Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
залізничної станції Солотвина. Населення - 7,3 тис. чол., з них переважна більшість українці. Тут проживають також угорці, росіяни, румуни, євреї та представники інших національностей. До складу Великобичківської селищної Ради входять населені пункти Крушник і Подерей.
Через селище проходить асфальтоване шосе Ужгород-Рахів. Щодоби через Великий Бичків проїздить близько 80 автобусів, у т. ч. курсують автобуси Чернівці - Ужгород, Ужгород - Івано-Франківськ, Івано-Франківськ - Хуст, Коломия - Солотвина, Коломия - Мукачеве.
Великий Бичків вперше згадується в документальних джерелах кінця XIV століття. Здавна на гербі селища був зображений бик, бо найдавнішим заняттям населення у цій місцевості було скотарство. Звідси, напевне, і назва селища. Ймовірно також, що вона походить від прізвища Бичок.
Селяни Великого Бичкова страждали не тільки від жорстокої експлуатації, але й від феодальних міжусобиць. Так, наприклад, на початку 1479 року жупан Дієші зі своїми урядовцями напав на маєток Форінтвері у Великому Бичкові та Лузі, вбив багато кріпаків, зруйнував млини, забрав усю худобу і зерно, здер із кріпаків по 200 форинтів. Крім того, нападники пограбували і зруйнували Beликобичківську церкву.
Наприкінці XV століття село стає центром Великобичківського або Верхнього державного маєтку (домінії) Мармароського комітату. В середині XVI століття Великобичківська домінія досягла аж до села Грушевого. В 1556 році вона належала феодалу Георгію Баторі.
Феодальна експлуатація неухильно посилювалась. Селяни змушені були вносити великий натуральний та грошовий оброк, відробляти панщину. У Великому Бичкові
грошова данина від одного цілого селянського наділу становила щороку 1,45 форинта.
Численні відомості про майновий стан свідчать про разючу бідність селян. Так, у 1711 році на 53 селянські господарства Великого Бичкова припадало 10 коней, 48 волів, 50 корів, 217 овець, 29 свиней. Наприклад, багатій Варега Костів мав
2 коней, 4 воли, 2 корови, 90 овець, 6 свиней, в той час як більшість селянських дворів не мала ні тягла, ні худоби. Так, з 53 селянських дворів коней не мали 44, волів - 28, корів - 18, овець - 34, свиней - 30 селянських господарств, а 9 господарств села не мали ніякої худоби.
Поряд із землеробством і скотарством частина населення була зайнята на лісорозробках. У 1732 році у Великому Бичкові на лісопильні працювало 14 теслярів, 6 підручних робітників. Не лише злидні, а й темрява та неписьменність гнітили селян. Тільки в 1806 році у Великому Бичкові було відкрито церковнопарафіальну школу, в якій навчалося 86 учнів, переважно діти заможних селян. Показово, що «...півцевчитель не знав української мови і не вчив її дітей».
Деревина з лісів навколо Великого Бичкова використовувалась для транспортування солі з Солотвини, де вона добувалась з давніх часів. Тільки в 1812 році по Тисі було відправлено 250 тис. цнт солі, для сплаву якої бокорами потрібну було 127 280 дерев. Сіль сплавлялась також і баржами, тому в селі виробляли баржи та човни. Вантажопідйомність барж, виготовлених у Великому Бичкові, досягала 50 тис. центнерів.
Багата лісами територія домінії не могла не привернути уваги іноземних капіталістів. Букові ліси займали 58 проц. загальної площі домінії. Вони стали основною сировинною базою для Великобичківського хімзаводу, побудованого в 1868 році швейцарськими та угорськими підприємцями, які уклали з угорською казною угоду на експлуатацію лісів Великобичківської домінії на 50 років. Великобичковський хімзавод не тільки на Закарпатті, але й в усій Австро-Угорщині був першим заводом по сухій дистиляції дерева. Будівництво обійшлось в 1200 тис. форинтів.
У зв'язку з необхідністю вивозу готової продукції із хімзаводу 1887 року
через Великий Бичків було прокладено залізницю, що пройшла через Земірсвкий, Татарський і Яблуницький перевали в Галичину. На будівництві залізниці працювали і жителі Великого Бичкова.
В другій половині XIX століття, після ліквідації кріпосних відносин, становище селян майже не змінилось. Зросли повинності і особливо на користь духовенства (так звана коблина). В 1882-1887 pp. щорічна коблина 275 селян Великого Бичкова складала 82 форинти 50 крейцерів. На той час жителі села сплатили коблини на суму 390 форинтів, а їх заборгованість становила 105 форинтів.
