Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Натомість чеські власті поспішили створити у Великому Бичкові не тільки
початкову чеську школу (з 10 вчителями), але й «побочну» при горожанській школі (з 3 вчителями), хоч у Великому Бичкові на 6707 чол. населення налічувалося всього 272 чехи.
15 березня 1939 року село Великий Бичків окупували війська хортистської Угорщини. Настали чорні часи німецько-угорської фашистської окупації 1939- 1944 років. Близько ста чоловік молоді покинуло рідне село і перейшло до Радянського Союзу. Партійна організація змушена була піти в глибоке підпілля. Але й тоді, у дні кривавого фашистського режиму, трудящі Великого Бичкова не припинили революційної боротьби.
Коли гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, фашисти силоміць примушували закарпатців йти в армію. У ті дні на заводі «Клотільда», на вулицях села з'являлися листівки, які закликали робітників і селян не воювати проти рідних братів. В одній з таких листівок було написано: «Переходьте на радянську сторону або йдіть у партизанський загін». Комуністи Великою Бичкова організували загін для бойових дій проти фашистських військ. Його було поділено на групи, які складалися ч трьох комуністів та кількох безпартійних; їх завданням було вести збройну боротьбу, нападати на військові частини окупантів, що рухалися на схід через село. Очолювали ці групи комуністи Степан Бойчук, Микола Гайналь, Йосип Семенюк, Микола Гучканюк, Гафія Ворохта, Василь Сидоряк, Василь Руснак. Та у 1942 році фашистам вдалося схопити багатьох підпільників.
За роки угорсько-фашистської окупації кількість розстріляних, замучених, інтернованих, а також вивезених з Великого Бичкова в Німеччину та Угорщину становила 732 чоловіки. Окупанти завдали селу збитків на суму 301 тис. 789 пенгів.
Довгожданий день визволення настав 17 жовтня 1944 року, коли село було визволено воїнами 17-го гвардійського стрілецького корпусу. Почалася нова сторінка в історії Великого Бичкова.
Через два дні після визволення, 19 жовтня 1944 року, за ініціативою комуністів було створено Народний комітет села, куди ввійшли товариші М. В. Гайналь, О. Я. Яцюк, В. П. Данилюк, М. І. Ухаль, М. М. Локота та інші. Під керівництвом комітету розгорнулась робота по відбудові села, зруйнованого фашистами. Добровольцями до лав Червоної Армії пішло 180 жителів села. Багато мешканців Великого Бичкова вступило також до Чехословацького корпусу.
Своїми представниками на Перший з'їзд Народних комітетів Закарпаття жителі села послали М. В. Гайналя, М. М. Локоту, М. І. Ухаля. На підставі декрету Народної Ради було націоналізовано завод «Клотільда», якому за пропозицією трудящих було присвоєно ім'я І. Локоти. Землю і майно поміщика Радьовці було передано батракам та безземельним селянам.
Великобичківський лісохімзавод ім. І. Локоти очолив колишній робітник М. П. Данилюк. Праця не на експлуататорів, а на себе розбудила творчу енергію трудівників. Робітники ретортного цеху першими на підприємстві розпочали змагання за різке збільшення переробки деревини. Та 12 печей спроможні були переробити за добу не більше 120-150 складометрів сировини. Працівники внесли пропозицію спорудити ще дві реторти.
Так почалася боротьба за докорінну реконструкцію всього підприємства та механізацію виробництва. Було створено бюро раціоналізаторів, зі сходу Країни Рад стали прибувати потужні електролебідки та інші механізми. Із введенням в дію нових та реконструкцією існуючих печей підприємство почало переробляти сировини вдвічі більше. Асортимент вироблюваної продукції лісохімзаводу у 1917 році вже мав 20 видів.
Партійна організація лісохімзаводу з перших днів Радянської влади подбала і про культуру виробництва, і про відпочинок та побутові умови трудящих. На території заводу, на місці руїн колишньої миловарні, було закладено сквер, алеї, посаджено дерева, квіти, зроблено фонтани, клумби. Комуністи всюди показували приклад: і в цехах за верстатами, і в запровадженні передового досвіду, і в культурному будівництві. Водночас вони проводили велику ідейно-виховну роботу.
І, як наслідок, випуск валової продукції у 1947 році збільшився до 176 тис. крб.,
а план першої післявоєнної п'ятирічки був виконаний на два роки раніше строку. Це була велика трудова перемога.
Друга післявоєнна п'ятирічка була для підприємства особливою. В цей період було проведено генеральну реконструкцію основних цехів розфасовочного, формалінового, побудовано скляний цех; партійна оріанізація заводу оголосила це будівництво ударною будовою. Через 11 місяців цех став до ладу.
