Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
пендрики». Жандарми розігнали голодних селян-демонстр антів. Масові демонстрації під керівніцтвом комуністів відбулися також у грудні 1932 та січні 1933 року. За ці 2 місяці у Волівці відбулося 6 масових походів голодуючих селян. Всі вони були розігнані жандармами, а 156 активних учасників походів кинуто до в'язниці.
Великим і найбільш масовим виступом трудящих Волівця була демонстрація, яка відбулася 2 березня 1933 року - в день боротьби проти безробіття. У той день із сіл Канори та Скотарського в напрямку Волівця вийшла колона демонстрантів у кількості 200 чол., на чолі якої йшли комуністи. До них приєдналися селяни Волівця і Гукливого. Поряд з вимогами економічного характеру - надання роботи або грошової допомоги безробітним, припинення всяких екзекуцій і списання податкових та банківських боргів з працюючого селянства, передачі в безкоштовне користування на 1933 рік полонинських пасовиськ, демонстранти висунули політичні гасла - викладання в школі рідною мовою, свобода зборів і демонстрацій, звільнення із тюрми сенатора-комуніста І. Локоти та інших політичних в'язнів; припинення терору тощо.
Коли демонстранти підійшли до будинку нотарського управління, їх зустрів нотар і лицемірно заявив, що прийме делегатів від демонстрантів. До канцелярії зайшло 7 чоловік. Серед них були ф. Бабинець, С. Мадяр, В. Павлишин та інші - представники від усіх сіл. Та не встигли ці ходаки переступити поріг канцелярії, як на них накинулись жандарми і почали бити. Згодом двері розчинились і звідти почулися постріли. Коли вітер розвіяв дим, на землі в калюжі крові лежало чотири важко поранених демонстранти. Серед них був молодий безробітний із села Скотарського Федір Селехман, який тут же помер.
Алe на цьому провокатори не заспокоїлись. Вони кинулись доганяти демонстрантів, а друга група жандармів і прикордонної охорони вискочила назустріч
втікачам, пустивши в хід багнети й приклади. Так, по-звірячому розправились карателі над мирною демонстрацією. Вони замели сліди ганебної провокації. В той же день на місце кровопролиття був посланий жандармський офіцер Бойтлер - досвідчений «спеціаліст» по фабрикації вигідних владі звинувачень. В складеному ним протоколі «розслідування» все зводилось до того, що в демонстрації брали участі, «тільки комуністи» і що вони нібито були озброєні камінням та палицями, які були старанно зібрані як «речові докази». В дійсності таких «доказів» не було. Це була лише вигадка карателів. Один з учасників цих подій Ф. Бабинець згадує, як жандарми набили кишені вбитого Ф. Селехмана камінням, поклали біля мертвого лопату і косу.
Розправа над демонстрантами у Волівці викликала глибоке обурення серед усіх трудящих Закарпаття. Похорон Ф. Селехмана, який відбувся 4 березня, перетворився у справжню демонстрацію протесту проти голоду і терору. На похороні від Закарпатського крайового комітету Комуністичної партії Чехословаччини з промовою виступив П. Терек. Він гнівно засудив підлі дії влади, яка замість, роботи і хліба намагалася «заспокоїти» виснажених від голоду трудящих оловом і гумовими кийками.
Чеська буржуазна адміністрація вирішила вчинити над демонстрантами судову розправу. 11 та 16 червня 1933 року татарський слуга приніс у Воловець та інші села 78 повісток про явку на засідання крайового суду. Під головуванням прокурора Кубічека суд доводив, що жандарми вбили Селехмана і поранили трьох чоловік, захищаючи себе від їх нападу. Для речового підтвердження на суді показали каміння, мотики, коси та старе залізо, якими нібито орудували демонстранти. Проте підсудні довели, що всі ці речові докази зробили самі жандарми. Та суд стан на бік гнобителів - селяни всіх чотирьох сіл одержали 254 місяці тюрми і 30 тис. крон штрафу.
Однак виступи трудящих Волівця не припинялися. Влада була неспроможна залякати населення. У 1933-1934 pp. в селі тривали походи голодуючих, демонстрації, страйки лісорубів.
Колоніальна політика буржуазної Чехословаччини була спрямована і проти української культури, освіти. Власті не дбали про розвиток шкіл, про належний рівень викладання. Вся увага приділялась лише тим учбовим закладам, в яких навчання проводилося чеською мовою. До 1938 року у Волівці була тільки одна початкова школа, в якій працювало 7 вчителів і навчалося 120 дітей. Дітям селян і робітників середня та вища освіта була недоступною, бо треба було платити великі гроші. Тому до 1945 року ніхто з мешканців села Волівця не мав навіть середньої освіти.
