Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Білки

Білки - село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Боржави, при впадінні в неї річки Білки, за 8 км від Іршави. Населення - 7320 чоловік. Через село проходить вузькоколійна залізниця Берегове-Кушниця та автомагіс­тралі на Ужгород, Берегове, Виноградів і Кушницю.
На території села виявлено залишки трьох поселень доби неоліту (IV-III ти­сячоліття до н. е.), знаряддя праці людей бронзового віку (II тисячоліття до н. е.). Поселення та два могильники, що датуються VI-III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII-IX століття н. е. пло­щею понад 2 тис. кв. м, округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.
Перші письмові згадки про село датуються XIII століттям. Дарувальна грамота від 1245 року свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Воржавської долини угорському феодалу Карачоні, який примусив жителів цих сіл збудувати на місці старого городища кам'яний замок. Карачоні стали володарями величезного маєтку на Боржаві, а тисячі селян - їхніми кріпаками. До маєтку належали також села Дубрівка, Великий Раковець, Малий Раковець, Імстичеве, Комар, Розтока з лісами, повноводними ріками та багатими боржавськими поло­нинами. На початку XIV століття маєток Карачоні занепадає. Жорстока експлуата­ція селян, крайнє розорення їх набігами сусідніх феодалів поступово привели до розвалу родового гнізда колись великого магната.
Вірним помічником поневолювачів була церква. На 1837 рік у Білках налічувалось 2105 чол. українського, 40 - угорського та 40 - єврейського населення; були католицька, реформатська, уніатська, єврейська та православна церкви. Не випадково селяни кепкували: «Кинеш на собаку - попадеш в попа». Священики різних мастей обкладали селян численними податками (коблина, роковина), погір­шуючи їх і без того тяжке становище.
Крім панщини, церковних повинностей, селяни несли також непосильний тягар комітатських, дорожних та державних податків. З часом експлуатація селян зрос­тала. Замість десятини на користь пана була введена дев'ятина. Селяпи-крітіаки повинні були нести на панський двір дев'яту частину врожаю, худоби, птиці та меду.
Непокірні кріпаки не раз виступали проти феодального гноблення. На берегах Боржави в 1514 році діяли повстанці Дєрдя Дожі, воїни-куруци Ференца II Ракоці; в лавах його армії було чимало білківських селян.
На околиці села збереглась вирубана в скелі криниця, з якої, як свідчить па­м'ятний напис, пив воду Ференц II Ракоці.
Згодом білківські ліси були пристанищем опришків славного О. Довбуша, І. Пинті, І. Пискливого та інших. Документальні матеріали наводять немало пріз­вищ білківських опришків. Панівні класи жорстоко розправлялися з учасниками антифеодальних виступів. Особливого спустошення Білки зазнали після поразки визвольної війни 1703-1711 pp. На 1720 рік тут проживало всього 35 селянських родин. Феодали змушені були переселити сюди кріпаків з інших сіл.
Крім визискування селян, білківські дворяни шукали й інших шляхів збага­чення - одні будували невеликі підприємства, інші - вдавалися до торгівлі. Так, на початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноли­варне підприємство, тартак та кілька млинів. В селі також випалювали вапно.
А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись тор­гівлею і відкривати млини та корчми.
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської домінїї, починають рости як торговий центр, Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до кате­горії сільських містечок.
За переписом 1828 року, в Білках було понад 120 будинків, у т. ч, 28 домів горожан, 28 - кріпаків-йоббадіїв, 42 - желяри, 23 - піджеляри.
Формальна відміна кріпацтва без повного соціального і національного визво­лення мало що дала селянам. Ще багато десятиріч вони змушені були працювати на і пінській землі. Натуральна оренда, коблина і роковина поєднувались тепер з новітнім капіталістичним зиском з боку лихварів, торговців та підприємців.
Та чи тте найголовнішим лихом білківських селян було безземелля. Невеликі клаптики селянських наділів були буквально затиснутими з усіх боків землями сільських багатіїв. Білківська біднота гірко жартувала: «Захочеш, Петре, відпо­чити в полудень на своєму полі,- лягай посередині та не забудь ноги підібрати: простягнешся - панську землю примнеш».
І. Я. Франко, маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. Драгоманова, що він зацікавлений побувати в Білках, «...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної


Cучасна карта - Білки