Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Берегове-Кушниця та шосейна дорога до м. Мукачевого. Населення - 5600 чол. До складу селищної Ради входить присілок Собатин, де проживає 600 чоловік.
Перша письмова згадка про Іршаву датується 1341 роком. Іршавош та її околицями володіли феодали Ілошваї; в 1460 році вони одержали на ці землі грамоту від угорського короля. Характерно, що угорська енциклопедія пов'язує родовід сім'ї Ілошваї з київськими князями, зокрема зазначає, що їлошваї ще в XIX столітті називали себе «руськими князями».
Навколо Іршави були споруджені оборонні фортеці; з півночі - на горбу Стремтура, з півдня - в урочищі Бадалів. Залишки земляних валів збереглися понині.
Іршава та її околиці часто переходили від одного феодала до іншого. Але становище селян не поліпшувалось. Особливо страждали жителі Іршави від феодальних міжусобиць. Так, зокрема, Іршава була пограбована й спалена у 1458 році.
У XVI столітті закріпачення посилюється, що викликає опір селян. Феодали і магнати жорстоко розправлялись з невдоволеними. У 1569 році, наприклад, іршавський магнат Віткаї жорстоко катував, а потім по-звірячому вбив двох повсталих селян. Обурення селян Іршави ненависним феодалом було настільки сильним, що у 1587 році він змушений був продати маєток і залишити місто.
У період визвольної війни 1703-1711 pp. Іршавщина була одним з основних районів воєнних дій; багато жителів Іршави влилось до визвольної армії Ференца ІІ
Ракоці. Близько 100 селян Іршавщини взяло участь у повстанні під керівництвом Томаша Есе, одного з сподвижників Ференца II Ракоці.
Урбаріальна реформа другої половини XVIII століття не покращила становища іршавських селян. Навпаки, вони втратили від її здійснення багато пасовиськ та орної землі. Необмеженою була сваволя тодішнього власника Іршавщини, окружного начальника Ілошваї. Селяни неодноразово скаржились властям, що він змушує працювати на себе понад встановлені панщинні дні, що поміщик та його сини знущаються з людей, б'ють їх, безчестять дівчат і жінок, влаштовують дикі оргії з стріляниною тощо. Для розслідування в Іршаву виїжджали представники комітатських властей. Хоч скарги підтвердились, Ілошваї і надалі залишився єдиним господарем і суддею селян.
Не тільки поміщик, а й орендарі жорстоко експлуатували селян. Так, у 1829 році міські власті повідомляли управління Березької жупи, що орендар Лебович цілодобово експлуатує селян на варінні горілки, і просили відібрати в нього право на варіння. Сам Лебович, як орендар, звільнявся від оплати всіх податків, за винятком орендних платежів поміщику.
За переписом 1816 року в Іршаві було 106 будинків, де проживало 650 чоловік населення, у т. ч. 36 поміщицьких слуг, 72 селяни-кріпаки, 22 желяри тощо. Багато жителів Іршави взяли активну участь у революції в Угорщині в 1848-1849 роках. Як її учасники в документах згадуються іршавчани Лайош, Ференц, Олександр, Реже.
Після скасування в 1848 році панщини переважна більшість орних земель і надалі залишалась власністю поміщика Ілошваї, який володів 210 кадастральними гольдами орної землі. Іршава, як адміністративний центр одного із районів Березької жупи, дещо зростає. В 1881 році тут налічувалось 972 жителі.
Населення, як і раніше, займалося сільським господарством; на 1900 рік із 1315 жителів ним було зайнято 970 чол., ремеслом - 90 чоловік. Земельні наділи були мізерними. Голод та нестатки гнали селян на заробітки - щорічно на сезонні робити в різні райони Угорщини виїжджало близько 600 жителів Березької жупи. Чимало бідноти емігрувало в пошуках кращої долі за кордон, переважно в США.
Розвиток капіталістичних відносин на Закарпатті майже не зачепив Іршави. Тільки в 1886 році розпочинається будівництво млина, лісопилки, лише з кінця XIX століття Іршава одержала право на ринкову торгівлю. У 1911 році була прокладена залізнична лінія Іршава-Кам'янка протяжністю 12 кілометрів. Низьким був культурно-освітній рівень населення. У селі діяла тільки початкова школа з одним учителем, переважна більшість дітей не навчалась.
У 1905 році була відкрита бібліотека, яка налічувала лише 100 книг.
Трудящі Іршави не мирилися з соціальним та національним гнобленням. Іршавська біднота з радістю вітала перемогу пролетарської революції в Росії, звістку про яку принесли колишні військовополонені австро-угорської армії, які поверталися з Росії. Чимало з них, зокрема І. Вовканич М. Меренич, І. Сівак, брали участь у боротьбі за владу Рад на фронтах громадянської війни в Росії.
