Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
баронів Порені, а це зумовлювало збільшення панщини. Наприкінці XVI і на початку XVII століття відробіткова рента ставала необмеженою: селями повинні працювати на панському полі стільки, скільки вимагали управителі домінії. Крім панщини, кріпаки сплачували феодалові по 1 форинту від наділу грошового цензу, давали десятину від врожаю і були зобов'язані приносити панові птицю, рибу, яйця, мед, масло тощо.
Відповіддю на посилення феодального гніту був рух гайдуків та селян Угочанщини в 1611 році. Налякані повстанням дворяни, які повтікали усього комітату до замку Нялаб, зні'рпулнся до палатина Турзо з листом, в якому скаржились на те, що
гайдуки і селяни вбивають дворян, захоплюють їхнє майно.
Особливо широкого розмаху набрав антифеодальний рух в Угочанському комітаті у 1698 році, коли повсталі селяни в липні та вересні напали на Севлюш і розправились з поміщиками. Між паперами Угочанського комітатського чиновника Ревицького знайдено лист селянського ватажка Я. Чоні і шести його спільників, в якому з ненавистю говорилося про «панів, які як п'явки зажиріли на... праці бідноти».
Населешія Севлюша брало участь у антигабсбурзькій війні 1703-1711 pp. У 170З році з міста було вигнано австрійських чиновників й встановлено владу повстанців. Та вона проіснувала недовго, до травня 1711 року.
Страшного лиха зазнало місто у 1717 році, коли орди кримських татар на чолі з ханом Гіреєм спустошили північно-східні комітати тодішнього угорського королівства. 29-30 серпня ординці напали на Севлюш, пограбували його, а потім спалили, згоріли всі будинки, церкви і школа, яка знаходилась при реформатській парафії. Населення частково розбіглося, частково захоплено в полон.
В 1720 році в Севлюші налічувалось тільки 49 жителів - 34 кріпаки, 13 желярів, службовець і 1 невизначеного заняття. Найбільшими землевласниками Севлюша і всього Угочанського комітату у XVIII столітті, як і раніше, були барони Порені, які мали 1555 гольдів землі та 818 гольдів лісу.
У 18 і на початку XIX століття в умовах розкладу феодально-кріпосницької системи відбувається дальше зростання доменіального господарства, яке супроводжується посиленням феодального гніту, обезземеленням і масовим зубожінням селянства. Про це красномовно свідчать дані перепису 1829 року, коли у Севлюші при наявності 16 ремісників, 109 панських слуг, 326 безземельних желярів, піджелярів і кметів, було всього 27 надільних кріпаків, що мали свої господарства.
Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталістичних відносин У Промисловості і сільському господарстві. У другій половині XIX століття у Севлюші швидко зростає ремесло і торгівля. В кінці XIX століття в місті почали працювати гуральня, паровий млин, дві каменоломні, артілі по виробництву вовняних сіряків. У 1890 році в Севлюші налічувалось 130, а в 1896 році 147 ремісників - кравців, шевців, ковалів. Більшість робітників (90 проц.) - це дрібні кустарі і лише незначна частина належала до середніх власників. В майстерні Цельса і винокурні Шемберга працювало по 6 і більше робітників. В 1890-1892 pp. у місті було 32-36 торговців.
Наприкінці XIX століття зросла також кількість населення міста. В 1880 році у Севлюші налічувалось 4381, у 1890 році - 5187, а в 1900 році - 5743 жителів.
Про розвиток продуктивних сил і капіталістичних відносин у Севлюші свідчать дані перепису 1900 року. Землеробством займалось 824 чол., з них тільки 169 володіло землею. Більше половини всієї землі було в руках 8 великих землевласників, кожен з них мав понад 100 кадастральних гольдів. Дрібних землевласників було 91, бідняцьких господарств, члени яких займались і поденними заробітками - 68.
Умови праці у промисловому, як і в сільськогосподарському виробництві, були надзвичайно важкими. Робочий день тривав від зорі до зорі, по 12-16 годин. Заробітна плата була низькою. Важка праця, відсутність елементарної техніки безпеки, аитисанітарія та хронічний голод підривали здоров'я робітників. Широко застосовувалась також дешева праця жінок, підлітків, дітей.
Уряд та місцева влада не приділяли уваги питанням освіти і культури. На межі XIX-XX століть у Севлюші було дві державні початкові школи і три церковні. В державних школах у 1898/99 навчальному році працювало 6 учителів і навчалося 207 дітей. Греко-католицьку школу, де працював один вчитель, відвідувало 80 дітей, в реформатській школі один учитель навчав 52 дітей, а в римо-католицькій школі два вчителі - 47 дітей.
В 1881 році у Севлюші відкрито горожанську школу. В ній у 1901/02 навчальному році працювало 12 педагогів і навчалося 246 учнів. Навчання в усіх школах велося угорською мовою, хоч у місті більше половини
Виноградів
Сторінка 2 з 11
У другій половині XVI століття утворюється і за рахунок захоплення общинних та надільних селянських земель поступово зростає доменіальне господарствобаронів Порені, а це зумовлювало збільшення панщини. Наприкінці XVI і на початку XVII століття відробіткова рента ставала необмеженою: селями повинні працювати на панському полі стільки, скільки вимагали управителі домінії. Крім панщини, кріпаки сплачували феодалові по 1 форинту від наділу грошового цензу, давали десятину від врожаю і були зобов'язані приносити панові птицю, рибу, яйця, мед, масло тощо.
