Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію принесли В село колишні військовополонені, зокрема Ю. Ю. Роман, який у 1918 році боровся за завоювання Жовтня в одному з червоногвардійських загонів Петрограда.
На Всезакарпатському з'їзді в Хусті 21 січня 1919 року делегати Ільниці Юрій Ломага, Михайло Староста та Василь Шостак разом з іншими представниками трудящих голосували за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
В березні 1919 року була створена Рада робітників, солдатів і селян, яка взяла управління селом у свої руки. Та в кіпці квітня 1919 року село було окуповане військами боярської Румунії. Починаються арешти активістів Радянської влади, на трудящих було накладено ряд податків.
Після захоплення Закарпаття буржуазною Чехословаччиною в травні 1919 року становище трудящих Ільниці майже не покращало. На 1932 рік 300 родин, зайнятих у сільському господарстві, зовсім не мали землі, 650 малоземельних володіли до 10 кадастральними гольдами і тільки 70 сімей мали понад 10 кадастральних гольдів землі. Великі земельні масиви мали в Ільниці поміщики Й. Тар, С. Уйгелі та уніатська церква. Сільська біднота зовсім не мала тягла, у значної частини селян не було також корів.
Трудящі Ільниці змушені були поневірятись, шукаючи роботи на чужині. «Тутешне населення,- писав нотар,- зайнято сезонно на польових роботах в Словаччині, Чехії, Австрії та інших, на зиму приходять додому, а весною знову відходять працювати». Якщо поденщик і знаходив якусь роботу, то заробітку не вистачало навіть на прохарчування. За даними районного нотаріату, восени 1934 року поденщик міг заробити тільки 8-12 чеських крон, в той час як 1 кг печеного хліба коштував - 2,2 чеських крон, 1 кг штучного жиру - 10, 1 кг цукру - 6, 7, 1 кг мила - 6 крон.
Неухильно зростала заборгованість селян банкам та лихварям. Майно не одного селянина було продано «з молотка». Так, у Дмитра Догла, Василя Ляшка, Петра Вівсяника за борги було продано останній клапоть поля, а в Дмитра Клмма забрано хату, вся його сім'я залишилась без притулку.
В роки чехословацького буржуазного режиму трудящі Ільниці, як і раніше, зазнавали соціального та національного гніту.
Католицька та уніатська церкви були вірними прислужниками буржуазії. В 1933 році уніатські попи Боржавського дистрикту поставили на зборах в Ільинні вимогу про виключення з клерикальної преси згадок про Шевченка та Україну. бо ці слова «погано впливають на парафіян».
У ході підготовки до парламентських виборів 1924 року в Ільниці створюється комуністичний осередок. Його першими членами були Дмитро Клим, Юрко Попович, Петро Пилипко, Юрко Каман, Павло Совка. Вже у квітні 1924 року під час виборів до чехословацького парламенту комуністи одержали 800 із усіх 1800 голосів
Серед Ільницької бідноти широко розповсюджувалась комуністична преса, зокрема газети: «Карпатська правда», «Голос життя». У 1925 році в Ільниці був створений молодіжний освітній гурток, яким керувала комуніст Марія Пітра.
Ільницька біднота розгортає все активнішу боротьбу проти гнобителів. В міжнародний день боротьби з безробіттям 25 лютого 1931 року селяни готувались
провести маніфестацію. Ще з ранку, щоб залякати людей, жандарми влаштували в селі стрелянину, напали на будинки комуністів. Але масова маніфестація все ж відбулась. Багато селян було побито жандармами під час її розгону.
У вересні 1935 року відбувся виступ ільницьких лісорубів. Обурені довгою затримкою заробітної плати, вони побили підприємця. З приводу цього празька буржуазна газета писала: «Кваліфіковані лісоруби при акордній праці від сходу до заходу сонця виробляли не більше 3-3,5 крон в день... Цю жебрацьку тяжко зароблену плату не дістали протягом кількох тижнів. Підприємець сховався, сказавши робітникам, що вони йому більше не потрібні. Без гелера в кишені пішли додому 30 км. Там чекала жінка з декількома голодуючими дітьми... Як було тим матерям, які разом з дітьми харчувались багато днів хлібом з висівок і огірками, позиченими у більш щасливих сусідок, коли повернувся виснажений чоловік без іаска кукурудзяного хліба і грошей».
З часом село зростало. На 1938 рік у ньому налічувалось 1100 дворів, де проживало 5700 чоловік, у т. ч. українців - 4890, євреїв - 700, угорців - 100, німців -7.
Це велике село майже не зачепив промисловий розвиток. Тут діяла лісопилка, до працювало 60 чоловік, 14 примітивних водяних млинів, вручну видобувалось гіуре вугілля.
Майже вся орна земля належала кільком куркулям та поміщику, близько 100 селянських господарств було безземельними.
