Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
населений пункт проходять автомагістраль Ужгород-Рахів та залізниця Чоп-Солотвина. Населення- 5,6 тис. чоловік.
Буштина виникла в середині XIV століття. Спочатку вона знаходилася в урочищі Долина, а потім її мешканці переселилися на урочище Горб, де проживають і в даний час.
У 1373 році угорський король Людовік І подарував Буштину синам волоського воєводи Балка - Іванові і Драгові. Документи 1389 року згадують її як власність трансільванського графа Драга, а 1480 року - як маєток феодала Бертолона Драгфі.
У XIV-XV століттях у селі проживало українське й угорське населення. За правовим становищем воно спочатку було вільним і займалося землеробством, а також тваринництвом, випасаючи вівці й велику рогату худобу на полонинах, що належали общині.
Але поступово землі селян почали захоплювати феодали й казна. У XVI - на початку XVII століття жителі села були закріпачені і стали залежними від правителя Хустського замку та Костелівської (Ронасекської) казенної домінії. Згідно урбарію 1600 року, буштинці мали 3 коней, 79 волів, 81 корову, 55 свиней, 77 овець.
Розвиток товарного виробництва в казенних і феодальних маєтках вів до зростання феодальної експлуатації селян. На початку XVII століття кріпаки Буштини користувалися шістьма земельними наділами (телеками). За це вони щороку, 11 листопада, від кожного наділу давали правителю Хустського замку шкурку куниці, коблик вівса, підводу сіна й 11 динарів. Крім цього, їм доводилося щотижня привозити до панського двору по одній підводі дров, а в дні релігійних свят (різдво, великдень) вносити 24 яєць і 12 динарів.
Отже, панщинні повинності, натуральний і грошовий податки за 6 земельних наділів складали 6 кобликів вівса, 6 підвід сіна, 144 яєць, 138 динарів грішми і
312 відвід дров.
У 1614 році буштинці, освоївши нові землі, обробляли 13 повних і 9 напівтелеків. Відповідно до цього збільшились і їхні повинності.
Протягом усього XVIІ століття село залишалось у феодальній залежності від Хустського замку. Воно було невеличким населеним пунктом. За переписом
1715 року, тут нараховувалось 25 селянських господарств (22 угорські й 3 українські сім'ї), у користуванні яких знаходилося 98 кобликів орної землі і 49 лугу. Населення займалося землеробством і тваринництвом. Появився новий вид домашньої худоби - буйволи.
Двопільна система обробітку землі панувала і в цей час. Поле кожного селянина ділилося на дві частини: одна була зайнята під хлібами й сінокосами і навівалась цариною, друга - використовувалась під пасовище й називалась толокою. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували овес, жито, кукурудзу. При відсталій системі господарювання урожайність була надзвичайно низькою. Під час випікання хліба селяни змушені були додавати до борошна березову кору.
Зростаюче зубожіння селян і тяжкі повинності на користь феодалів і церкви посилювали їх опір експлуататорам. Селяни відмовлялись сплачувати шматки не виходили на панщину, повставали.
В 1703-1711 pp. поблизу Буштини діяли опришки, які користувалися великою популярністю серед буштинців. Жителі села підтримували з ними тісні стосунки й подавали їм посильну допомогу.
У другій половині XVIII століття селяни змушені були, крім уже згаданії повинностей, транспортувати сіль із шахт Мармарощини та сплавляти її Тисою в Угорщину. В 1792 році королівська соляна комора (домінія) в Роносеку yкладали договір з сім'єю поміщика Телекі про передачу в її розпорядження ділянки Землі в Буштині (на березі річки Тиси), де розпочалося будівництво складу для солі, корчми і м'ясної лавки.
Сіль, добута на шахтах Округлої (біля Тячева) й Шандрова (Олександрівки) звозилась підводами у складські приміщення Буштини. Сюди на плотах доставлялась і сіль з Солотвини та Акнашугатгу. Гужову повинність, тобто перевезення солі по т. зв. соляних фактурах, виконували залежні селяни Буштини, Ізи, Апші та інших сіл. Із кріпаків створювались загони плотарів (бокорашів) по 100-200 чол., які готували плоти й баржі для сплавляння солі вниз по Тисі. Транспортування солі з Буштини до Вілоку, а звідти у міста Угорщини (Токай, Солнок, Сегедин) приводилось під наглядом чиновників інспекції, у супроводі військового старшини і солдат. На плотаря покладалась відповідальність за збереження вантажу. Якщо на місце прибуло солі менше, ніж значилось у документах, то різницю сплачували
Буштина
Сторінка 1 з 7
Буштина - селище міського типу (з 1957 року), центр однойменної селищної Ради. Розташована поблизу впадання річки Тереблі в Тису, у мальовничій місцевості Мармароської улоговини, напроти гостроверхих вершин Гутинського гірського пасма, за 8 км на захід від районного центру. Через Буштина виникла в середині XIV століття. Спочатку вона знаходилася в урочищі Долина, а потім її мешканці переселилися на урочище Горб, де проживають і в даний час.
