Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
за 35 км від районного центру. Населення - 4208 чоловік.
Перші жителі в цих місцях появились близько Середини XIII століття, коли
виникло понад 25 поселень в Ужанській домінії. Всі села Ужанської домінії у 80-х роках XIII століття були віддані угорським королем Андрієм III
ужанському жупану Петру Петуні, володіння якого в 1320 році перейшли до рук феодалів Другетів, союзників угорського короля Роберта Анжуйського. Другети володілі Лютою аж до XVII століття.
Основним заняттям жителів було скотарство та мисливство. На високогірних пасовищах вони випасали велику рогату худобу й овець. На розкорчованих землях сіяли овес, коноплі, садили бобові культури тощо. Вівчарі віддавали феодалу кожну двадцяту вівцю й половину бринзи. Гніт феодала дедалі посилювався. Вже на початку XVI століття жителям Лютої, як і інших верховинських сіл, забороняли полювати на диких звірів та птицю.
В кінці XVII століття в Лютій було 37 дворів, де жили 3 солтиси, 31 підданий, 2 желяри і 1 грекокатолицький піп. Кожен солтис, будучи довіреною особою феодала в селі, володів двома наділами землі. Ця привілейована частина населення користувалася певними пільгами і була опорою феодала, їй належали кращі землі, вона платила менше податків. Щорічно солтиси Лютої за 2 наділи вносили по 4,5 флорина цензу, давали десятину від овець, на кухню приносили по 12 курси, 12 яєць, по 2 гуски, по 1 телиці, 8 коблів вівса та деякі інші продукти. Закріпачене селянство терпіло від малоземелля: 24 двори мали по половині, а 3 - по восьмій частині наділу. Проте податки платили великі: кожен по 3 флорини цензу і всі разом - т. зв. суху корчму й данину дякові - в середньому по 30 флоринів щорічно. Гроші вносилися два-три рази на рік, як правило, перед великими святами. Здавали селяни також десятину від свиней, баранів, кіз, двадцятину від овець, десятину від меду. Від наділу селяни відбували 3 дні панщини з тяглом на тиждень або вдвічі більше - без тягла. У косовицю від наділу потрібно було накосити, висушити і привезти на панський двір по 4 вози сіна. Панщину кріпаки відробляли не тільки на полях, а й на лісових промислах.
Це витримуючи такого гніту, ееляни лишали своє господарство і тікали в неприступні місця або приєднувались до загонів опришків. У 1629-1630 pp. поблизу Лютої діяли опришки Лапшуна з Стужиці.
Після визвольної війни угорського народу 1703-1711 pp. Люта відійшла до Ужгородської державної домінії, управителі якої захопили всі ліси й кращі орні землі та пасовиська, а селянам залишили малородючу землю, за яку вони змушені були відбувати ще більші повинності. Крім панщини, розмір якої доходив до 3-4 днів на тиждень, домінія, замість продуктової ренти, почала збирати грошову: по 3 крейцери від вівці, по 6 крейцерів від свині, по 7 крейцерів від кожного вулика бчжіл. До того, кожен двір давав ще по 3 горстки конопель, по одному мішку, по подводі сіна, а також по кілька мірок вівса тощо. Селяни зобов'язані були виготовляти дранку, рубати ліс і перевозити деревину до Ужгорода своїм тяглом, годувати казенну худобу своїм сіном, а якщо вона гинула, платити по 1 форинту 59 крейцерів за кожну голову. На посилення експлуатації кріпаки відповідали втечамм. На початку XVIII століття з Лютої втекло 32 чоловіки.
Після проведення урбаріальної реформи (60-70-і роки XVIII століття) становите селян ще більше погіршилося. Від них було відібрано частину найкращих земель. Якщо наприкінці XVII століття на один селянський двір приходилось в середньому по півнаділу, то у 80-х роках X VIII століття на кожен із 76 дворів припадало лише по 0,14 наділу. У кінці XVIII століття Люта належала до числа тих сіл Закарпаття, жителі яких найбільше терпіли від безземелля.
Протягом першої половини XIX століття Люта значно зросла. Тут налічувалися 109 дворів, в яких проживало 1014 чоловік. Все більша частина населення починала займатись ремеслом. З початку XIX століття в Лютій діяла лісопилка. Німа приводилась в рух верхньобійним водяним колесом. На лісопилці виготовляли доштки для спорудження жител та мостів. Інтенсивна розробка лісів була пов'язана в деякій мірі з німецькою колонізацією. В Люту прибули вихідці з Швабії: Райкс, Лавер та інші, нащадки яких і по сьогодні проживають у селі. Внаслідок цього в Лютій значно розширилось виробництво дощок, дранки, клепки тощо. Використовували працю селян Лютої і на випалюванні вугілля, виробництві поташу та заготівлі лісу.
Ще в 1803 році селяни Лютої скаржилися на Ужгородську домінію, що, замість встановлених урбаріями 7 тижнів панщини на рік, вона вимагала по 21 тижню від наділу. Проте рік у рік домінія збільшувала панщину. В 1843 році селяни Лютої відробили на користь домінії 8469 днів панщини.
Хоча селяни й одержали особисту свободу в результаті революції 1848-1849 pp., економічне становище їх не тільки не поліпшилось, а значно погіршало. Комасація 60-70-х років XIX століття супроводилася захопленням
Люта
Сторінка 1 з 6
Люта - село, центр сільської Ради. Розташована в долині річки Лютянки,за 35 км від районного центру. Населення - 4208 чоловік.