Великобичківський хімзавод (з 1896 року - фірма «Клотільда») наприкінці XIX століття був уже великим підприємством, у 1897 році на ньому працювало 420 робітників, у 1900 році - 574 робітники. Великобичківський
Великий Бичків
Сторінка 1 з 8
Великий Бичків - селище міського типу (з 1947 року), центр Великобичківської селищної Ради, розташоване у мальовничій улоговині біля підніжжя Карпатських гір, на правому березі швидкоплинної ріки Тиси при впадінні в неї річки Шопурки, за 35 км від районного центру, за 12 км від Через селище проходить асфальтоване шосе Ужгород-Рахів. Щодоби через Великий Бичків проїздить близько 80 автобусів, у т. ч. курсують автобуси Чернівці - Ужгород, Ужгород - Івано-Франківськ, Івано-Франківськ - Хуст, Коломия - Солотвина, Коломия - Мукачеве.
Великий Бичків вперше згадується в документальних джерелах кінця XIV століття. Здавна на гербі селища був зображений бик, бо найдавнішим заняттям населення у цій місцевості було скотарство. Звідси, напевне, і назва селища. Ймовірно також, що вона походить від прізвища Бичок.
Селяни Великого Бичкова страждали не тільки від жорстокої експлуатації, але й від феодальних міжусобиць. Так, наприклад, на початку 1479 року жупан Дієші зі своїми урядовцями напав на маєток Форінтвері у Великому Бичкові та Лузі, вбив багато кріпаків, зруйнував млини, забрав усю худобу і зерно, здер із кріпаків по 200 форинтів. Крім того, нападники пограбували і зруйнували Beликобичківську церкву.
Наприкінці XV століття село стає центром Великобичківського або Верхнього державного маєтку (домінії) Мармароського комітату. В середині XVI століття Великобичківська домінія досягла аж до села Грушевого. В 1556 році вона належала феодалу Георгію Баторі.
Феодальна експлуатація неухильно посилювалась. Селяни змушені були вносити великий натуральний та грошовий оброк, відробляти панщину. У Великому Бичкові
грошова данина від одного цілого селянського наділу становила щороку 1,45 форинта.
Численні відомості про майновий стан свідчать про разючу бідність селян. Так, у 1711 році на 53 селянські господарства Великого Бичкова припадало 10 коней, 48 волів, 50 корів, 217 овець, 29 свиней. Наприклад, багатій Варега Костів мав
2 коней, 4 воли, 2 корови, 90 овець, 6 свиней, в той час як більшість селянських дворів не мала ні тягла, ні худоби. Так, з 53 селянських дворів коней не мали 44, волів - 28, корів - 18, овець - 34, свиней - 30 селянських господарств, а 9 господарств села не мали ніякої худоби.
Поряд із землеробством і скотарством частина населення була зайнята на лісорозробках. У 1732 році у Великому Бичкові на лісопильні працювало 14 теслярів, 6 підручних робітників. Не лише злидні, а й темрява та неписьменність гнітили селян. Тільки в 1806 році у Великому Бичкові було відкрито церковнопарафіальну школу, в якій навчалося 86 учнів, переважно діти заможних селян. Показово, що «...півцевчитель не знав української мови і не вчив її дітей».
Деревина з лісів навколо Великого Бичкова використовувалась для транспортування солі з Солотвини, де вона добувалась з давніх часів. Тільки в 1812 році по Тисі було відправлено 250 тис. цнт солі, для сплаву якої бокорами потрібну було 127 280 дерев. Сіль сплавлялась також і баржами, тому в селі виробляли баржи та човни. Вантажопідйомність барж, виготовлених у Великому Бичкові, досягала 50 тис. центнерів.
Багата лісами територія домінії не могла не привернути уваги іноземних капіталістів. Букові ліси займали 58 проц. загальної площі домінії. Вони стали основною сировинною базою для Великобичківського хімзаводу, побудованого в 1868 році швейцарськими та угорськими підприємцями, які уклали з угорською казною угоду на експлуатацію лісів Великобичківської домінії на 50 років. Великобичковський хімзавод не тільки на Закарпатті, але й в усій Австро-Угорщині був першим заводом по сухій дистиляції дерева. Будівництво обійшлось в 1200 тис. форинтів.
У зв'язку з необхідністю вивозу готової продукції із хімзаводу 1887 року
через Великий Бичків було прокладено залізницю, що пройшла через Земірсвкий, Татарський і Яблуницький перевали в Галичину. На будівництві залізниці працювали і жителі Великого Бичкова.
В другій половині XIX століття, після ліквідації кріпосних відносин, становище селян майже не змінилось. Зросли повинності і особливо на користь духовенства (так звана коблина). В 1882-1887 pp. щорічна коблина 275 селян Великого Бичкова складала 82 форинти 50 крейцерів. На той час жителі села сплатили коблини на суму 390 форинтів, а їх заборгованість становила 105 форинтів.
Великобичківський хімзавод (з 1896 року - фірма «Клотільда») наприкінці XIX століття був уже великим підприємством, у 1897 році на ньому працювало 420 робітників, у 1900 році - 574 робітники. Великобичківський
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорна Тиса
- Середнє Водяне
- Росішка
- Розтоки
- Луги
- Луг
- Лазещина
- Костилівка
- Косівська Поляна
- Кваси
- Ділове
- Водиця
- Верхнє Водяне
- Богдан
- Білин
- Біла Церква
- Ясиня
- Кобилецька Поляна