Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
чоловіки, переважна більшість - румуни. Сучасна назва села походить від назви гори Думбрава, під якою розташоване село. Стара назва села (до 1948 року) Нижня Апша, походить від назви річки Аппшці.
На території сучасного села знайдено скарб періоду бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.), який складався з 35 предметів, у т. ч. браслети, сокири та ін. загальною вагою 3,5 кг, що свідчить про поселення тут людини в давні часи.
Перші письмові згадки про село відносяться до XIV століття. За свідченням історичних джерел XIV століття, валаський воєвода Йоді Дрогуш на отриманій під угорського короля Людовіка землі в 1390 році заснував Апшу. Село не раз надується в документах XIV-XV століть.
Трудове населення Нижньої Апші - румуни, українці і угорці - не раз виступало разом проти феодалів та монастирів за кращу селянську долю. Полум'я народного гніву особливо високо піднялося у 1514 році, коли відгомін селянського повстання, очоленого Д. Дожею, донісся і в цей куточок Мармарощини. Селяни-кріпаки Нижньої Апші приєднались до нього і вели нерівну боротьбу за кращу долю, вписавши славну сторінку в історію селянського визвольного руху. Недарма за рішенням «дикого сейму» Нижня Апша в числі інших сіл Мармарощини була оголошена «заколотницькою» і зазнала репресій з боку королівських каральних загонів. Поразка повстання супроводжувалась дальшим пригніченням селян. «Дикий сейм» узаконив заборону переходу кріпаків, збільшив панщину, оброк, різні кухонні дреношення, грошовий чинш. Це значно погіршило становище селян Нижньої Апші, як і всього Закарпаття. Настали тяжкі роки, і, як співали селяни Нижньої Апші, «сонце забуло вставати над їх селом, світити знедоленим». Тому не дивним було те, що коли у XVII-XVIII століттях антифеодальний опришківський рух перекинувся на Закарпаття і загони опришків діяли у східній частині Закарпаття, то сільська біднота Нижньої Анші всіляко допомагала їм. Усна народна
творчість румунського Населення Нижньої Апші, як і сусідніх сіл з румунським населенням, оспівувала їх героїчні вчинки, визнали «руського братика Олексика- Соколика» своїм героем, а безстрашного Пинтю навіть назвали румуном. Активну участь взяли нижньоапшииці у визвольній війні угорського народу (1703-1711 pp.). Українці, угорці, словаки - жителі Закарпаття разом з трудівниками Угорщини, Словаччини, Трансільванії боролися проти соціального і національного гніту, проти Габсбургів, феодалів, лихварів. Поразка у війні принесла нижньоапшинцям нове лихо. Більшість, не витримавши сваволі гнобителів, тікала в ліси. До 1720 року в селі залишилось всього 9 кріпаків. Пройшло багато років, поки нижньоапшинцям вдалося підняти своє село з руїн. У 1828 році тут вже нараховувалось 192 жителі. Але залишались вони дуже бідними. На 60 дворів було 8 волів, 16 корів,
2 коней, 2 свині. З ліквідацією кріпацтва в ході революції 1848-1849 pp. сипі селян Нижньої Апші істотно не змінився. Голод і злидні залишалися супутниками їх життя від колиски до могили.
З розвитком капіталістичних відносин у другій половині XIX і на початку XX століття в Нижній Апші зростає населення. В 1902 році тут проживало 4596 чоловік. Трудове населення терпіло від безземелля і малоземелля. Більшість угідь знаходилась в руках поміщиків, куркулів та церковників. На кінець XIX століття поміщикам і державі належав 2791 гольд землі, а понад 800 селянських дворів мало усього 12 проц. угідь. Це були каменисті невеличкі ділянки землі, де 100 кг посіяного вівса давали врожай 110 кг і трохи соломи.
В роки першої світової війни, коли власті клаптикової імперії Габсбургів, цього, за словами І. Я. Франка, «багна гнилого між країн Європи», насильно мобілізували чоловіків Нижньої Апші і відправили у криваву бойню, стогін було чутії в долині Апшиці, голод і смерть крокували в курні хати.
Відгомін Великої Жовтневої соціалістичної революції гучно пролунав над Карпатами. Про великі справи вільних російських та українських братів на Сході розповідали односельчанаві В. Марина, А. Влад та інші, які у 1918-1919 pp. повернулись з Радянської Росії і України і власними очима бачили «російське чудо». І не випадково, коли прийшла буремна весна 1919 року, в Нижній Апші було встановлено владу Рад. На жаль, вона існувала недовго. Незабаром в село вдерлися військові загони боярської Румунії. Окупанти запровадили тут жорстокіїіі жандармський терор. Катуванням і ув'язненням, пендриками і кулями намагались вони примусити людей підкорятись їх жорстоким законам, робили все, щоб покінчити з бунтарським духом народу.
