Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території села та його околиць виявлені поселення доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.), бронзової доби (II тисячоліття до н. е.) та носіїв куштановицької культури (VI - ІІІ століття до нашої ери).
Вперше Ільниця згадується в історичних джерелах 1450 року. На той час селом володій шляхтич Кінфалуші. В 1458 році Ільниця стає власністю роду Довгаїв. В наступному село переходило від одних феодалів до інших. Серед власників Ільниці згадуються Ілошваї, Відкої, Петери, Шімони.
З часу свого виникнення Ільниця була українським селом. Вона мала православну церкву, священики якої знали старослов'янську грамоту, користувались церковними книгами зі Львова. Про це, зокрема, свідчить запис, зроблений на полях книги «Апологіон», виданої у Львові 1632 року.
Село зростало дуже повільно. В 1707 році тут було тільки 44 кріпацькі господарства, які належали кільком поміщикам. Феодали розпорядяшлись селянами як своєю власністю. Так, у 1770 році поміщик Вітязь продав за 100 форинтів дві кріпацькі сім'ї разом із землею іншому феодалу.
В наступні роки чисельність жителів зростала як за рахунок природного приросту, так і внаслідок переселення сюди українського та єврейського населення з Галичини. В 1799 році при місцевій церкві була створена школа з українською мовою навчання, її відвідувало 63 учні. За переписом 1816 року в Ільниці було 240 хат, тоді як сімей налічувалось 278. Отже, не все населення мало своє житло. Із 278 родин дворянських було 3, селянських із землею - 173, малоземельних - 59, решта - безземельні і панські слуги. На 1823 рік у селі налічувалось 4 водяні млини.
У першій половині XIX століття в околиці Ільниці почалось добування залізної руди. Невдовзі тут були створені залізорудні промисли, які, проте, не набрали великого розвитку через відсутність зручних шляхів сполучення та віддаленість села від промислових центрів. З 1865 року в районі Ільниці для місцевих потреб стали видобувати буре вугілля.
Після відміни кріпацтва становище трудівників Ільниці майже не поліпшилось. Ріст грошових
податків приводив до заборговані сілян. У липні 1875 року заборгованість селян Ільниці тільки по державних податках становила 8230 форинтів. Селяни змушені були звертатись за позикою до лихварів, які брали з них величезні проценти - до 300 проц. річних. Нерідко лихварі силою стягали з бідняків свої позики та проценти. У січні 1881 року,
наприклад, лихварі разом з жандармами забрали у боржників боржників
Ільниці все їхнє майно.
Селянська земля теж переходила до лихварів та окремих заможних селян, які здавали її в оренду тим же селянам за високу плату.
На 1900 рік в Ільниці проживало 3600 чол., у т. ч. українців - 2999, німців – 556, угорців - 453. Із 1600 чол. самодіяльного населення у сільському господарстві було зайнято - 1464, в ремеслі - 21, торгівлі - 12, на транспорті - 3; службовців було 10, по денщиків - 69 га прислуги - 20 чоловік. Селянські господарства характеризувались на цей час значною класовою диференціацією. 265 господарств 462 були малоземельними і жили переважно із поденних заробітків. На 1900 рік у селі було 498 сільськогосподарських робітників, які ходили на заробітки переважно в західні райони Угорщини. Отже, на той час у Ільниці вже склався значінні прошарок сільськогосподарського пролетаріату.
Занедбаною була справа освіти трудівників Ільниці. Лише в 1876 році тут створено початкову школу з українською мовою навчання, де працював один учитель, крім того, дітей навчав дяк у православній парафіальній школі. Із 719 дітей шкільного віку школу відвідували всього 234. В 1900 році тільки 677 чол. із 3600 уміли чигати і написати своє прізвище.
На початку XX століття в Ільниці діяла приватна лісопилка, де працювало 25 робітників. Створюється споживче кооперативне товариство, але через обмежений капітал воно майже не діяло. Розпочало діяльність також кредитне товариство.
Напередодні першої світової війни серед селян Ільниці розгорнувся масовий рух за розрив з уніатською церквою як протест проти шаленої мадьяризації. Сотні сімей перейшли в православну віру.
Багато страждань трудівникам Ільниці причинила перша світова війна. Із села на фронт було взято 247 чоловік. Багатодітні селянські сім'ї, які й до того терпіли хронічний голод, будучи позбавленими господарів, обкладені численними податками, опинились перед загрозою голодної смерті. «В Ільниці,- писав уповноважений Березької жупи в січні 1918 року, - нуждою і злиднями охоплено все населення. Тут може бути видано тільки зрідка, у вигляді ліків, трохи борошна з метоюврятування від голодної смерті. Виявлення запасів, проведене в кількох хатах підтвердило повну відсутність
Ільниця
Сторінка 1 з 5
Ільниця - село, центр сільської Ради, розташована в мальовничій долині річки Синявки, біля підніжжя гори Бужори, за 4 км від міста Іршави, з яким зв'язана шосейною дорогою та вузькоколійною залізницею. Населення - 7816 чоловік. Сільраді підпорядковане село Осій. Вперше Ільниця згадується в історичних джерелах 1450 року. На той час селом володій шляхтич Кінфалуші. В 1458 році Ільниця стає власністю роду Довгаїв. В наступному село переходило від одних феодалів до інших. Серед власників Ільниці згадуються Ілошваї, Відкої, Петери, Шімони.
