Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Газета висвітлювала хід класової боротьби в селищі і, особливо, на заводі «Клотільда». Вона закликала робітників посилити боротьбу проти реакції і підготовки нової імперіалістичної війни.
Великий Бичків був одним із центрів масового робітничого руху на Закарпатті. Не випадково урядовці прозвали Великий Бичків «малим Харковом на Закарпатті».
Акціонерне товариство «Клотільда» і в 1920-30-х роках мало мільйонні прибутки, а робітники одержували в середньому за робочу годину від 1,8 до 2,3 крони. В той же час директор заводу одержував місячну зарплату 9000 крон. З цього приводу газета «Карпатська правда» писала: «Платня 7 урядників є більше, як заробіток 150 робітників».
Стійкою й напруженою була страйкова боротьба робітників хімзаводу. Тільки в 1932 році тут відбулося 4 великих страйки. Окружний начальник в «інтересах порядку» видав постанову, яка забороняла на час страйку перебування робітників у районі заводу «Клотільда». За порушення - штраф від 10 до 5000 крон або арешт строком від 12 годин до 24 діб.
В 1930 році у Великому Бичкові була створена селянська організація Союз працюючого селянства (СПC) в складі 200 чоловік, яка об'єднувала селян незалежно від їх партійної приналежності. На той час у селі вже існувала окружна організація КПЧ, що свідчило про дальше зростання ролі комуністів. Очолював її Микола Сидоряк та Іван Локота, які з трибуни чехословацького парламенту закликали трудящих Закарпаття боротися за соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною.
Іван Локота довгий час був старостою села, обраним трудящими Великого Бичкова, організовував і керував страйками, демонстраціями, голодними походами. З 1922 року до 1938 року Іван Локота - постійний член Закарпатського крайкому КПЧ, депутат чехословацького парламенту, в 1929 році на V з'їзді КПЧ ного обирають членом ЦК КПЧ.
Микола Сидоряк, комуністичний депутат, користувався великою любов'ю трудящих Великого Бичкова. Тюрми, постійне переслідування надломили його здоров'я. В 1931 році Микола Сидоряк, тяжко хворий, за рішенням ЦК КПЧ виїхав на лікування до Радянського Союзу. Але поправити його здоров'я було вже неможливо. 18 вересня 1934 року Микола Сидоряк помер у Москві.
В період буржуазного чехословацького режиму на Закарпатті існувало ба гаї о буржуазних партій. Тільки у Великому Бичкові їх було 16. Їх антинародну діяльність рішуче викривали комуністи. Серед трудящих Великого Бичкова комл пісінчва партія користувалась найбільшим впливом. Не випадково у 1935 році на виборах до парламенту комуністи одержали 1069 голосів із 2678.
Комуністи Великого Бичкова боролися і за поліпшення освіти трудящих. До 1928 року у Великому Бичкові була тільки початкова школа. Потрібні були великі зусилля робітників і селян Великого Бичкова, щоб добитися у чеського буржуазного уряду відкриття семирічної горожанської школи. У тих умовах на пропозицію комуністів комсомольці організували дві вечірні школи для- неписьменних. Викладали в школах І. Локота, М. Сидоряк, М. Руслак, М. Чорногорський та інші активісти. З перших днів комуністи надали школам політичне спрямування. Комуністи Ужгорода і навіть з Праги виступали перед учнями з доповідями про поточний момент, про політичні завдання трудящих. Товариші привозили з собою велику кількість партійних газет і журналів, революційних книг, у т. ч. і праць В. І. Леніна, та листівокк. Комсомольці поширювали їх серед робітників і селян свого та навколишніх сіл. Робили вони це з величезною енергією і натхненням.
Тільки в 1928 році чехословацький уряд на неодноразові прохання трудящих відкрив у селі, горожанську школу, яку стало відвідувати 80-120 учнів, тут працювало 6 вчителів. Висока плата за навчання - 500 крон на рік, не давала змоги біднякам діставати освіту. Тільки деякі батьки, обмежуючи себе, посилали своїх дітей до школи.
Та жило в народі величезне прагнення до знання. Жителі Великого Бичкова наполегливо добивались у властей відкриття середньої школи-гімназії. Ходаки з села не раз були у цій справі в самій Празі. Очолював ці делегації вчитель Андрій Кузьмик. «Немає грошей, підождіть ще трохи, побачимо, як воно буде»,-говорили празькі урядовці. Пізніше ці «демократи» заявили: «Вам не можна дати школу, По у вас ціле село комуністи...» Тоді батьки організували приватну середню школу добровільноо зібрані гроші. Справа йшла тільки про те, щоб уряд надав школі «права публічності», тобто, щоб учні приватної школи могли вступати до інших шкіл. Але їй такого права добитися не вдалося. «Права публічності надати не можемо, - сказали в
Великий Бичків
Сторінка 4 з 8
Газета висвітлювала хід класової боротьби в селищі і, особливо, на заводі «Клотільда». Вона закликала робітників посилити боротьбу проти реакції і підготовки нової імперіалістичної війни.
