Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
воно втратило частину землі, якої і до тего не вистачало. Пасовиська настільки зменшилися, що тепер вони не можуть у тримати навіть одну четверту частину поголів'я худоби. Проведене розмежування папських і селянських земель загрожувало, як писалося у скарзі селян,
їхньому існуванню. Вони вимагали переглянути наслідки комасації. Проте уряд не надав ніякого значення цим скаргам, і процес розорення і масового зубожінь я селян, з одного боку, та зростання багатіїв-куркулів, лихварів, з другого боку, відбувався прискореними темпами.
В Лютій швидко зростали лісові промисли, розвиток яких зумовлював великий попит на пиломатеріали і ділову деревину. З кожним роком збільшувався обсяг сплавів по річці Лютянці до Дубринича і далі. В 1896 році на лісопилці, замісті, верхньобійного водяного колеса, було встановлено паровий двигун, а замість однієї простої пили - 2 розпилювальні рами і циркулярний верстат. На лісопилці тоді працювало близько 30 чоловік постійних робітників.
Зростала і кількість населення. В 1900 році в селі налічувалося 2807 чол. Значна частина жителів (782 чол.), як і раніше, займалася сільським господарством, зокрема тваринництвом і городництвом. Тут проживали 133 сільськогосподарські робітники та лісоруби, 34 робітники промислових підприємств, 27 чол. домашньої прислуги; 25 чол. працювало на транспорті, а 19 чол. відносилось до осіб з вільним заняттям.
У другій половині XIX - на початку XX століття сільське господарство залишалося відсталим. Головними культурами були овес і картопля. Вівсяний ощипок і суха картопля - єдина їжа трударів Лютої. Та й цього часто не вистачало. Рятуючись від голоду і злиднів, трудящі емігрували до західноєвропейських країн - Франції, Бельгії, а також до Канади і США. Протягом кінця XIX - початку XX століття з Лютої емігрувало щонайменше 100 чоловік. Першим виїхав бідняк Юрій Жганич, а за ним Іван Пузяк, Петро Галаговець, Михайло Ільницький та десятки інших. Багато з них там загинуло, а ті, що повернулися, як правило, були інвалідами.
Люта за часів Австро-Угорщини не входила до складу лікарських округів, і населення було позбавлене можливості одержувати медичну допомогу. Багато людей щороку помирало від інфекційних хвороб. На початку 1892 в селі спалахнула епідемія скарлатини. Хворіло 82 дітей, з яких протягом двох місяців померло понад 40.
У 1862 році на кошти селян у Лютій була збудована перша народна школа, де вчили дітей читати і писати. Проте основна увага приділялася співу, читанню біблії і закону божому. Діти відвідували школу тільки взимку, коли не було польових робіт. Наприкінці XIX століття було відкрито ще 4 класи парафіальної школи, навчання в якій проводилося угорською мовою.
В роки першої світової імперіалістичної війни до австро-угорської армії було мобілізовано близько 130 чол. У населення забирали коней, підводи, часто проводились реквізиції зерна, примусово реалізовувалась військова позика. Окружний начальник Великого Березного доносив, що населення відкрито висловлюється проти властей і очікує приходу росіян. Коли жителі Лютої потрапляли на Східний фронт, то здавались у полон російській армії. Так зробили Юрко Чаварга і Станко Куципак. Перебуваючи в Росії з літа 1916 року, вони стали очевидцями і учасниками революційних подій та боїв проти контрреволюції. Юрій Гондорчші боровся проти білогвардійців у Росії в кінноті С. М. Будьонного. Коли військовополонені повернулися додому, вони розповідали селянам про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, декрети Радянської влади. Під впливом агітації колишніх полонених селяни включалися в боротьбу проти австро-угорських властей.
Плітку 1918 року в Люту прибули жандарми для наведення «порядку». Кати вривалися до хат бідняків і знущалися над ними. Серед жертв жандармського свавіллч були сім'ї Г. Перебзяк, Ю. Ригана, М. Крайниковець та інші. Це викликало обурення псіх жителів села. Колишні військовополонені Ю. Чаварга і С. Куцинак напали на жандармів і 2 катів убили. Після цього в Лютій появився військовий загін, який вчинив криваву розправу над трудящими.
На початку 1919 року в село, окуповане в січні військами Чехословаччини, прибула чеська адміністрація. Селянам обіцяли землю і свободу, проте життя і началі залишалося важким. Протягом 20-30-х років XX століття селяни Лютої терпіли під малоземелля і безземелля, а також від безробіття. Бідняцькі господарства, як і раніше, вирощували овес та картоплю. Заможні селяни займалися здебільшого скотарством, в їх руках були кращі землі. На подвір'ї нотарського уряду в селі часто можна було прочитати оголошення про продаж землі чи худоби бідняків за борги. В 1924 році продавали на публічних торгах худобу і особисті речі бідняків Станка Головки, Петра Гондорчина, Іллі Мошковича та багатьох інших.
