Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ради, розташована на правому березі Тиси, між гірськими хребтами Склаваном і Магурою, за 25 км на схід від районного центру. Залізнична станція на лінії Солотвина - Чоп. Населення - 8,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковано населений пункт Думбрава.
На території сучасного селища у 1876 році виявлено бронзовий меч доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.). В урочищі Читатя розташоване городище ранньозалізного віку (IX-VI століття до н. е.), яке взято державою на охорону. В стародавніх соляних шахтах знайдено римські монети II-IV століття н. е. Вони свідчать про торговельні стосунки з римлянами.
Та про поселення на місці сучасної Солотвини в документах є згадка за XIV століття. До нас дійшла грамота угорського короля Владислава, за якою молдавський воєвода Драгуш у 1360 році одержав кілька сіл Мармарощици, серед яких і Солотвину.
Соляні шахти того часу були найціннішим скарбом краю і давали найбільші доходи угорському урядові. В соляних копальнях крім закріпачених селян працювали також засуджені на каторгу селяни-кріпаки з навколишніх сіл. Життя солекопів значною мірою залежало від розвитку способів добування солі. Найдавнішим і найпримітивнішим способом було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або т. зв. чортові ями. Вони були глибиною до 140-150 метрів. Спускалися робітники у такі ями по зв'язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених з мотузків або в буйволячих шкірах. Цей примітивний спосіб добування солі існував протягом усього середньовіччя. Умови праці були важкими. Добування солі у XVI - першій половині XVIII століття здійснювалося теж примітивними засобами. Основними знаряддями праці солекопа були молот, чекан, клин, кайло, лопата, тачка, ноші і мішок. Робочий день тривав понад 14 годин на добу. Була відсутня будь-яка охорона праці. Часто траплялися обвали, гинули десятки гірників.
За непослух шахтарів жорстоко карали. Та солекопи виступали на захист своїх прав і проти нещадного визискування навіть під загрозою смерті. Угорський королівський уряд у 1448 році змушений був видати указ про деякі обмеження сваволі управителів солекопалень.
Солекопи разом із селянами Мармарощини брали участь в повстанні у 1514 році. За рішенням т. зв. дикого сейму було вчинено жорстоку розправу над учасниками повстання. Солотвину, як і Хуст, Тячів, Вишкове було оголошено «бунтарським» і «заколотним» центром і накладено велику контрибуцію, яку її мешканці сплачували протягом двох років. Багатьох повстанців було закатовано каральними загонами, а інших - позбавлено права вільного переходу. Історики назнали акти цього сейму «драконівським і кривавим законодавством».
Та дикі розправи феодалів не могли припинити боротьби солекопів проти гнобителів. У 1551 році відбувся перший організований виступ шахтарів Солотвинських солекопалень. Гірники залишили копальні і поселилися табором біля Надь Бані (тепер територія Соціалістичної Республіки Румунії). Вони вимагали поліпшення умов життя, скасування смертної кари тощо. Після тривалих переговорів з наглядачами, солекопи домоглися задоволення ряду своїх вимог і повернулися до роботи.
Солекопи Солотвини були учасниками антифеодальної боротьби угорських і закарпатських селян наприкінці XVII і на початку XVIІІ століття. У загоні, що діяв на чолі з легендарним народним ватажком І. Пинтею і налічував 200 чоловік, билися кращі сини Солотвини.
У 1703 році повстанці загону Пинті приєдналися до куруців, які під керів ництвом Ференца II Ракоці піднялися на визвольну війну проти австрійської монархії Габсбургів і місцевих феодалів. І в цій визвольній битві солотвинські соленими брали найактивнішу участь. Коли у 1703 році куруци захопили Солотвину, Ракоці приділив значну увагу і соляним копальням. Протягом вересня 1703 року він двічі особисто давав доручення спеціально призначеному ним інспекторові рудника збільшити видобуток солі.
Після поразки національно-визвольної війни багатьох солотвинців було страчено каральними загонами австрійського імператора, на решту накладено великий штраф. Солекопальні було підпорядковано австрійському двору.
У другій половині XVIII століття адміністрація вживає заходів, щоб збільшити прибутки. Поряд з селянами-кріпаками на добуванні солі стали використовуватися вільнонаймані люди. Перша шахта нового підземного типу «Кристина» була відкрита у 1778 році, в 1781 році стала до ладу шахта «Адальберта», у 1804 році - «Йосиф», в 1809 році - «Терезія». В XIX столітті були здані в експлуатацію шахти «Михайло», «Габор», «Ференц», «Лайош». В 1870 році на Солотвинських державних копальнях працювало вже 440 чоловік.