Іршава
Сторінка 1 з 8
Іршава - селище міського типу, центр району (з 1947 року), розташоване в передгір'ях Карпат, обабіч річки Іршавки - правої притоки Боржави, за 83 км від м. Ужгорода. Через селище проходить вузькоколійна залізниця Перша письмова згадка про Іршаву датується 1341 роком. Іршавош та її околицями володіли феодали Ілошваї; в 1460 році вони одержали на ці землі грамоту від угорського короля. Характерно, що угорська енциклопедія пов'язує родовід сім'ї Ілошваї з київськими князями, зокрема зазначає, що їлошваї ще в XIX столітті називали себе «руськими князями».
Навколо Іршави були споруджені оборонні фортеці; з півночі - на горбу Стремтура, з півдня - в урочищі Бадалів. Залишки земляних валів збереглися понині.
Іршава та її околиці часто переходили від одного феодала до іншого. Але становище селян не поліпшувалось. Особливо страждали жителі Іршави від феодальних міжусобиць. Так, зокрема, Іршава була пограбована й спалена у 1458 році.
У XVI столітті закріпачення посилюється, що викликає опір селян. Феодали і магнати жорстоко розправлялись з невдоволеними. У 1569 році, наприклад, іршавський магнат Віткаї жорстоко катував, а потім по-звірячому вбив двох повсталих селян. Обурення селян Іршави ненависним феодалом було настільки сильним, що у 1587 році він змушений був продати маєток і залишити місто.
У період визвольної війни 1703-1711 pp. Іршавщина була одним з основних районів воєнних дій; багато жителів Іршави влилось до визвольної армії Ференца ІІ
Ракоці. Близько 100 селян Іршавщини взяло участь у повстанні під керівництвом Томаша Есе, одного з сподвижників Ференца II Ракоці.
Урбаріальна реформа другої половини XVIII століття не покращила становища іршавських селян. Навпаки, вони втратили від її здійснення багато пасовиськ та орної землі. Необмеженою була сваволя тодішнього власника Іршавщини, окружного начальника Ілошваї. Селяни неодноразово скаржились властям, що він змушує працювати на себе понад встановлені панщинні дні, що поміщик та його сини знущаються з людей, б'ють їх, безчестять дівчат і жінок, влаштовують дикі оргії з стріляниною тощо. Для розслідування в Іршаву виїжджали представники комітатських властей. Хоч скарги підтвердились, Ілошваї і надалі залишився єдиним господарем і суддею селян.
Не тільки поміщик, а й орендарі жорстоко експлуатували селян. Так, у 1829 році міські власті повідомляли управління Березької жупи, що орендар Лебович цілодобово експлуатує селян на варінні горілки, і просили відібрати в нього право на варіння. Сам Лебович, як орендар, звільнявся від оплати всіх податків, за винятком орендних платежів поміщику.
За переписом 1816 року в Іршаві було 106 будинків, де проживало 650 чоловік населення, у т. ч. 36 поміщицьких слуг, 72 селяни-кріпаки, 22 желяри тощо. Багато жителів Іршави взяли активну участь у революції в Угорщині в 1848-1849 роках. Як її учасники в документах згадуються іршавчани Лайош, Ференц, Олександр, Реже.
Після скасування в 1848 році панщини переважна більшість орних земель і надалі залишалась власністю поміщика Ілошваї, який володів 210 кадастральними гольдами орної землі. Іршава, як адміністративний центр одного із районів Березької жупи, дещо зростає. В 1881 році тут налічувалось 972 жителі.
Населення, як і раніше, займалося сільським господарством; на 1900 рік із 1315 жителів ним було зайнято 970 чол., ремеслом - 90 чоловік. Земельні наділи були мізерними. Голод та нестатки гнали селян на заробітки - щорічно на сезонні робити в різні райони Угорщини виїжджало близько 600 жителів Березької жупи. Чимало бідноти емігрувало в пошуках кращої долі за кордон, переважно в США.
Розвиток капіталістичних відносин на Закарпатті майже не зачепив Іршави. Тільки в 1886 році розпочинається будівництво млина, лісопилки, лише з кінця XIX століття Іршава одержала право на ринкову торгівлю. У 1911 році була прокладена залізнична лінія Іршава-Кам'янка протяжністю 12 кілометрів. Низьким був культурно-освітній рівень населення. У селі діяла тільки початкова школа з одним учителем, переважна більшість дітей не навчалась.
У 1905 році була відкрита бібліотека, яка налічувала лише 100 книг.
Трудящі Іршави не мирилися з соціальним та національним гнобленням. Іршавська біднота з радістю вітала перемогу пролетарської революції в Росії, звістку про яку принесли колишні військовополонені австро-угорської армії, які поверталися з Росії. Чимало з них, зокрема І. Вовканич М. Меренич, І. Сівак, брали участь у боротьбі за владу Рад на фронтах громадянської війни в Росії.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорний Потік
- Приборжавське
- Малий Раковець
- Лисичеве
- Кушниця
- Кам’янське
- Імстечеве
- Заріччя
- Загаття
- Дубрівка
- Добробратове
- Гребля
- Вільхівка
- Великий Раковець
- Бронька
- Брід
- Ільниця
- Довге
- Білки
- Арданове