Люта
Сторінка 2 з 6
Ужгородською домінією пасовиськ і кращих угідь. Селяни Лютої і сусідніх сіл у скарзі, поданій королю у 1866 році, писали, що комасація проводиться без урахування особливостей гірських районів і є згубною для населення, бо їхньому існуванню. Вони вимагали переглянути наслідки комасації. Проте уряд не надав ніякого значення цим скаргам, і процес розорення і масового зубожінь я селян, з одного боку, та зростання багатіїв-куркулів, лихварів, з другого боку, відбувався прискореними темпами.
В Лютій швидко зростали лісові промисли, розвиток яких зумовлював великий попит на пиломатеріали і ділову деревину. З кожним роком збільшувався обсяг сплавів по річці Лютянці до Дубринича і далі. В 1896 році на лісопилці, замісті, верхньобійного водяного колеса, було встановлено паровий двигун, а замість однієї простої пили - 2 розпилювальні рами і циркулярний верстат. На лісопилці тоді працювало близько 30 чоловік постійних робітників.
Зростала і кількість населення. В 1900 році в селі налічувалося 2807 чол. Значна частина жителів (782 чол.), як і раніше, займалася сільським господарством, зокрема тваринництвом і городництвом. Тут проживали 133 сільськогосподарські робітники та лісоруби, 34 робітники промислових підприємств, 27 чол. домашньої прислуги; 25 чол. працювало на транспорті, а 19 чол. відносилось до осіб з вільним заняттям.
У другій половині XIX - на початку XX століття сільське господарство залишалося відсталим. Головними культурами були овес і картопля. Вівсяний ощипок і суха картопля - єдина їжа трударів Лютої. Та й цього часто не вистачало. Рятуючись від голоду і злиднів, трудящі емігрували до західноєвропейських країн - Франції, Бельгії, а також до Канади і США. Протягом кінця XIX - початку XX століття з Лютої емігрувало щонайменше 100 чоловік. Першим виїхав бідняк Юрій Жганич, а за ним Іван Пузяк, Петро Галаговець, Михайло Ільницький та десятки інших. Багато з них там загинуло, а ті, що повернулися, як правило, були інвалідами.
Люта за часів Австро-Угорщини не входила до складу лікарських округів, і населення було позбавлене можливості одержувати медичну допомогу. Багато людей щороку помирало від інфекційних хвороб. На початку 1892 в селі спалахнула епідемія скарлатини. Хворіло 82 дітей, з яких протягом двох місяців померло понад 40.
У 1862 році на кошти селян у Лютій була збудована перша народна школа, де вчили дітей читати і писати. Проте основна увага приділялася співу, читанню біблії і закону божому. Діти відвідували школу тільки взимку, коли не було польових робіт. Наприкінці XIX століття було відкрито ще 4 класи парафіальної школи, навчання в якій проводилося угорською мовою.
В роки першої світової імперіалістичної війни до австро-угорської армії було мобілізовано близько 130 чол. У населення забирали коней, підводи, часто проводились реквізиції зерна, примусово реалізовувалась військова позика. Окружний начальник Великого Березного доносив, що населення відкрито висловлюється проти властей і очікує приходу росіян. Коли жителі Лютої потрапляли на Східний фронт, то здавались у полон російській армії. Так зробили Юрко Чаварга і Станко Куципак. Перебуваючи в Росії з літа 1916 року, вони стали очевидцями і учасниками революційних подій та боїв проти контрреволюції. Юрій Гондорчші боровся проти білогвардійців у Росії в кінноті С. М. Будьонного. Коли військовополонені повернулися додому, вони розповідали селянам про Велику Жовтневу соціалістичну революцію, декрети Радянської влади. Під впливом агітації колишніх полонених селяни включалися в боротьбу проти австро-угорських властей.
Плітку 1918 року в Люту прибули жандарми для наведення «порядку». Кати вривалися до хат бідняків і знущалися над ними. Серед жертв жандармського свавіллч були сім'ї Г. Перебзяк, Ю. Ригана, М. Крайниковець та інші. Це викликало обурення псіх жителів села. Колишні військовополонені Ю. Чаварга і С. Куцинак напали на жандармів і 2 катів убили. Після цього в Лютій появився військовий загін, який вчинив криваву розправу над трудящими.
На початку 1919 року в село, окуповане в січні військами Чехословаччини, прибула чеська адміністрація. Селянам обіцяли землю і свободу, проте життя і началі залишалося важким. Протягом 20-30-х років XX століття селяни Лютої терпіли під малоземелля і безземелля, а також від безробіття. Бідняцькі господарства, як і раніше, вирощували овес та картоплю. Заможні селяни займалися здебільшого скотарством, в їх руках були кращі землі. На подвір'ї нотарського уряду в селі часто можна було прочитати оголошення про продаж землі чи худоби бідняків за борги. В 1924 році продавали на публічних торгах худобу і особисті речі бідняків Станка Головки, Петра Гондорчина, Іллі Мошковича та багатьох інших.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорноголова
- Ужок
- Тихий
- Стужиця
- Стричава
- Сіль
- Розтоцька Пастіль
- Малий Березний
- Лубня
- Кострина
- Загорб
- Забрідь
- Волосянка
- Вишка
- Верховина Бистра
- Буківцеве
- Ставне