Великий Бичків був одним із центрів масового робітничого руху на Закарпатті. Не випадково урядовці прозвали Великий Бичків «малим Харковом на Закарпатті».
Акціонерне товариство «Клотільда» і в 1920-30-х роках мало мільйонні прибутки, а робітники одержували в середньому за робочу годину від 1,8 до 2,3 крони. В той же час директор заводу одержував місячну зарплату 9000 крон. З цього приводу газета «Карпатська правда» писала: «Платня 7 урядників є більше, як заробіток 150 робітників».
Стійкою й напруженою була страйкова боротьба робітників хімзаводу. Тільки в 1932 році тут відбулося 4 великих страйки. Окружний начальник в «інтересах порядку» видав постанову, яка забороняла на час страйку перебування робітників у районі заводу «Клотільда». За порушення - штраф від 10 до 5000 крон або арешт строком від 12 годин до 24 діб.
В 1930 році у Великому Бичкові була створена селянська організація Союз працюючого селянства (СПC) в складі 200 чоловік, яка об'єднувала селян незалежно від їх партійної приналежності. На той час у селі вже існувала окружна організація КПЧ, що свідчило про дальше зростання ролі комуністів. Очолював її Микола Сидоряк та Іван Локота, які з трибуни чехословацького парламенту закликали трудящих Закарпаття боротися за соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною.
Іван Локота довгий час був старостою села, обраним трудящими Великого Бичкова, організовував і керував страйками, демонстраціями, голодними походами. З 1922 року до 1938 року Іван Локота - постійний член Закарпатського крайкому КПЧ, депутат чехословацького парламенту, в 1929 році на V з'їзді КПЧ ного обирають членом ЦК КПЧ.
Микола Сидоряк, комуністичний депутат, користувався великою любов'ю трудящих Великого Бичкова. Тюрми, постійне переслідування надломили його здоров'я. В 1931 році Микола Сидоряк, тяжко хворий, за рішенням ЦК КПЧ виїхав на лікування до Радянського Союзу. Але поправити його здоров'я було вже неможливо. 18 вересня 1934 року Микола Сидоряк помер у Москві.
В період буржуазного чехословацького режиму на Закарпатті існувало ба гаї о буржуазних партій. Тільки у Великому Бичкові їх було 16. Їх антинародну діяльність рішуче викривали комуністи. Серед трудящих Великого Бичкова комл пісінчва партія користувалась найбільшим впливом. Не випадково у 1935 році на виборах до парламенту комуністи одержали 1069 голосів із 2678.
Комуністи Великого Бичкова боролися і за поліпшення освіти трудящих. До 1928 року у Великому Бичкові була тільки початкова школа. Потрібні були великі зусилля робітників і селян Великого Бичкова, щоб добитися у чеського буржуазного уряду відкриття семирічної горожанської школи. У тих умовах на пропозицію комуністів комсомольці організували дві вечірні школи для- неписьменних. Викладали в школах І. Локота, М. Сидоряк, М. Руслак, М. Чорногорський та інші активісти. З перших днів комуністи надали школам політичне спрямування. Комуністи Ужгорода і навіть з Праги виступали перед учнями з доповідями про поточний момент, про політичні завдання трудящих. Товариші привозили з собою велику кількість партійних газет і журналів, революційних книг, у т. ч. і праць В. І. Леніна, та листівокк. Комсомольці поширювали їх серед робітників і селян свого та навколишніх сіл. Робили вони це з величезною енергією і натхненням.
Тільки в 1928 році чехословацький уряд на неодноразові прохання трудящих відкрив у селі, горожанську школу, яку стало відвідувати 80-120 учнів, тут працювало 6 вчителів. Висока плата за навчання - 500 крон на рік, не давала змоги біднякам діставати освіту. Тільки деякі батьки, обмежуючи себе, посилали своїх дітей до школи.
Та жило в народі величезне прагнення до знання. Жителі Великого Бичкова наполегливо добивались у властей відкриття середньої школи-гімназії. Ходаки з села не раз були у цій справі в самій Празі. Очолював ці делегації вчитель Андрій Кузьмик. «Немає грошей, підождіть ще трохи, побачимо, як воно буде»,-говорили празькі урядовці. Пізніше ці «демократи» заявили: «Вам не можна дати школу, По у вас ціле село комуністи...» Тоді батьки організували приватну середню школу добровільноо зібрані гроші. Справа йшла тільки про те, щоб уряд надав школі «права публічності», тобто, щоб учні приватної школи могли вступати до інших шкіл. Але їй такого права добитися не вдалося. «Права публічності надати не можемо, - сказали в
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорна Тиса
- Середнє Водяне
- Росішка
- Розтоки
- Луги
- Луг
- Лазещина
- Костилівка
- Косівська Поляна
- Кваси
- Ділове
- Водиця
- Верхнє Водяне
- Богдан
- Білин
- Біла Церква
- Ясиня
- Кобилецька Поляна