Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
господарств, населення - 2369 чоловік, з них: українців - 83,5 проц., угорців - 16 проц., інших - 0,5 процента.
Перші письмові згадки про Кобилецьку Поляну відносяться до XV століття. Назва селаа на протязі його історії декілька разів змінювалась. Після возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною село повернуло собі свою давню назву.
В XVІ столітті село належало до Великобичківської казенної домінії, а потім перейшло до рук трансільванських князів. Закріпачені селяни виконували різні феодальні повинності і відбували панщину. В XVII столітті в східній Мармарощині, куди входила і Кобилецька Поляна, селяни сплачували державі, зокрема Ронаській соляній коморі, щорічно диятину від овець, 4 шкурки від куниць, тисячу стругів (форелів). За випас овець на полонинах платили 1 пенязь. На початку XVІІІ століття село знову стало власністю держави.
В зв'язку з тим, що землі, придатної для землеробства, було дуже мало, жителі села займалися лісовими роботами. Для розробки лісів необхідні були залізні знаряддя (пили, сокири тощо). Виникла необхідність у заснуванні металургійного підприємства. Однак тільки в 1774 році в селі було побудовано металообробне підприємство і розпочато видобуток руди, а ще через тринадцять років зведено доменну піч. Згодим сюди перевезено і металообробне підприємство з села Дубового і об'єднано в один металургійний і металообробний завод. Попит на продукцію зростав настільки швидко, що місцева шахта не забезпечувала підприємство сировиною. Руду почади завозити сюди з Шопурки, Бедевлі, Косівської Поляни, Менчулу та інших місць. На початку XIX століття на видобуванні руди працювали переважно місцеві сезонні робітники, а на заводі - німці-колоністи.
Напередодні 1848 року в Кобилецькій Поляні проживало 858 жителів, з них 489 українців. Основна частина жителів була кріпаками, належала державі. Більшість населення займалося землеробством, скотарством і садівництвом. Частина була зайнята на виробництві. На металообробному заводі в цей час діяли доменна ніч. плавильна піч, 2 цехи по виробництву цвяхів тощо.
В першій половині XIX століття недалеко від села було виявлено сірчані мінеральні джерела, на базі яких тоді ж відкрито лікувальні купелі.
На початку 50-х років XIX століття відбулася реконструкція металургійного і металоробного заводів, удосконалено технологію плавки металу та розширено процес виробництва, побудовано нові плавильні печі, встановлено нові верстати. Одна шоста частина залізних виробів використовувалася на Солотвинських державних соляних копалинах, в лісовій промисловості жупи, а решта вивозилась за межі Закарпаття. Вироби заводу в 1873 році експонувалися на промисловій виставці у Відні.
З скасуванням кріпацтва після революції 1848-1849 pp. збільшується кількість дешевих робочих рук за рахунок обезземеленого і розореного селянства. Зростає кількість робітників і на підприємстві села. На початку 70-х років на заводі працювало 115 постійних і 30 сезонних робітників, в 1901 році - 250 робітників.
З перші роки XX століття значно змінився розподіл жителів села між сільським господарством і промисловістю. На підприємствах працювало 293 чоловіки, на транспорті - 14, в торгівлі - 17, поденних було 72 робітники. Близько 100 наймитували у багатіїв села. Землеробством займалися 75 і скотарством - 140 чоловік.
Заробітки були низькі і не однакові. Робітник заводу одержував за місяць, в середньому 12,5 форинта, а в день до 5 крейцерів.
Тяжкі умови праці та політичне безправ'я пробуджували у робітників прагнення до єдності і спільної боротьби. Вже на початку 70-х років XIX століття пл металообробному заводі Кобилецької Поляни була створена робітнича каса взаємодопомоги. Фонд каси складався з щомісячних внесків робітників.
Соціальні і побутові умови трудящих Кобилецької Поляни були важкими. Робочий день на заводі тривав 12 годин, а на лісорозробках - 15-16 годин і більше. Наглядачі і майстри намагалися вижати з робітника все можливе, карали штрафами тих, хто не виконував задану норму. Заробітна плата залишалася низькою і майже не зростала, а навпаки, її реальна вартість знижувалася. Поряд з важким соціально-економічним гнітом трудящі зазнавали політичних і релігійних утисків.
До першої світової війни в селі не було ніяких медичних і культосвітніх закладів. Майже 70 проц. населення залишалося неписьменним, хоч церковнопарафіальна школа почала діяти з половини XIX століття, а в кінці століття було відкрито механічну школу при заводі і народну школу. Навчання в школах провадилось угорською мовою.