Перші жителі в цих місцях появились близько Середини XIII століття, коли
виникло понад 25 поселень в Ужанській домінії. Всі села Ужанської домінії у 80-х роках XIII століття були віддані угорським королем Андрієм III
Основним заняттям жителів було скотарство та мисливство. На високогірних пасовищах вони випасали велику рогату худобу й овець. На розкорчованих землях сіяли овес, коноплі, садили бобові культури тощо. Вівчарі віддавали феодалу кожну двадцяту вівцю й половину бринзи. Гніт феодала дедалі посилювався. Вже на початку XVI століття жителям Лютої, як і інших верховинських сіл, забороняли полювати на диких звірів та птицю.
В кінці XVII століття в Лютій було 37 дворів, де жили 3 солтиси, 31 підданий, 2 желяри і 1 грекокатолицький піп. Кожен солтис, будучи довіреною особою феодала в селі, володів двома наділами землі. Ця привілейована частина населення користувалася певними пільгами і була опорою феодала, їй належали кращі землі, вона платила менше податків. Щорічно солтиси Лютої за 2 наділи вносили по 4,5 флорина цензу, давали десятину від овець, на кухню приносили по 12 курси, 12 яєць, по 2 гуски, по 1 телиці, 8 коблів вівса та деякі інші продукти. Закріпачене селянство терпіло від малоземелля: 24 двори мали по половині, а 3 - по восьмій частині наділу. Проте податки платили великі: кожен по 3 флорини цензу і всі разом - т. зв. суху корчму й данину дякові - в середньому по 30 флоринів щорічно. Гроші вносилися два-три рази на рік, як правило, перед великими святами. Здавали селяни також десятину від свиней, баранів, кіз, двадцятину від овець, десятину від меду. Від наділу селяни відбували 3 дні панщини з тяглом на тиждень або вдвічі більше - без тягла. У косовицю від наділу потрібно було накосити, висушити і привезти на панський двір по 4 вози сіна. Панщину кріпаки відробляли не тільки на полях, а й на лісових промислах.
Це витримуючи такого гніту, ееляни лишали своє господарство і тікали в неприступні місця або приєднувались до загонів опришків. У 1629-1630 pp. поблизу Лютої діяли опришки Лапшуна з Стужиці.
Після визвольної війни угорського народу 1703-1711 pp. Люта відійшла до Ужгородської державної домінії, управителі якої захопили всі ліси й кращі орні землі та пасовиська, а селянам залишили малородючу землю, за яку вони змушені були відбувати ще більші повинності. Крім панщини, розмір якої доходив до 3-4 днів на тиждень, домінія, замість продуктової ренти, почала збирати грошову: по 3 крейцери від вівці, по 6 крейцерів від свині, по 7 крейцерів від кожного вулика бчжіл. До того, кожен двір давав ще по 3 горстки конопель, по одному мішку, по подводі сіна, а також по кілька мірок вівса тощо. Селяни зобов'язані були виготовляти дранку, рубати ліс і перевозити деревину до Ужгорода своїм тяглом, годувати казенну худобу своїм сіном, а якщо вона гинула, платити по 1 форинту 59 крейцерів за кожну голову. На посилення експлуатації кріпаки відповідали втечамм. На початку XVIII століття з Лютої втекло 32 чоловіки.
Після проведення урбаріальної реформи (60-70-і роки XVIII століття) становите селян ще більше погіршилося. Від них було відібрано частину найкращих земель. Якщо наприкінці XVII століття на один селянський двір приходилось в середньому по півнаділу, то у 80-х роках X VIII століття на кожен із 76 дворів припадало лише по 0,14 наділу. У кінці XVIII століття Люта належала до числа тих сіл Закарпаття, жителі яких найбільше терпіли від безземелля.
Протягом першої половини XIX століття Люта значно зросла. Тут налічувалися 109 дворів, в яких проживало 1014 чоловік. Все більша частина населення починала займатись ремеслом. З початку XIX століття в Лютій діяла лісопилка. Німа приводилась в рух верхньобійним водяним колесом. На лісопилці виготовляли доштки для спорудження жител та мостів. Інтенсивна розробка лісів була пов'язана в деякій мірі з німецькою колонізацією. В Люту прибули вихідці з Швабії: Райкс, Лавер та інші, нащадки яких і по сьогодні проживають у селі. Внаслідок цього в Лютій значно розширилось виробництво дощок, дранки, клепки тощо. Використовували працю селян Лютої і на випалюванні вугілля, виробництві поташу та заготівлі лісу.
Ще в 1803 році селяни Лютої скаржилися на Ужгородську домінію, що, замість встановлених урбаріями 7 тижнів панщини на рік, вона вимагала по 21 тижню від наділу. Проте рік у рік домінія збільшувала панщину. В 1843 році селяни Лютої відробили на користь домінії 8469 днів панщини.
Хоча селяни й одержали особисту свободу в результаті революції 1848-1849 pp., економічне становище їх не тільки не поліпшилось, а значно погіршало. Комасація 60-70-х років XIX століття супроводилася захопленням
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорноголова
- Ужок
- Тихий
- Стужиця
- Стричава
- Сіль
- Розтоцька Пастіль
- Малий Березний
- Лубня
- Кострина
- Загорб
- Забрідь
- Волосянка
- Вишка
- Верховина Бистра
- Буківцеве
- Ставне