Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території села виявлено залишки трьох поселень доби неоліту (IV-III тисячоліття до н. е.), знаряддя праці людей бронзового віку (II тисячоліття до н. е.). Поселення та два могильники, що датуються VI-III ст. до н. е., мають спільні риси з пам'ятками матеріальної культури скіфського часу в Придніпров'ї. На околиці села збереглися залишки слов'янського городища VIII-IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м, округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.
Перші письмові згадки про село датуються XIII століттям. Дарувальна грамота від 1245 року свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Воржавської долини угорському феодалу Карачоні, який примусив жителів цих сіл збудувати на місці старого городища кам'яний замок. Карачоні стали володарями величезного маєтку на Боржаві, а тисячі селян - їхніми кріпаками. До маєтку належали також села Дубрівка, Великий Раковець, Малий Раковець, Імстичеве, Комар, Розтока з лісами, повноводними ріками та багатими боржавськими полонинами. На початку XIV століття маєток Карачоні занепадає. Жорстока експлуатація селян, крайнє розорення їх набігами сусідніх феодалів поступово привели до розвалу родового гнізда колись великого магната.
Вірним помічником поневолювачів була церква. На 1837 рік у Білках налічувалось 2105 чол. українського, 40 - угорського та 40 - єврейського населення; були католицька, реформатська, уніатська, єврейська та православна церкви. Не випадково селяни кепкували: «Кинеш на собаку - попадеш в попа». Священики різних мастей обкладали селян численними податками (коблина, роковина), погіршуючи їх і без того тяжке становище.
Крім панщини, церковних повинностей, селяни несли також непосильний тягар комітатських, дорожних та державних податків. З часом експлуатація селян зростала. Замість десятини на користь пана була введена дев'ятина. Селяпи-крітіаки повинні були нести на панський двір дев'яту частину врожаю, худоби, птиці та меду.
Непокірні кріпаки не раз виступали проти феодального гноблення. На берегах Боржави в 1514 році діяли повстанці Дєрдя Дожі, воїни-куруци Ференца II Ракоці; в лавах його армії було чимало білківських селян.
На околиці села збереглась вирубана в скелі криниця, з якої, як свідчить пам'ятний напис, пив воду Ференц II Ракоці.
Згодом білківські ліси були пристанищем опришків славного О. Довбуша, І. Пинті, І. Пискливого та інших. Документальні матеріали наводять немало прізвищ білківських опришків. Панівні класи жорстоко розправлялися з учасниками антифеодальних виступів. Особливого спустошення Білки зазнали після поразки визвольної війни 1703-1711 pp. На 1720 рік тут проживало всього 35 селянських родин. Феодали змушені були переселити сюди кріпаків з інших сіл.
Крім визискування селян, білківські дворяни шукали й інших шляхів збагачення - одні будували невеликі підприємства, інші - вдавалися до торгівлі. Так, на початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та кілька млинів. В селі також випалювали вапно.
А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись торгівлею і відкривати млини та корчми.
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської домінїї, починають рости як торговий центр, Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок.
За переписом 1828 року, в Білках було понад 120 будинків, у т. ч, 28 домів горожан, 28 - кріпаків-йоббадіїв, 42 - желяри, 23 - піджеляри.
Формальна відміна кріпацтва без повного соціального і національного визволення мало що дала селянам. Ще багато десятиріч вони змушені були працювати на і пінській землі. Натуральна оренда, коблина і роковина поєднувались тепер з новітнім капіталістичним зиском з боку лихварів, торговців та підприємців.
Та чи тте найголовнішим лихом білківських селян було безземелля. Невеликі клаптики селянських наділів були буквально затиснутими з усіх боків землями сільських багатіїв. Білківська біднота гірко жартувала: «Захочеш, Петре, відпочити в полудень на своєму полі,- лягай посередині та не забудь ноги підібрати: простягнешся - панську землю примнеш».
