Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
висоті 239 м над рівнем моря. Через місто проходить асфальтова автострада Ужгород-Рахів і залізнична магістраль Ужгород-Солотвина. Населення – 19,5 тис., чоловік.
На території старого кар'єру цегельного заводу виявлено житла з вогнищами, біля яких лежали бронзові прикраси періоду пізньої бронзи (X-IX століття до в. є.). Важливе значення має поселення (в урочищі Мале Поле), що належало племені карпів, предкам літописних білих хорватів. Знайдено також унікальний скарб грецьких монет (III-II століття до н. е.). Біля південно-західного підніжжя Чорної гори, де знаходяться руїни середньовічного замку, існувало слов'янське городище кінця І тисячоліття н. е. З проникненням сюди в Х-XI століттях угорців тут проходила прикордонна укріплена засіка, що служила захистом від набігів половців та печенігів.
В XII-XIII століттях Севлюш належав до королівського маєтку, центром якого Було поселення Королеве. В середині XII століття, коли в Угорщині почала здійснюватись широка колонізаційна політика, король Гейза II направив на територію сучасного Виноградівського району фламандських та саксонських колоністів. Вони одержали не тільки земельні наділи, але й привілеї, що забезпечували їх особисту свободу, а також право займатися ремеслами і торгівлею. В другій половині XII століття, коли населення цього району збільшилося, король Гейза III запропадив тут комітатську організацію. З цього часу Севлюш стає центром комітату Угоча.
Під час татарського нападу в 1241 - 1242 pp. Севлюш був дуже зруйнований, а багато його мешканців взято у полон. У другій половині XIII століття село було відбудоване і заселене переважно угорцями та саксонцями. В 1262 році воно одержало привілеї королівського поселення. В 1280 році король Ласло IV (Кун) подарував Севлюш на правах бенефіція ішпану Міклошу - сину Петера.
До кінця 14 століття Севлюш переходив з рук у руки, від одного феодала до іншого. 29 серпня 1399 року король Сігізмунд І подарував Севлюш, а разом з ним і маєтки та привілеї патронатної плебенії ішпану комітату Секеїв та Земплен Петеру Перені, який відзначився у битві біля м. Нікополя (Болгарія) проти турків у 1396 році.
Магнат Перені згідно з грамотою від 5 листопада 1399 року збудував у Севлюші фортецю, яка повинна була «зміцнити могутність держави, забезпечити мир і спокій для дворян, щоб вони могли жити без страху». За участь у придушенні заколоту проти короля Сігізмунда І Перені одержав нові нагороди. У 1405 році до його володіння було передано королівський замок Нялаб з усіма навколишніми селами (Королеве, Веряця, Сасове, Ардів, Текове, Бекехаза, Крива, Зепсех, Чорна, Комплод, Батарч). У 1427 році король дозволив проводити у Севлюші ярмарки, що давало можливість магнатам Перені та багатим горожаиам одержувати великі прибутки. Так, на рубежі XIV-XV століть у Севлюші закріпились феодали Перені, які з часом прибрали до своїх рук весь Угочанський комітат і протягом майже 4-х століть були найбільшими землевласниками і експлуататорами народних мас.
Магнати Перені зосередили у своїх руках всю повноту економічної, адміністративної і судової влади. В XV столітті вони різко посилили феодальну експлуатацію. Поряд з дев'ятиною селяни Севлюша повинні були давати панам масло, сир, птицю, яйця, рибу, відбувати різні повинності: будівельно-ремонтні роботи в панському помісті, заготовляти будівельні матеріали, дрова, обробляти панські виноградники і городи, нести сторожову службу, а також платити по одному форинту за наділ поземельного податку - цензу. Крім того, селяни сплачували державі воєнний податок, так звану діку, розміри якого визначалися національними зборами, давали церкві десятину.
Значно погіршилось і правове становище мешканців Севлюша. Якщо раніше його поселенці і колоністи були вільними і користувалися порівняно з основною селянською масою деякими правовими перевагами, то на кінець XV століття всі верстви населення були позбавлені своїх привілеїв і перетворилися у безправних, прикріплених до землі селян.
Мешканці Севлюша не мирилися з кріпосницьким гнобленням і рішуче виступали проти дворян. Особливо бурхливі події розгорнулися тут у 1514 році, коли вибухнуло селянське повстання. Селяни Севлюша під керівництвом свого ватажка Гергея Вереша (Кермеша) захоплювали дворянські садиби і вбивали ненависних гнобителів.
Після придушення повстання селян Севлюша, як і всієї Угорщини, остаточно позбавлено їхніх прав і закріпачено. Посилення феодальної експлуатації прискорювало майнове розшарування та масове зубожіння селян. Про це свідчить податковий перепис 1567 року, згідно з яким у Севлюші з 266 господарств тільки 45 визнано спроможними платити військовий податок - діку. Звільнялись від податків старости, 182 бідняки, 9 слуг, 18 нових поселенців і 8 ремісників.