Становище трудящих Закарпаття ще більше погіршилося, коли в 1939 році краіі був окупований хортистською Угорщиною. Угорські експлуататорські класи проводили політику звірячого терору, примусової мадьяризації та дальшого пограбування трудового народу. На голови робітників і селян обрушилась хвиля репресій. У Волівці в 1939-1944 pp. було страчено трьох
Воловець
Сторінка 3 з 7
В той день перед нотарським управлінням у Волівці зібралось 800 робітників і сулян, які вимагали: «Хліба, роботу і волю давайте, а не гармати і Великим і найбільш масовим виступом трудящих Волівця була демонстрація, яка відбулася 2 березня 1933 року - в день боротьби проти безробіття. У той день із сіл Канори та Скотарського в напрямку Волівця вийшла колона демонстрантів у кількості 200 чол., на чолі якої йшли комуністи. До них приєдналися селяни Волівця і Гукливого. Поряд з вимогами економічного характеру - надання роботи або грошової допомоги безробітним, припинення всяких екзекуцій і списання податкових та банківських боргів з працюючого селянства, передачі в безкоштовне користування на 1933 рік полонинських пасовиськ, демонстранти висунули політичні гасла - викладання в школі рідною мовою, свобода зборів і демонстрацій, звільнення із тюрми сенатора-комуніста І. Локоти та інших політичних в'язнів; припинення терору тощо.
Коли демонстранти підійшли до будинку нотарського управління, їх зустрів нотар і лицемірно заявив, що прийме делегатів від демонстрантів. До канцелярії зайшло 7 чоловік. Серед них були ф. Бабинець, С. Мадяр, В. Павлишин та інші - представники від усіх сіл. Та не встигли ці ходаки переступити поріг канцелярії, як на них накинулись жандарми і почали бити. Згодом двері розчинились і звідти почулися постріли. Коли вітер розвіяв дим, на землі в калюжі крові лежало чотири важко поранених демонстранти. Серед них був молодий безробітний із села Скотарського Федір Селехман, який тут же помер.
Алe на цьому провокатори не заспокоїлись. Вони кинулись доганяти демонстрантів, а друга група жандармів і прикордонної охорони вискочила назустріч
втікачам, пустивши в хід багнети й приклади. Так, по-звірячому розправились карателі над мирною демонстрацією. Вони замели сліди ганебної провокації. В той же день на місце кровопролиття був посланий жандармський офіцер Бойтлер - досвідчений «спеціаліст» по фабрикації вигідних владі звинувачень. В складеному ним протоколі «розслідування» все зводилось до того, що в демонстрації брали участі, «тільки комуністи» і що вони нібито були озброєні камінням та палицями, які були старанно зібрані як «речові докази». В дійсності таких «доказів» не було. Це була лише вигадка карателів. Один з учасників цих подій Ф. Бабинець згадує, як жандарми набили кишені вбитого Ф. Селехмана камінням, поклали біля мертвого лопату і косу.
Розправа над демонстрантами у Волівці викликала глибоке обурення серед усіх трудящих Закарпаття. Похорон Ф. Селехмана, який відбувся 4 березня, перетворився у справжню демонстрацію протесту проти голоду і терору. На похороні від Закарпатського крайового комітету Комуністичної партії Чехословаччини з промовою виступив П. Терек. Він гнівно засудив підлі дії влади, яка замість, роботи і хліба намагалася «заспокоїти» виснажених від голоду трудящих оловом і гумовими кийками.
Чеська буржуазна адміністрація вирішила вчинити над демонстрантами судову розправу. 11 та 16 червня 1933 року татарський слуга приніс у Воловець та інші села 78 повісток про явку на засідання крайового суду. Під головуванням прокурора Кубічека суд доводив, що жандарми вбили Селехмана і поранили трьох чоловік, захищаючи себе від їх нападу. Для речового підтвердження на суді показали каміння, мотики, коси та старе залізо, якими нібито орудували демонстранти. Проте підсудні довели, що всі ці речові докази зробили самі жандарми. Та суд стан на бік гнобителів - селяни всіх чотирьох сіл одержали 254 місяці тюрми і 30 тис. крон штрафу.
Однак виступи трудящих Волівця не припинялися. Влада була неспроможна залякати населення. У 1933-1934 pp. в селі тривали походи голодуючих, демонстрації, страйки лісорубів.
Колоніальна політика буржуазної Чехословаччини була спрямована і проти української культури, освіти. Власті не дбали про розвиток шкіл, про належний рівень викладання. Вся увага приділялась лише тим учбовим закладам, в яких навчання проводилося чеською мовою. До 1938 року у Волівці була тільки одна початкова школа, в якій працювало 7 вчителів і навчалося 120 дітей. Дітям селян і робітників середня та вища освіта була недоступною, бо треба було платити великі гроші. Тому до 1945 року ніхто з мешканців села Волівця не мав навіть середньої освіти.
Становище трудящих Закарпаття ще більше погіршилося, коли в 1939 році краіі був окупований хортистською Угорщиною. Угорські експлуататорські класи проводили політику звірячого терору, примусової мадьяризації та дальшого пограбування трудового народу. На голови робітників і селян обрушилась хвиля репресій. У Волівці в 1939-1944 pp. було страчено трьох
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щербовець
- Тишів
- Скотарське
- Розтока
- Підполоззя
- Лази
- Гукливий
- Верхні Ворота
- Верб’яж
- Буковець
- Біласовиця
- Абранка
- Нижні Ворота
- Жденеве