Діброва
Сторінка 1 з 6
Діброва - село, центр Дібрівської сільської Ради. Розташована за 21 км від райцентру. Поблизу села проходить шосейна дорога Ужгород-Ясиня і залізниця Ужгород-Солотвина. Сільській Раді підпорядковані села: Валемомолуй, Валепропіль, Валестиркулі, Валігове, Валепригоду, Валесилище, Пещера, Подішор, Топориш, Топчине. Населення - 3852 На території сучасного села знайдено скарб періоду бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.), який складався з 35 предметів, у т. ч. браслети, сокири та ін. загальною вагою 3,5 кг, що свідчить про поселення тут людини в давні часи.
Перші письмові згадки про село відносяться до XIV століття. За свідченням історичних джерел XIV століття, валаський воєвода Йоді Дрогуш на отриманій під угорського короля Людовіка землі в 1390 році заснував Апшу. Село не раз надується в документах XIV-XV століть.
Трудове населення Нижньої Апші - румуни, українці і угорці - не раз виступало разом проти феодалів та монастирів за кращу селянську долю. Полум'я народного гніву особливо високо піднялося у 1514 році, коли відгомін селянського повстання, очоленого Д. Дожею, донісся і в цей куточок Мармарощини. Селяни-кріпаки Нижньої Апші приєднались до нього і вели нерівну боротьбу за кращу долю, вписавши славну сторінку в історію селянського визвольного руху. Недарма за рішенням «дикого сейму» Нижня Апша в числі інших сіл Мармарощини була оголошена «заколотницькою» і зазнала репресій з боку королівських каральних загонів. Поразка повстання супроводжувалась дальшим пригніченням селян. «Дикий сейм» узаконив заборону переходу кріпаків, збільшив панщину, оброк, різні кухонні дреношення, грошовий чинш. Це значно погіршило становище селян Нижньої Апші, як і всього Закарпаття. Настали тяжкі роки, і, як співали селяни Нижньої Апші, «сонце забуло вставати над їх селом, світити знедоленим». Тому не дивним було те, що коли у XVII-XVIII століттях антифеодальний опришківський рух перекинувся на Закарпаття і загони опришків діяли у східній частині Закарпаття, то сільська біднота Нижньої Анші всіляко допомагала їм. Усна народна
творчість румунського Населення Нижньої Апші, як і сусідніх сіл з румунським населенням, оспівувала їх героїчні вчинки, визнали «руського братика Олексика- Соколика» своїм героем, а безстрашного Пинтю навіть назвали румуном. Активну участь взяли нижньоапшииці у визвольній війні угорського народу (1703-1711 pp.). Українці, угорці, словаки - жителі Закарпаття разом з трудівниками Угорщини, Словаччини, Трансільванії боролися проти соціального і національного гніту, проти Габсбургів, феодалів, лихварів. Поразка у війні принесла нижньоапшинцям нове лихо. Більшість, не витримавши сваволі гнобителів, тікала в ліси. До 1720 року в селі залишилось всього 9 кріпаків. Пройшло багато років, поки нижньоапшинцям вдалося підняти своє село з руїн. У 1828 році тут вже нараховувалось 192 жителі. Але залишались вони дуже бідними. На 60 дворів було 8 волів, 16 корів,
2 коней, 2 свині. З ліквідацією кріпацтва в ході революції 1848-1849 pp. сипі селян Нижньої Апші істотно не змінився. Голод і злидні залишалися супутниками їх життя від колиски до могили.
З розвитком капіталістичних відносин у другій половині XIX і на початку XX століття в Нижній Апші зростає населення. В 1902 році тут проживало 4596 чоловік. Трудове населення терпіло від безземелля і малоземелля. Більшість угідь знаходилась в руках поміщиків, куркулів та церковників. На кінець XIX століття поміщикам і державі належав 2791 гольд землі, а понад 800 селянських дворів мало усього 12 проц. угідь. Це були каменисті невеличкі ділянки землі, де 100 кг посіяного вівса давали врожай 110 кг і трохи соломи.
В роки першої світової війни, коли власті клаптикової імперії Габсбургів, цього, за словами І. Я. Франка, «багна гнилого між країн Європи», насильно мобілізували чоловіків Нижньої Апші і відправили у криваву бойню, стогін було чутії в долині Апшиці, голод і смерть крокували в курні хати.
Відгомін Великої Жовтневої соціалістичної революції гучно пролунав над Карпатами. Про великі справи вільних російських та українських братів на Сході розповідали односельчанаві В. Марина, А. Влад та інші, які у 1918-1919 pp. повернулись з Радянської Росії і України і власними очима бачили «російське чудо». І не випадково, коли прийшла буремна весна 1919 року, в Нижній Апші було встановлено владу Рад. На жаль, вона існувала недовго. Незабаром в село вдерлися військові загони боярської Румунії. Окупанти запровадили тут жорстокіїіі жандармський терор. Катуванням і ув'язненням, пендриками і кулями намагались вони примусити людей підкорятись їх жорстоким законам, робили все, щоб покінчити з бунтарським духом народу.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва
- Солотвина
- Дубове