У 1373 році угорський король Людовік І подарував Буштину синам волоського воєводи Балка - Іванові і Драгові. Документи 1389 року згадують її як власність трансільванського графа Драга, а 1480 року - як маєток феодала Бертолона Драгфі.
У XIV-XV століттях у селі проживало українське й угорське населення. За правовим становищем воно спочатку було вільним і займалося землеробством, а також тваринництвом, випасаючи вівці й велику рогату худобу на полонинах, що належали общині.
Але поступово землі селян почали захоплювати феодали й казна. У XVI - на початку XVII століття жителі села були закріпачені і стали залежними від правителя Хустського замку та Костелівської (Ронасекської) казенної домінії. Згідно урбарію 1600 року, буштинці мали 3 коней, 79 волів, 81 корову, 55 свиней, 77 овець.
Розвиток товарного виробництва в казенних і феодальних маєтках вів до зростання феодальної експлуатації селян. На початку XVII століття кріпаки Буштини користувалися шістьма земельними наділами (телеками). За це вони щороку, 11 листопада, від кожного наділу давали правителю Хустського замку шкурку куниці, коблик вівса, підводу сіна й 11 динарів. Крім цього, їм доводилося щотижня привозити до панського двору по одній підводі дров, а в дні релігійних свят (різдво, великдень) вносити 24 яєць і 12 динарів.
Отже, панщинні повинності, натуральний і грошовий податки за 6 земельних наділів складали 6 кобликів вівса, 6 підвід сіна, 144 яєць, 138 динарів грішми і
312 відвід дров.
У 1614 році буштинці, освоївши нові землі, обробляли 13 повних і 9 напівтелеків. Відповідно до цього збільшились і їхні повинності.
Протягом усього XVIІ століття село залишалось у феодальній залежності від Хустського замку. Воно було невеличким населеним пунктом. За переписом
1715 року, тут нараховувалось 25 селянських господарств (22 угорські й 3 українські сім'ї), у користуванні яких знаходилося 98 кобликів орної землі і 49 лугу. Населення займалося землеробством і тваринництвом. Появився новий вид домашньої худоби - буйволи.
Двопільна система обробітку землі панувала і в цей час. Поле кожного селянина ділилося на дві частини: одна була зайнята під хлібами й сінокосами і навівалась цариною, друга - використовувалась під пасовище й називалась толокою. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували овес, жито, кукурудзу. При відсталій системі господарювання урожайність була надзвичайно низькою. Під час випікання хліба селяни змушені були додавати до борошна березову кору.
Зростаюче зубожіння селян і тяжкі повинності на користь феодалів і церкви посилювали їх опір експлуататорам. Селяни відмовлялись сплачувати шматки не виходили на панщину, повставали.
В 1703-1711 pp. поблизу Буштини діяли опришки, які користувалися великою популярністю серед буштинців. Жителі села підтримували з ними тісні стосунки й подавали їм посильну допомогу.
У другій половині XVIII століття селяни змушені були, крім уже згаданії повинностей, транспортувати сіль із шахт Мармарощини та сплавляти її Тисою в Угорщину. В 1792 році королівська соляна комора (домінія) в Роносеку yкладали договір з сім'єю поміщика Телекі про передачу в її розпорядження ділянки Землі в Буштині (на березі річки Тиси), де розпочалося будівництво складу для солі, корчми і м'ясної лавки.
Сіль, добута на шахтах Округлої (біля Тячева) й Шандрова (Олександрівки) звозилась підводами у складські приміщення Буштини. Сюди на плотах доставлялась і сіль з Солотвини та Акнашугатгу. Гужову повинність, тобто перевезення солі по т. зв. соляних фактурах, виконували залежні селяни Буштини, Ізи, Апші та інших сіл. Із кріпаків створювались загони плотарів (бокорашів) по 100-200 чол., які готували плоти й баржі для сплавляння солі вниз по Тисі. Транспортування солі з Буштини до Вілоку, а звідти у міста Угорщини (Токай, Солнок, Сегедин) приводилось під наглядом чиновників інспекції, у супроводі військового старшини і солдат. На плотаря покладалась відповідальність за збереження вантажу. Якщо на місце прибуло солі менше, ніж значилось у документах, то різницю сплачували
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва
- Солотвина
- Дубове
- Діброва
- Грушеве