І. Я. Франко, маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. Драгоманова, що він зацікавлений побувати в Білках, «...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної
Білки
Сторінка 1 з 6
Білки - село, центр сільської Ради, розташоване в долині річки Боржави, при впадінні в неї річки Білки, за 8 км від Іршави. Населення - 7320 чоловік. Через село проходить вузькоколійна залізниця Берегове-Кушниця та автомагістралі на Ужгород, Берегове, Виноградів і Кушницю. Перші письмові згадки про село датуються XIII століттям. Дарувальна грамота від 1245 року свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Воржавської долини угорському феодалу Карачоні, який примусив жителів цих сіл збудувати на місці старого городища кам'яний замок. Карачоні стали володарями величезного маєтку на Боржаві, а тисячі селян - їхніми кріпаками. До маєтку належали також села Дубрівка, Великий Раковець, Малий Раковець, Імстичеве, Комар, Розтока з лісами, повноводними ріками та багатими боржавськими полонинами. На початку XIV століття маєток Карачоні занепадає. Жорстока експлуатація селян, крайнє розорення їх набігами сусідніх феодалів поступово привели до розвалу родового гнізда колись великого магната.
Вірним помічником поневолювачів була церква. На 1837 рік у Білках налічувалось 2105 чол. українського, 40 - угорського та 40 - єврейського населення; були католицька, реформатська, уніатська, єврейська та православна церкви. Не випадково селяни кепкували: «Кинеш на собаку - попадеш в попа». Священики різних мастей обкладали селян численними податками (коблина, роковина), погіршуючи їх і без того тяжке становище.
Крім панщини, церковних повинностей, селяни несли також непосильний тягар комітатських, дорожних та державних податків. З часом експлуатація селян зростала. Замість десятини на користь пана була введена дев'ятина. Селяпи-крітіаки повинні були нести на панський двір дев'яту частину врожаю, худоби, птиці та меду.
Непокірні кріпаки не раз виступали проти феодального гноблення. На берегах Боржави в 1514 році діяли повстанці Дєрдя Дожі, воїни-куруци Ференца II Ракоці; в лавах його армії було чимало білківських селян.
На околиці села збереглась вирубана в скелі криниця, з якої, як свідчить пам'ятний напис, пив воду Ференц II Ракоці.
Згодом білківські ліси були пристанищем опришків славного О. Довбуша, І. Пинті, І. Пискливого та інших. Документальні матеріали наводять немало прізвищ білківських опришків. Панівні класи жорстоко розправлялися з учасниками антифеодальних виступів. Особливого спустошення Білки зазнали після поразки визвольної війни 1703-1711 pp. На 1720 рік тут проживало всього 35 селянських родин. Феодали змушені були переселити сюди кріпаків з інших сіл.
Крім визискування селян, білківські дворяни шукали й інших шляхів збагачення - одні будували невеликі підприємства, інші - вдавалися до торгівлі. Так, на початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та кілька млинів. В селі також випалювали вапно.
А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись торгівлею і відкривати млини та корчми.
З 30-х років XIX століття Білки, вигідно розташовані в центрі Боржавської домінїї, починають рости як торговий центр, Білківські ярмарки скоро стають відомими не лише на Закарпатті, а й у Галичині, звідки селяни приїжджали купувати велику рогату худобу. За королівським реєстром село було віднесено до категорії сільських містечок.
За переписом 1828 року, в Білках було понад 120 будинків, у т. ч, 28 домів горожан, 28 - кріпаків-йоббадіїв, 42 - желяри, 23 - піджеляри.
Формальна відміна кріпацтва без повного соціального і національного визволення мало що дала селянам. Ще багато десятиріч вони змушені були працювати на і пінській землі. Натуральна оренда, коблина і роковина поєднувались тепер з новітнім капіталістичним зиском з боку лихварів, торговців та підприємців.
Та чи тте найголовнішим лихом білківських селян було безземелля. Невеликі клаптики селянських наділів були буквально затиснутими з усіх боків землями сільських багатіїв. Білківська біднота гірко жартувала: «Захочеш, Петре, відпочити в полудень на своєму полі,- лягай посередині та не забудь ноги підібрати: простягнешся - панську землю примнеш».
І. Я. Франко, маючи намір досліджувати земельний голод, соціально-економічне та правове становище закарпатських селян, писав 1883 року в листі до М. П. Драгоманова, що він зацікавлений побувати в Білках, «...про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорний Потік
- Приборжавське
- Малий Раковець
- Лисичеве
- Кушниця
- Кам’янське
- Імстечеве
- Заріччя
- Загаття
- Дубрівка
- Добробратове
- Гребля
- Вільхівка
- Великий Раковець
- Бронька
- Брід
- Ільниця
- Довге