Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
неписьменною.
Ваяке матеріальне становище трудящих, жорстокий соціальний і національний гніт призводили до зростання класової свідомості солекопів, посилення боротьби проти експлуататорів. Відомо, що перша робітнича організація солекопів виникла в 1868 році. Згодом виступи трудящих у Солотвині очолювала місцева соціал-демократична організація, яка виникла у 1890 році. Під її керівництвом у 1911 році був проведений перший масовий страйк робітників Солотвини.
Перша світова війна принесла солотвинцям горе і страждання: часті реквізиції, мобілізацію в армію і відправку на фронт, каторжні умови праці під наглядом воєнного дозору. Робітники, яких підозрювали у зв'язках з соціалістичною організацією, були інтерновані і кинуті у т.зв. трудові табори. У копальнях значно зменшився видобуток солі, бо багато чоловіків були мобілізовані у цісарську армію.
У роки війни в Солотвині знаходився табір російських військовополонених, яких примусили добувати сіль. У короткі хвилини перепочинку - вечірній час - російські солдати розповідали про далеку Росію, про підневільну працю простого люду й про ірода-царя, його прихвоснів - поміщиків та капіталістів. Вони закликали до об'єднання, щоб спільно ударити і повалити владу царів, капіталістів, поміщиків. Як згадують старі комуністи А. І. Гецке і О. Й. Штрибеля, саме тоді під впливом військовополонених більшовиків з соціал-демократичної організації відокремилася її ліва частина, яка стала майбутньою комуністичною партійною організацією.
Звістка про перемогу Великого Жовтня долинула й до шахтарського села на Закарпатті. З уст Федора Попа і Йосипа Потокі - учасників пролетарської революції у Росії, солотвинські солекопи довідалися, як російські робітники і селяни під керівництвом більшовицької партії та її вождя В. І. Леніна стали повноправними господарями своєї країни. У ході революційних подій в Угорщині в жовтні 1918 року в Солотвині була утворена робітнича Рада. Але її діяльність була короткою, бо на початку січня село окупували війська боярської Румунії.
В умовах жорстокої воєнної диктатури, встановленої загарбниками, робітники Солотвини брали активну участь у героїчній боротьбі трудящих Угорщини і Закарпаття під час пролетарської революції 1919 року. Понад 80 солекопів Солотвини були учасниками загону Русинської Червоної гвардії, який відбивав наступ румунських військ в напрямку по лінії залізниці Великий Бичків - Рахів-Ясиня. Відрізані загони Мармарощини, до яких входили і солотвинські робітники, відступаючи під натиском переважаючих сил ворога і героїчно відбиваючись, йшли
на з'єднання з іншими частинами Русинської Червоної гвардії. Понад 200 бійців, озброєних частково гвинтівками, пістолетами або тільки шаблями, рушили у важкий похід через гори. Після дводенного переходу з'єдналися з хустською групою революційних військ. Активними бійцями цього переходу були солотвинські солекопи В. Візовер, В. Герег, Л. Міня, І. Мокан та інші.
В червні 1920 року на зміну румунським окупантам в Солотвину прийшли чеські імперіалісти. Нові правителі запровадили військово-терористичну диктатуру. Та солекопи не припиняли боротьби за соціальне і національне визволення. Свою солідарність з пролетаріатом Чехословаччини, який піднявся на боротьбу проти капіталістичної експлуатації, солотвинські робітники показали в ході загального політичного страйку, який розпочався 16 грудня 1920 року. У ньому взяло участь 800 робітників.
Буржуазний уряд Чехословаччини перетворив Солотвинські солекопальні в державне майно. Але від цього становище робітників не поліпшилося.
Адміністрація солерудника, що складалась в основному з іноземців, на свій розсуд вирішувала долю сотень людей. Особливо нестерпним було становище «неконвенційних» (тимчасових) робітників, які в будь-яку хвилину могли бути викинуті на вулицю. В 1921 році працювало 348 робітників за угодою, а 457 - без угоди. Добитися того, щоб робітника перевели із сезонного на постійного, було дуже важко. Як згадує старий шахтар О. П. Поп, який трудився на шахті 43 роки, це вдавалося лише тим, хто начальству робив після роботи на його землі.