Виноградів
Сторінка 1 з 11
Виноградів (до 1946 року Севлюш)- місто районного підпорядкування, центр Виноградівського району. Розташований в південній частині області за 100 км від Ужгорода на правому березі Тиси, біля підніжжя Чорної гори, на На території старого кар'єру цегельного заводу виявлено житла з вогнищами, біля яких лежали бронзові прикраси періоду пізньої бронзи (X-IX століття до в. є.). Важливе значення має поселення (в урочищі Мале Поле), що належало племені карпів, предкам літописних білих хорватів. Знайдено також унікальний скарб грецьких монет (III-II століття до н. е.). Біля південно-західного підніжжя Чорної гори, де знаходяться руїни середньовічного замку, існувало слов'янське городище кінця І тисячоліття н. е. З проникненням сюди в Х-XI століттях угорців тут проходила прикордонна укріплена засіка, що служила захистом від набігів половців та печенігів.
В XII-XIII століттях Севлюш належав до королівського маєтку, центром якого Було поселення Королеве. В середині XII століття, коли в Угорщині почала здійснюватись широка колонізаційна політика, король Гейза II направив на територію сучасного Виноградівського району фламандських та саксонських колоністів. Вони одержали не тільки земельні наділи, але й привілеї, що забезпечували їх особисту свободу, а також право займатися ремеслами і торгівлею. В другій половині XII століття, коли населення цього району збільшилося, король Гейза III запропадив тут комітатську організацію. З цього часу Севлюш стає центром комітату Угоча.
Під час татарського нападу в 1241 - 1242 pp. Севлюш був дуже зруйнований, а багато його мешканців взято у полон. У другій половині XIII століття село було відбудоване і заселене переважно угорцями та саксонцями. В 1262 році воно одержало привілеї королівського поселення. В 1280 році король Ласло IV (Кун) подарував Севлюш на правах бенефіція ішпану Міклошу - сину Петера.
До кінця 14 століття Севлюш переходив з рук у руки, від одного феодала до іншого. 29 серпня 1399 року король Сігізмунд І подарував Севлюш, а разом з ним і маєтки та привілеї патронатної плебенії ішпану комітату Секеїв та Земплен Петеру Перені, який відзначився у битві біля м. Нікополя (Болгарія) проти турків у 1396 році.
Магнат Перені згідно з грамотою від 5 листопада 1399 року збудував у Севлюші фортецю, яка повинна була «зміцнити могутність держави, забезпечити мир і спокій для дворян, щоб вони могли жити без страху». За участь у придушенні заколоту проти короля Сігізмунда І Перені одержав нові нагороди. У 1405 році до його володіння було передано королівський замок Нялаб з усіма навколишніми селами (Королеве, Веряця, Сасове, Ардів, Текове, Бекехаза, Крива, Зепсех, Чорна, Комплод, Батарч). У 1427 році король дозволив проводити у Севлюші ярмарки, що давало можливість магнатам Перені та багатим горожаиам одержувати великі прибутки. Так, на рубежі XIV-XV століть у Севлюші закріпились феодали Перені, які з часом прибрали до своїх рук весь Угочанський комітат і протягом майже 4-х століть були найбільшими землевласниками і експлуататорами народних мас.
Магнати Перені зосередили у своїх руках всю повноту економічної, адміністративної і судової влади. В XV столітті вони різко посилили феодальну експлуатацію. Поряд з дев'ятиною селяни Севлюша повинні були давати панам масло, сир, птицю, яйця, рибу, відбувати різні повинності: будівельно-ремонтні роботи в панському помісті, заготовляти будівельні матеріали, дрова, обробляти панські виноградники і городи, нести сторожову службу, а також платити по одному форинту за наділ поземельного податку - цензу. Крім того, селяни сплачували державі воєнний податок, так звану діку, розміри якого визначалися національними зборами, давали церкві десятину.
Значно погіршилось і правове становище мешканців Севлюша. Якщо раніше його поселенці і колоністи були вільними і користувалися порівняно з основною селянською масою деякими правовими перевагами, то на кінець XV століття всі верстви населення були позбавлені своїх привілеїв і перетворилися у безправних, прикріплених до землі селян.
Мешканці Севлюша не мирилися з кріпосницьким гнобленням і рішуче виступали проти дворян. Особливо бурхливі події розгорнулися тут у 1514 році, коли вибухнуло селянське повстання. Селяни Севлюша під керівництвом свого ватажка Гергея Вереша (Кермеша) захоплювали дворянські садиби і вбивали ненависних гнобителів.
Після придушення повстання селян Севлюша, як і всієї Угорщини, остаточно позбавлено їхніх прав і закріпачено. Посилення феодальної експлуатації прискорювало майнове розшарування та масове зубожіння селян. Про це свідчить податковий перепис 1567 року, згідно з яким у Севлюші з 266 господарств тільки 45 визнано спроможними платити військовий податок - діку. Звільнялись від податків старости, 182 бідняки, 9 слуг, 18 нових поселенців і 8 ремісників.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широке
- Шаланки
- Чорнотисів
- Чорна
- Чепа
- Хижа
- Фанчикове
- Текове
- Сасове
- Підвиноградів
- Петрове
- Перехрестя
- Онок
- Олешник
- Нове Село
- Новоселиця
- Дякове
- Дротинці
- Веряця
- Вербовець
- Велика Паладь
- Велика Копаня
- Великі Ком’яти
- Букове
- Боржавське
- Бобове
- Королеве
- Вилок