Ільниця
Сторінка 2 з 5
продовольства і якнайжахливішу нужду» На Всезакарпатському з'їзді в Хусті 21 січня 1919 року делегати Ільниці Юрій Ломага, Михайло Староста та Василь Шостак разом з іншими представниками трудящих голосували за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
В березні 1919 року була створена Рада робітників, солдатів і селян, яка взяла управління селом у свої руки. Та в кіпці квітня 1919 року село було окуповане військами боярської Румунії. Починаються арешти активістів Радянської влади, на трудящих було накладено ряд податків.
Після захоплення Закарпаття буржуазною Чехословаччиною в травні 1919 року становище трудящих Ільниці майже не покращало. На 1932 рік 300 родин, зайнятих у сільському господарстві, зовсім не мали землі, 650 малоземельних володіли до 10 кадастральними гольдами і тільки 70 сімей мали понад 10 кадастральних гольдів землі. Великі земельні масиви мали в Ільниці поміщики Й. Тар, С. Уйгелі та уніатська церква. Сільська біднота зовсім не мала тягла, у значної частини селян не було також корів.
Трудящі Ільниці змушені були поневірятись, шукаючи роботи на чужині. «Тутешне населення,- писав нотар,- зайнято сезонно на польових роботах в Словаччині, Чехії, Австрії та інших, на зиму приходять додому, а весною знову відходять працювати». Якщо поденщик і знаходив якусь роботу, то заробітку не вистачало навіть на прохарчування. За даними районного нотаріату, восени 1934 року поденщик міг заробити тільки 8-12 чеських крон, в той час як 1 кг печеного хліба коштував - 2,2 чеських крон, 1 кг штучного жиру - 10, 1 кг цукру - 6, 7, 1 кг мила - 6 крон.
Неухильно зростала заборгованість селян банкам та лихварям. Майно не одного селянина було продано «з молотка». Так, у Дмитра Догла, Василя Ляшка, Петра Вівсяника за борги було продано останній клапоть поля, а в Дмитра Клмма забрано хату, вся його сім'я залишилась без притулку.
В роки чехословацького буржуазного режиму трудящі Ільниці, як і раніше, зазнавали соціального та національного гніту.
Католицька та уніатська церкви були вірними прислужниками буржуазії. В 1933 році уніатські попи Боржавського дистрикту поставили на зборах в Ільинні вимогу про виключення з клерикальної преси згадок про Шевченка та Україну. бо ці слова «погано впливають на парафіян».
У ході підготовки до парламентських виборів 1924 року в Ільниці створюється комуністичний осередок. Його першими членами були Дмитро Клим, Юрко Попович, Петро Пилипко, Юрко Каман, Павло Совка. Вже у квітні 1924 року під час виборів до чехословацького парламенту комуністи одержали 800 із усіх 1800 голосів
Серед Ільницької бідноти широко розповсюджувалась комуністична преса, зокрема газети: «Карпатська правда», «Голос життя». У 1925 році в Ільниці був створений молодіжний освітній гурток, яким керувала комуніст Марія Пітра.
Ільницька біднота розгортає все активнішу боротьбу проти гнобителів. В міжнародний день боротьби з безробіттям 25 лютого 1931 року селяни готувались
провести маніфестацію. Ще з ранку, щоб залякати людей, жандарми влаштували в селі стрелянину, напали на будинки комуністів. Але масова маніфестація все ж відбулась. Багато селян було побито жандармами під час її розгону.
У вересні 1935 року відбувся виступ ільницьких лісорубів. Обурені довгою затримкою заробітної плати, вони побили підприємця. З приводу цього празька буржуазна газета писала: «Кваліфіковані лісоруби при акордній праці від сходу до заходу сонця виробляли не більше 3-3,5 крон в день... Цю жебрацьку тяжко зароблену плату не дістали протягом кількох тижнів. Підприємець сховався, сказавши робітникам, що вони йому більше не потрібні. Без гелера в кишені пішли додому 30 км. Там чекала жінка з декількома голодуючими дітьми... Як було тим матерям, які разом з дітьми харчувались багато днів хлібом з висівок і огірками, позиченими у більш щасливих сусідок, коли повернувся виснажений чоловік без іаска кукурудзяного хліба і грошей».
З часом село зростало. На 1938 рік у ньому налічувалось 1100 дворів, де проживало 5700 чоловік, у т. ч. українців - 4890, євреїв - 700, угорців - 100, німців -7.
Це велике село майже не зачепив промисловий розвиток. Тут діяла лісопилка, до працювало 60 чоловік, 14 примітивних водяних млинів, вручну видобувалось гіуре вугілля.
Майже вся орна земля належала кільком куркулям та поміщику, близько 100 селянських господарств було безземельними.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорний Потік
- Приборжавське
- Малий Раковець
- Лисичеве
- Кушниця
- Кам’янське
- Імстечеве
- Заріччя
- Загаття
- Дубрівка
- Добробратове
- Гребля
- Вільхівка
- Великий Раковець
- Бронька
- Брід