Відповіддю на посилення феодального гніту був рух гайдуків та селян Угочанщини в 1611 році. Налякані повстанням дворяни, які повтікали усього комітату до замку Нялаб, зні'рпулнся до палатина Турзо з листом, в якому скаржились на те, що
гайдуки і селяни вбивають дворян, захоплюють їхнє майно.
Особливо широкого розмаху набрав антифеодальний рух в Угочанському комітаті у 1698 році, коли повсталі селяни в липні та вересні напали на Севлюш і розправились з поміщиками. Між паперами Угочанського комітатського чиновника Ревицького знайдено лист селянського ватажка Я. Чоні і шести його спільників, в якому з ненавистю говорилося про «панів, які як п'явки зажиріли на... праці бідноти».
Населешія Севлюша брало участь у антигабсбурзькій війні 1703-1711 pp. У 170З році з міста було вигнано австрійських чиновників й встановлено владу повстанців. Та вона проіснувала недовго, до травня 1711 року.
Страшного лиха зазнало місто у 1717 році, коли орди кримських татар на чолі з ханом Гіреєм спустошили північно-східні комітати тодішнього угорського королівства. 29-30 серпня ординці напали на Севлюш, пограбували його, а потім спалили, згоріли всі будинки, церкви і школа, яка знаходилась при реформатській парафії. Населення частково розбіглося, частково захоплено в полон.
В 1720 році в Севлюші налічувалось тільки 49 жителів - 34 кріпаки, 13 желярів, службовець і 1 невизначеного заняття. Найбільшими землевласниками Севлюша і всього Угочанського комітату у XVIII столітті, як і раніше, були барони Порені, які мали 1555 гольдів землі та 818 гольдів лісу.
У 18 і на початку XIX століття в умовах розкладу феодально-кріпосницької системи відбувається дальше зростання доменіального господарства, яке супроводжується посиленням феодального гніту, обезземеленням і масовим зубожінням селянства. Про це красномовно свідчать дані перепису 1829 року, коли у Севлюші при наявності 16 ремісників, 109 панських слуг, 326 безземельних желярів, піджелярів і кметів, було всього 27 надільних кріпаків, що мали свої господарства.
Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталістичних відносин У Промисловості і сільському господарстві. У другій половині XIX століття у Севлюші швидко зростає ремесло і торгівля. В кінці XIX століття в місті почали працювати гуральня, паровий млин, дві каменоломні, артілі по виробництву вовняних сіряків. У 1890 році в Севлюші налічувалось 130, а в 1896 році 147 ремісників - кравців, шевців, ковалів. Більшість робітників (90 проц.) - це дрібні кустарі і лише незначна частина належала до середніх власників. В майстерні Цельса і винокурні Шемберга працювало по 6 і більше робітників. В 1890-1892 pp. у місті було 32-36 торговців.
Наприкінці XIX століття зросла також кількість населення міста. В 1880 році у Севлюші налічувалось 4381, у 1890 році - 5187, а в 1900 році - 5743 жителів.
Про розвиток продуктивних сил і капіталістичних відносин у Севлюші свідчать дані перепису 1900 року. Землеробством займалось 824 чол., з них тільки 169 володіло землею. Більше половини всієї землі було в руках 8 великих землевласників, кожен з них мав понад 100 кадастральних гольдів. Дрібних землевласників було 91, бідняцьких господарств, члени яких займались і поденними заробітками - 68.
Умови праці у промисловому, як і в сільськогосподарському виробництві, були надзвичайно важкими. Робочий день тривав від зорі до зорі, по 12-16 годин. Заробітна плата була низькою. Важка праця, відсутність елементарної техніки безпеки, аитисанітарія та хронічний голод підривали здоров'я робітників. Широко застосовувалась також дешева праця жінок, підлітків, дітей.
Уряд та місцева влада не приділяли уваги питанням освіти і культури. На межі XIX-XX століть у Севлюші було дві державні початкові школи і три церковні. В державних школах у 1898/99 навчальному році працювало 6 учителів і навчалося 207 дітей. Греко-католицьку школу, де працював один вчитель, відвідувало 80 дітей, в реформатській школі один учитель навчав 52 дітей, а в римо-католицькій школі два вчителі - 47 дітей.
В 1881 році у Севлюші відкрито горожанську школу. В ній у 1901/02 навчальному році працювало 12 педагогів і навчалося 246 учнів. Навчання в усіх школах велося угорською мовою, хоч у місті більше половини
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широке
- Шаланки
- Чорнотисів
- Чорна
- Чепа
- Хижа
- Фанчикове
- Текове
- Сасове
- Підвиноградів
- Петрове
- Перехрестя
- Онок
- Олешник
- Нове Село
- Новоселиця
- Дякове
- Дротинці
- Веряця
- Вербовець
- Велика Паладь
- Велика Копаня
- Великі Ком’яти
- Букове
- Боржавське
- Бобове
- Королеве
- Вилок