На заводі (згодом комбінат) був розроблений план розвитку підприємства. За семирічку комбінат у кілька разів перевищив план випуску продукції. Красномовні дані! Колишня «Клотільда» навіть за 30 років не досягла б
Великий Бичків
Сторінка 5 з 8
міністерстві в Празі,- бо може статись надпродукція інтелігенції. А безробітних інтелігентів і так досить».Натомість чеські власті поспішили створити у Великому Бичкові не тільки
15 березня 1939 року село Великий Бичків окупували війська хортистської Угорщини. Настали чорні часи німецько-угорської фашистської окупації 1939- 1944 років. Близько ста чоловік молоді покинуло рідне село і перейшло до Радянського Союзу. Партійна організація змушена була піти в глибоке підпілля. Але й тоді, у дні кривавого фашистського режиму, трудящі Великого Бичкова не припинили революційної боротьби.
Коли гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз, фашисти силоміць примушували закарпатців йти в армію. У ті дні на заводі «Клотільда», на вулицях села з'являлися листівки, які закликали робітників і селян не воювати проти рідних братів. В одній з таких листівок було написано: «Переходьте на радянську сторону або йдіть у партизанський загін». Комуністи Великою Бичкова організували загін для бойових дій проти фашистських військ. Його було поділено на групи, які складалися ч трьох комуністів та кількох безпартійних; їх завданням було вести збройну боротьбу, нападати на військові частини окупантів, що рухалися на схід через село. Очолювали ці групи комуністи Степан Бойчук, Микола Гайналь, Йосип Семенюк, Микола Гучканюк, Гафія Ворохта, Василь Сидоряк, Василь Руснак. Та у 1942 році фашистам вдалося схопити багатьох підпільників.
За роки угорсько-фашистської окупації кількість розстріляних, замучених, інтернованих, а також вивезених з Великого Бичкова в Німеччину та Угорщину становила 732 чоловіки. Окупанти завдали селу збитків на суму 301 тис. 789 пенгів.
Довгожданий день визволення настав 17 жовтня 1944 року, коли село було визволено воїнами 17-го гвардійського стрілецького корпусу. Почалася нова сторінка в історії Великого Бичкова.
Через два дні після визволення, 19 жовтня 1944 року, за ініціативою комуністів було створено Народний комітет села, куди ввійшли товариші М. В. Гайналь, О. Я. Яцюк, В. П. Данилюк, М. І. Ухаль, М. М. Локота та інші. Під керівництвом комітету розгорнулась робота по відбудові села, зруйнованого фашистами. Добровольцями до лав Червоної Армії пішло 180 жителів села. Багато мешканців Великого Бичкова вступило також до Чехословацького корпусу.
Своїми представниками на Перший з'їзд Народних комітетів Закарпаття жителі села послали М. В. Гайналя, М. М. Локоту, М. І. Ухаля. На підставі декрету Народної Ради було націоналізовано завод «Клотільда», якому за пропозицією трудящих було присвоєно ім'я І. Локоти. Землю і майно поміщика Радьовці було передано батракам та безземельним селянам.
Великобичківський лісохімзавод ім. І. Локоти очолив колишній робітник М. П. Данилюк. Праця не на експлуататорів, а на себе розбудила творчу енергію трудівників. Робітники ретортного цеху першими на підприємстві розпочали змагання за різке збільшення переробки деревини. Та 12 печей спроможні були переробити за добу не більше 120-150 складометрів сировини. Працівники внесли пропозицію спорудити ще дві реторти.
Так почалася боротьба за докорінну реконструкцію всього підприємства та механізацію виробництва. Було створено бюро раціоналізаторів, зі сходу Країни Рад стали прибувати потужні електролебідки та інші механізми. Із введенням в дію нових та реконструкцією існуючих печей підприємство почало переробляти сировини вдвічі більше. Асортимент вироблюваної продукції лісохімзаводу у 1917 році вже мав 20 видів.
Партійна організація лісохімзаводу з перших днів Радянської влади подбала і про культуру виробництва, і про відпочинок та побутові умови трудящих. На території заводу, на місці руїн колишньої миловарні, було закладено сквер, алеї, посаджено дерева, квіти, зроблено фонтани, клумби. Комуністи всюди показували приклад: і в цехах за верстатами, і в запровадженні передового досвіду, і в культурному будівництві. Водночас вони проводили велику ідейно-виховну роботу.
І, як наслідок, випуск валової продукції у 1947 році збільшився до 176 тис. крб.,
а план першої післявоєнної п'ятирічки був виконаний на два роки раніше строку. Це була велика трудова перемога.
Друга післявоєнна п'ятирічка була для підприємства особливою. В цей період було проведено генеральну реконструкцію основних цехів розфасовочного, формалінового, побудовано скляний цех; партійна оріанізація заводу оголосила це будівництво ударною будовою. Через 11 місяців цех став до ладу.
На заводі (згодом комбінат) був розроблений план розвитку підприємства. За семирічку комбінат у кілька разів перевищив план випуску продукції. Красномовні дані! Колишня «Клотільда» навіть за 30 років не досягла б
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорна Тиса
- Середнє Водяне
- Росішка
- Розтоки
- Луги
- Луг
- Лазещина
- Костилівка
- Косівська Поляна
- Кваси
- Ділове
- Водиця
- Верхнє Водяне
- Богдан
- Білин
- Біла Церква
- Ясиня
- Кобилецька Поляна