- Верхні Ворота
- Верб’яж
- Буковець
- Біласовиця
- Абранка
- Нижні Ворота
- Жденеве