Кобилецька Поляна
Сторінка 1 з 6
Кобилецька Поляна - село, центр Кобилецько-Полянської сільської Ради. Розташована на місці злиття річок Крайньої і Шопурки, за 36 км від райцентру, за 12 км від автомагістралі Ужгород-Ясиня. З селищем Великий Бичків сполучена шосейним шляхом і вузькоколійкою. 3 усіх боків село оточене горами. Одна з них них має назву Кобила (1680 м). В селі 745 Перші письмові згадки про Кобилецьку Поляну відносяться до XV століття. Назва селаа на протязі його історії декілька разів змінювалась. Після возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною село повернуло собі свою давню назву.
В XVІ столітті село належало до Великобичківської казенної домінії, а потім перейшло до рук трансільванських князів. Закріпачені селяни виконували різні феодальні повинності і відбували панщину. В XVII столітті в східній Мармарощині, куди входила і Кобилецька Поляна, селяни сплачували державі, зокрема Ронаській соляній коморі, щорічно диятину від овець, 4 шкурки від куниць, тисячу стругів (форелів). За випас овець на полонинах платили 1 пенязь. На початку XVІІІ століття село знову стало власністю держави.
В зв'язку з тим, що землі, придатної для землеробства, було дуже мало, жителі села займалися лісовими роботами. Для розробки лісів необхідні були залізні знаряддя (пили, сокири тощо). Виникла необхідність у заснуванні металургійного підприємства. Однак тільки в 1774 році в селі було побудовано металообробне підприємство і розпочато видобуток руди, а ще через тринадцять років зведено доменну піч. Згодим сюди перевезено і металообробне підприємство з села Дубового і об'єднано в один металургійний і металообробний завод. Попит на продукцію зростав настільки швидко, що місцева шахта не забезпечувала підприємство сировиною. Руду почади завозити сюди з Шопурки, Бедевлі, Косівської Поляни, Менчулу та інших місць. На початку XIX століття на видобуванні руди працювали переважно місцеві сезонні робітники, а на заводі - німці-колоністи.
Напередодні 1848 року в Кобилецькій Поляні проживало 858 жителів, з них 489 українців. Основна частина жителів була кріпаками, належала державі. Більшість населення займалося землеробством, скотарством і садівництвом. Частина була зайнята на виробництві. На металообробному заводі в цей час діяли доменна ніч. плавильна піч, 2 цехи по виробництву цвяхів тощо.
В першій половині XIX століття недалеко від села було виявлено сірчані мінеральні джерела, на базі яких тоді ж відкрито лікувальні купелі.
На початку 50-х років XIX століття відбулася реконструкція металургійного і металоробного заводів, удосконалено технологію плавки металу та розширено процес виробництва, побудовано нові плавильні печі, встановлено нові верстати. Одна шоста частина залізних виробів використовувалася на Солотвинських державних соляних копалинах, в лісовій промисловості жупи, а решта вивозилась за межі Закарпаття. Вироби заводу в 1873 році експонувалися на промисловій виставці у Відні.
З скасуванням кріпацтва після революції 1848-1849 pp. збільшується кількість дешевих робочих рук за рахунок обезземеленого і розореного селянства. Зростає кількість робітників і на підприємстві села. На початку 70-х років на заводі працювало 115 постійних і 30 сезонних робітників, в 1901 році - 250 робітників.
З перші роки XX століття значно змінився розподіл жителів села між сільським господарством і промисловістю. На підприємствах працювало 293 чоловіки, на транспорті - 14, в торгівлі - 17, поденних було 72 робітники. Близько 100 наймитували у багатіїв села. Землеробством займалися 75 і скотарством - 140 чоловік.
Заробітки були низькі і не однакові. Робітник заводу одержував за місяць, в середньому 12,5 форинта, а в день до 5 крейцерів.
Тяжкі умови праці та політичне безправ'я пробуджували у робітників прагнення до єдності і спільної боротьби. Вже на початку 70-х років XIX століття пл металообробному заводі Кобилецької Поляни була створена робітнича каса взаємодопомоги. Фонд каси складався з щомісячних внесків робітників.
Соціальні і побутові умови трудящих Кобилецької Поляни були важкими. Робочий день на заводі тривав 12 годин, а на лісорозробках - 15-16 годин і більше. Наглядачі і майстри намагалися вижати з робітника все можливе, карали штрафами тих, хто не виконував задану норму. Заробітна плата залишалася низькою і майже не зростала, а навпаки, її реальна вартість знижувалася. Поряд з важким соціально-економічним гнітом трудящі зазнавали політичних і релігійних утисків.
До першої світової війни в селі не було ніяких медичних і культосвітніх закладів. Майже 70 проц. населення залишалося неписьменним, хоч церковнопарафіальна школа почала діяти з половини XIX століття, а в кінці століття було відкрито механічну школу при заводі і народну школу. Навчання в школах провадилось угорською мовою.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорна Тиса
- Середнє Водяне
- Росішка
- Розтоки
- Луги
- Луг
- Лазещина
- Костилівка
- Косівська Поляна
- Кваси
- Ділове
- Водиця
- Верхнє Водяне
- Богдан
- Білин
- Біла Церква
- Ясиня