Солотвина
Сторінка 1 з 10
Солотвина (старі назви - Акнаслатина, Марамороська Солотвина, Слатинські Доли) - селище міського типу (з 1947 року), центр Солотвинської селищної На території сучасного селища у 1876 році виявлено бронзовий меч доби пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.). В урочищі Читатя розташоване городище ранньозалізного віку (IX-VI століття до н. е.), яке взято державою на охорону. В стародавніх соляних шахтах знайдено римські монети II-IV століття н. е. Вони свідчать про торговельні стосунки з римлянами.
Та про поселення на місці сучасної Солотвини в документах є згадка за XIV століття. До нас дійшла грамота угорського короля Владислава, за якою молдавський воєвода Драгуш у 1360 році одержав кілька сіл Мармарощици, серед яких і Солотвину.
Соляні шахти того часу були найціннішим скарбом краю і давали найбільші доходи угорському урядові. В соляних копальнях крім закріпачених селян працювали також засуджені на каторгу селяни-кріпаки з навколишніх сіл. Життя солекопів значною мірою залежало від розвитку способів добування солі. Найдавнішим і найпримітивнішим способом було копання ступінчатих ям глибиною до 20 метрів. Пізніше копали конусоподібні ями, або т. зв. чортові ями. Вони були глибиною до 140-150 метрів. Спускалися робітники у такі ями по зв'язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених з мотузків або в буйволячих шкірах. Цей примітивний спосіб добування солі існував протягом усього середньовіччя. Умови праці були важкими. Добування солі у XVI - першій половині XVIII століття здійснювалося теж примітивними засобами. Основними знаряддями праці солекопа були молот, чекан, клин, кайло, лопата, тачка, ноші і мішок. Робочий день тривав понад 14 годин на добу. Була відсутня будь-яка охорона праці. Часто траплялися обвали, гинули десятки гірників.
За непослух шахтарів жорстоко карали. Та солекопи виступали на захист своїх прав і проти нещадного визискування навіть під загрозою смерті. Угорський королівський уряд у 1448 році змушений був видати указ про деякі обмеження сваволі управителів солекопалень.
Солекопи разом із селянами Мармарощини брали участь в повстанні у 1514 році. За рішенням т. зв. дикого сейму було вчинено жорстоку розправу над учасниками повстання. Солотвину, як і Хуст, Тячів, Вишкове було оголошено «бунтарським» і «заколотним» центром і накладено велику контрибуцію, яку її мешканці сплачували протягом двох років. Багатьох повстанців було закатовано каральними загонами, а інших - позбавлено права вільного переходу. Історики назнали акти цього сейму «драконівським і кривавим законодавством».
Та дикі розправи феодалів не могли припинити боротьби солекопів проти гнобителів. У 1551 році відбувся перший організований виступ шахтарів Солотвинських солекопалень. Гірники залишили копальні і поселилися табором біля Надь Бані (тепер територія Соціалістичної Республіки Румунії). Вони вимагали поліпшення умов життя, скасування смертної кари тощо. Після тривалих переговорів з наглядачами, солекопи домоглися задоволення ряду своїх вимог і повернулися до роботи.
Солекопи Солотвини були учасниками антифеодальної боротьби угорських і закарпатських селян наприкінці XVII і на початку XVIІІ століття. У загоні, що діяв на чолі з легендарним народним ватажком І. Пинтею і налічував 200 чоловік, билися кращі сини Солотвини.
У 1703 році повстанці загону Пинті приєдналися до куруців, які під керів ництвом Ференца II Ракоці піднялися на визвольну війну проти австрійської монархії Габсбургів і місцевих феодалів. І в цій визвольній битві солотвинські соленими брали найактивнішу участь. Коли у 1703 році куруци захопили Солотвину, Ракоці приділив значну увагу і соляним копальням. Протягом вересня 1703 року він двічі особисто давав доручення спеціально призначеному ним інспекторові рудника збільшити видобуток солі.
Після поразки національно-визвольної війни багатьох солотвинців було страчено каральними загонами австрійського імператора, на решту накладено великий штраф. Солекопальні було підпорядковано австрійському двору.
У другій половині XVIII століття адміністрація вживає заходів, щоб збільшити прибутки. Поряд з селянами-кріпаками на добуванні солі стали використовуватися вільнонаймані люди. Перша шахта нового підземного типу «Кристина» була відкрита у 1778 році, в 1781 році стала до ладу шахта «Адальберта», у 1804 році - «Йосиф», в 1809 році - «Терезія». В XIX столітті були здані в експлуатацію шахти «Михайло», «Габор», «Ференц», «Лайош». В 1870 році на Солотвинських державних копальнях працювало вже 440 чоловік.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва