Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
звірячі побої. Фашисти карали селян за найменшу провину. За донесенням шпигунів 16 жовтня 1941 року був заарештований комуніст Г. Ю. Ільницький, мешканець села Волівця. Він разом з дружиною та малолітнім сином був ув'язнений у відділенні жандармерії Волівця. Всю сім'ю піддали суворому катуванню, а потім справу передали до окружного суду в Нижніх Верецьках.
Та трудящі не стали на коліна перед гнобителями. Вони відчували, що незабаром прийде визволення, і з радістю зустріли звістку про вихід Червоної Армії у вересні 1939 року на кордони Угорщини. Поліцейський капітан, який слідкував за державною безпекою на Закарпатті, повідомив 16 грудня 1938 року: «Комуністична пропаганда, що проводиться, знаходить чудовий грунту масах, багато людей з надією дивляться на Радянський Союз. Вони переконані і твердо вірять, що Підкарпаття, як і Західна Україна, назабаром стане органічною складовою частиною Радянської України, бо цього бажає більша частина населення».
Мешканці села саботували розпорядження окупантів, допомагали активістам комуністичного підпілля ховатися від переслідувань, переходити через кордон до Радянського Союзу. Тільки за жовтень 1938 року з Волівця до СРСР втекло 50 чол. Емігрували нелегально в Росію, зокрема, С. В. Антоній, В. М. Берегій, М. І. Кочан, В. В. Антоній, Є. М. Тимкович, П. М. Токаревич та інші.
З наближенням Червоної Армії до кордонів Угорщини населення Волівця акти нізу пало боротьбу проти окупантів. Група патріотів-волівчан - Ф. І. Росоха, I. В. Овсан, П. В. Кобрин, А. М. Мадяр та інші - збирала відомості про військові укріплення фашистів, їх розташування, перешкоджала вивезенню народного добра тощо. Серед бійців партизанського загону В. Русина, що діяв у районі Волівця - Мукачевого, були уродженці Волівця Д. І. Керечун, І. І. Шеленьо та інші. Своєю бойовою діяльністю вони внесли значний вклад у визволення рідного села від фашистського рабства.
В жовтні 1944 року жителі Волівця були провідниками червоних воїнів через гори, допомагали їм у ремонті мостів, шосейних шляхів та залізниць, по-братньому турбувалися про поранених. В ніч на 5 жовтня 1944 року в розпалі боїв за висоту біля, села Капори селяни виділили певну кількість підвід для евакуації поранених. Василь Гулянич і Василь Кризина під вогнем ворога кинулися назустріч пораненим бійцям і подали їм негайну допомогу.
9 жовтня 1944 року трудящі Волівця радісно зустрічали воїнів-визволителів 95 стрілецького корпусу. В лавах радянських військ, що визволяли Закарпаття, було 35 юнаків Волівця, які нелегально перейшли до Радянського Союзу. Серед них - В. Ф. Брунцвик, О. М. Курах, Г. А. Кобрин, Ф. І. Беца та інші. Всі вони за бойові заслуги удостоєні урядових нагород.
Після визволення на зборах трудящих села було обрано Народний комітет, активними членами якого стали П. М. Мадяр, М. В. Токаревич, Г. М. Токаревич, О. Ф. Селянчин та інші. З перших же днів комітет розгорнув велику роботу по відбудові господа рстиа села. Адже угорські війська під час відступу знищили 90 будинків, 4 шкільні приміщення, висадили в повітря зал і звичну станцію, 8 мостів, зруйнували лісопильний завод, 2 туристські будинки, лижний трамплін. У селян загарбники забрали 48 коней, 53 корови та 600 овець.
Важливими заходами, що їх здійснив Народний комітет, були націоналізація лісопильного заводу, конфіскація землі поміщика і багатіїв, розподіл її між безземельними та малоземельними селянами. Було розподілено 980 кадастральних гольдів землі, 840 кадастральних гольдів лук і 300 кадастральних гольдів пасовиськ.
Ставши господарями своєї землі, трудівники Волівця успішно здійснювали соціалістичні перетворення. Уже в перший рік роботи по-новому було досягнуто високого рівня на лісопильному заводі. Це підприємство було оснащено
найновішим вітчизняним устаткуванням. Обсяг валової продукції з року в рік зростав. За 1957- 1965 pp. він збільшився на 74 проц. і становив 1939 тис. крб. Лісозавод випускав у 1968 році 10 видів продукції - чорнові меблеві заготовки, каблучний брусок, рейки для стільців, фрезу, заготовки для хокейних клюшок, клепку, паркет та інші. Їх відправляють в Москву, Ленінград, Іркутськ, Воронеж, Омськ, Київ та інші міста.
На Воловецькому лісопильному заводі працює 340 чол., з них 13 інженерно-тєхнічних працівників та службовців. Широкого розмаху набрав на підприємстві рух за звання бригад комуністичної праці. Це почесне звання уже завоювало 6 бригад, 80 робітників є ударниками комуністичної праці.
Значно зріс культурний та професійний рівень робітників. Більша частина їх стала справжніми майстрами виробництва. Так, А. С. Кризина прийшла працювати простою робітницею з освітою за 4 класи. Згодом вона стала верстатницею паркетного цеху, успішно закінчила середню школу, вступила
Воловець
Сторінка 4 з 7
чоловік, арештовано і посаджено до темниці 11 чоловік, інтерновано трьох чол., відправлено на примусові роботи 93 чол., під постійним поліцейським наглядом перебувало 15 чол. Найбільш поширеною формою покарання були Та трудящі не стали на коліна перед гнобителями. Вони відчували, що незабаром прийде визволення, і з радістю зустріли звістку про вихід Червоної Армії у вересні 1939 року на кордони Угорщини. Поліцейський капітан, який слідкував за державною безпекою на Закарпатті, повідомив 16 грудня 1938 року: «Комуністична пропаганда, що проводиться, знаходить чудовий грунту масах, багато людей з надією дивляться на Радянський Союз. Вони переконані і твердо вірять, що Підкарпаття, як і Західна Україна, назабаром стане органічною складовою частиною Радянської України, бо цього бажає більша частина населення».
Мешканці села саботували розпорядження окупантів, допомагали активістам комуністичного підпілля ховатися від переслідувань, переходити через кордон до Радянського Союзу. Тільки за жовтень 1938 року з Волівця до СРСР втекло 50 чол. Емігрували нелегально в Росію, зокрема, С. В. Антоній, В. М. Берегій, М. І. Кочан, В. В. Антоній, Є. М. Тимкович, П. М. Токаревич та інші.
З наближенням Червоної Армії до кордонів Угорщини населення Волівця акти нізу пало боротьбу проти окупантів. Група патріотів-волівчан - Ф. І. Росоха, I. В. Овсан, П. В. Кобрин, А. М. Мадяр та інші - збирала відомості про військові укріплення фашистів, їх розташування, перешкоджала вивезенню народного добра тощо. Серед бійців партизанського загону В. Русина, що діяв у районі Волівця - Мукачевого, були уродженці Волівця Д. І. Керечун, І. І. Шеленьо та інші. Своєю бойовою діяльністю вони внесли значний вклад у визволення рідного села від фашистського рабства.
В жовтні 1944 року жителі Волівця були провідниками червоних воїнів через гори, допомагали їм у ремонті мостів, шосейних шляхів та залізниць, по-братньому турбувалися про поранених. В ніч на 5 жовтня 1944 року в розпалі боїв за висоту біля, села Капори селяни виділили певну кількість підвід для евакуації поранених. Василь Гулянич і Василь Кризина під вогнем ворога кинулися назустріч пораненим бійцям і подали їм негайну допомогу.
9 жовтня 1944 року трудящі Волівця радісно зустрічали воїнів-визволителів 95 стрілецького корпусу. В лавах радянських військ, що визволяли Закарпаття, було 35 юнаків Волівця, які нелегально перейшли до Радянського Союзу. Серед них - В. Ф. Брунцвик, О. М. Курах, Г. А. Кобрин, Ф. І. Беца та інші. Всі вони за бойові заслуги удостоєні урядових нагород.
Після визволення на зборах трудящих села було обрано Народний комітет, активними членами якого стали П. М. Мадяр, М. В. Токаревич, Г. М. Токаревич, О. Ф. Селянчин та інші. З перших же днів комітет розгорнув велику роботу по відбудові господа рстиа села. Адже угорські війська під час відступу знищили 90 будинків, 4 шкільні приміщення, висадили в повітря зал і звичну станцію, 8 мостів, зруйнували лісопильний завод, 2 туристські будинки, лижний трамплін. У селян загарбники забрали 48 коней, 53 корови та 600 овець.
Важливими заходами, що їх здійснив Народний комітет, були націоналізація лісопильного заводу, конфіскація землі поміщика і багатіїв, розподіл її між безземельними та малоземельними селянами. Було розподілено 980 кадастральних гольдів землі, 840 кадастральних гольдів лук і 300 кадастральних гольдів пасовиськ.
Ставши господарями своєї землі, трудівники Волівця успішно здійснювали соціалістичні перетворення. Уже в перший рік роботи по-новому було досягнуто високого рівня на лісопильному заводі. Це підприємство було оснащено
найновішим вітчизняним устаткуванням. Обсяг валової продукції з року в рік зростав. За 1957- 1965 pp. він збільшився на 74 проц. і становив 1939 тис. крб. Лісозавод випускав у 1968 році 10 видів продукції - чорнові меблеві заготовки, каблучний брусок, рейки для стільців, фрезу, заготовки для хокейних клюшок, клепку, паркет та інші. Їх відправляють в Москву, Ленінград, Іркутськ, Воронеж, Омськ, Київ та інші міста.
На Воловецькому лісопильному заводі працює 340 чол., з них 13 інженерно-тєхнічних працівників та службовців. Широкого розмаху набрав на підприємстві рух за звання бригад комуністичної праці. Це почесне звання уже завоювало 6 бригад, 80 робітників є ударниками комуністичної праці.
Значно зріс культурний та професійний рівень робітників. Більша частина їх стала справжніми майстрами виробництва. Так, А. С. Кризина прийшла працювати простою робітницею з освітою за 4 класи. Згодом вона стала верстатницею паркетного цеху, успішно закінчила середню школу, вступила
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щербовець
- Тишів
- Скотарське
- Розтока
- Підполоззя
- Лази
- Гукливий
- Верхні Ворота
- Верб’яж
- Буковець
- Біласовиця
- Абранка
- Нижні Ворота
- Жденеве