З часу свого виникнення Ільниця була українським селом. Вона мала православну церкву, священики якої знали старослов'янську грамоту, користувались церковними книгами зі Львова. Про це, зокрема, свідчить запис, зроблений на полях книги «Апологіон», виданої у Львові 1632 року.
Село зростало дуже повільно. В 1707 році тут було тільки 44 кріпацькі господарства, які належали кільком поміщикам. Феодали розпорядяшлись селянами як своєю власністю. Так, у 1770 році поміщик Вітязь продав за 100 форинтів дві кріпацькі сім'ї разом із землею іншому феодалу.
В наступні роки чисельність жителів зростала як за рахунок природного приросту, так і внаслідок переселення сюди українського та єврейського населення з Галичини. В 1799 році при місцевій церкві була створена школа з українською мовою навчання, її відвідувало 63 учні. За переписом 1816 року в Ільниці було 240 хат, тоді як сімей налічувалось 278. Отже, не все населення мало своє житло. Із 278 родин дворянських було 3, селянських із землею - 173, малоземельних - 59, решта - безземельні і панські слуги. На 1823 рік у селі налічувалось 4 водяні млини.
У першій половині XIX століття в околиці Ільниці почалось добування залізної руди. Невдовзі тут були створені залізорудні промисли, які, проте, не набрали великого розвитку через відсутність зручних шляхів сполучення та віддаленість села від промислових центрів. З 1865 року в районі Ільниці для місцевих потреб стали видобувати буре вугілля.
Після відміни кріпацтва становище трудівників Ільниці майже не поліпшилось. Ріст грошових
податків приводив до заборговані сілян. У липні 1875 року заборгованість селян Ільниці тільки по державних податках становила 8230 форинтів. Селяни змушені були звертатись за позикою до лихварів, які брали з них величезні проценти - до 300 проц. річних. Нерідко лихварі силою стягали з бідняків свої позики та проценти. У січні 1881 року,
наприклад, лихварі разом з жандармами забрали у боржників боржників
Ільниці все їхнє майно.
Селянська земля теж переходила до лихварів та окремих заможних селян, які здавали її в оренду тим же селянам за високу плату.
На 1900 рік в Ільниці проживало 3600 чол., у т. ч. українців - 2999, німців – 556, угорців - 453. Із 1600 чол. самодіяльного населення у сільському господарстві було зайнято - 1464, в ремеслі - 21, торгівлі - 12, на транспорті - 3; службовців було 10, по денщиків - 69 га прислуги - 20 чоловік. Селянські господарства характеризувались на цей час значною класовою диференціацією. 265 господарств 462 були малоземельними і жили переважно із поденних заробітків. На 1900 рік у селі було 498 сільськогосподарських робітників, які ходили на заробітки переважно в західні райони Угорщини. Отже, на той час у Ільниці вже склався значінні прошарок сільськогосподарського пролетаріату.
Занедбаною була справа освіти трудівників Ільниці. Лише в 1876 році тут створено початкову школу з українською мовою навчання, де працював один учитель, крім того, дітей навчав дяк у православній парафіальній школі. Із 719 дітей шкільного віку школу відвідували всього 234. В 1900 році тільки 677 чол. із 3600 уміли чигати і написати своє прізвище.
На початку XX століття в Ільниці діяла приватна лісопилка, де працювало 25 робітників. Створюється споживче кооперативне товариство, але через обмежений капітал воно майже не діяло. Розпочало діяльність також кредитне товариство.
Напередодні першої світової війни серед селян Ільниці розгорнувся масовий рух за розрив з уніатською церквою як протест проти шаленої мадьяризації. Сотні сімей перейшли в православну віру.
Багато страждань трудівникам Ільниці причинила перша світова війна. Із села на фронт було взято 247 чоловік. Багатодітні селянські сім'ї, які й до того терпіли хронічний голод, будучи позбавленими господарів, обкладені численними податками, опинились перед загрозою голодної смерті. «В Ільниці,- писав уповноважений Березької жупи в січні 1918 року, - нуждою і злиднями охоплено все населення. Тут може бути видано тільки зрідка, у вигляді ліків, трохи борошна з метоюврятування від голодної смерті. Виявлення запасів, проведене в кількох хатах підтвердило повну відсутність
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорний Потік
- Приборжавське
- Малий Раковець
- Лисичеве
- Кушниця
- Кам’янське
- Імстечеве
- Заріччя
- Загаття
- Дубрівка
- Добробратове
- Гребля
- Вільхівка
- Великий Раковець
- Бронька
- Брід