Чеські «демократичні» власті почали наступ і на політичні свободи трудящих Солотвини. 21 березня 1921 року поліцаї розгромили секретаріат місцевої молодіжної організації, конфіскували літературу, газети, обладнання.
Але робітники і селяни Солотвини не складали зброї, вони ще більше згуртовувалися у боротьбі з колонізаторською політикою чеської буржуазії. Начальник окружного цивільного управління у листі від 4 березня 1921 року з острахом повідомляв цивільне управління Підкарпатської Русі про посилення «безпорядків» у Солотвині, про те, що робітники солекопальні «політично організовані в комуністичну партію».
Солотвина
Сторінка 3 з 10
Ярмо чужоземного поневолення негативно впливало і на розвиток культури в селі. Угорська буржуазна статистика свідчить, що у 1900 році із 2220 жителів Солотвини тільки 1489 вміло читати та розписатися, решта була Ваяке матеріальне становище трудящих, жорстокий соціальний і національний гніт призводили до зростання класової свідомості солекопів, посилення боротьби проти експлуататорів. Відомо, що перша робітнича організація солекопів виникла в 1868 році. Згодом виступи трудящих у Солотвині очолювала місцева соціал-демократична організація, яка виникла у 1890 році. Під її керівництвом у 1911 році був проведений перший масовий страйк робітників Солотвини.
Перша світова війна принесла солотвинцям горе і страждання: часті реквізиції, мобілізацію в армію і відправку на фронт, каторжні умови праці під наглядом воєнного дозору. Робітники, яких підозрювали у зв'язках з соціалістичною організацією, були інтерновані і кинуті у т.зв. трудові табори. У копальнях значно зменшився видобуток солі, бо багато чоловіків були мобілізовані у цісарську армію.
У роки війни в Солотвині знаходився табір російських військовополонених, яких примусили добувати сіль. У короткі хвилини перепочинку - вечірній час - російські солдати розповідали про далеку Росію, про підневільну працю простого люду й про ірода-царя, його прихвоснів - поміщиків та капіталістів. Вони закликали до об'єднання, щоб спільно ударити і повалити владу царів, капіталістів, поміщиків. Як згадують старі комуністи А. І. Гецке і О. Й. Штрибеля, саме тоді під впливом військовополонених більшовиків з соціал-демократичної організації відокремилася її ліва частина, яка стала майбутньою комуністичною партійною організацією.
Звістка про перемогу Великого Жовтня долинула й до шахтарського села на Закарпатті. З уст Федора Попа і Йосипа Потокі - учасників пролетарської революції у Росії, солотвинські солекопи довідалися, як російські робітники і селяни під керівництвом більшовицької партії та її вождя В. І. Леніна стали повноправними господарями своєї країни. У ході революційних подій в Угорщині в жовтні 1918 року в Солотвині була утворена робітнича Рада. Але її діяльність була короткою, бо на початку січня село окупували війська боярської Румунії.
В умовах жорстокої воєнної диктатури, встановленої загарбниками, робітники Солотвини брали активну участь у героїчній боротьбі трудящих Угорщини і Закарпаття під час пролетарської революції 1919 року. Понад 80 солекопів Солотвини були учасниками загону Русинської Червоної гвардії, який відбивав наступ румунських військ в напрямку по лінії залізниці Великий Бичків - Рахів-Ясиня. Відрізані загони Мармарощини, до яких входили і солотвинські робітники, відступаючи під натиском переважаючих сил ворога і героїчно відбиваючись, йшли
на з'єднання з іншими частинами Русинської Червоної гвардії. Понад 200 бійців, озброєних частково гвинтівками, пістолетами або тільки шаблями, рушили у важкий похід через гори. Після дводенного переходу з'єдналися з хустською групою революційних військ. Активними бійцями цього переходу були солотвинські солекопи В. Візовер, В. Герег, Л. Міня, І. Мокан та інші.
В червні 1920 року на зміну румунським окупантам в Солотвину прийшли чеські імперіалісти. Нові правителі запровадили військово-терористичну диктатуру. Та солекопи не припиняли боротьби за соціальне і національне визволення. Свою солідарність з пролетаріатом Чехословаччини, який піднявся на боротьбу проти капіталістичної експлуатації, солотвинські робітники показали в ході загального політичного страйку, який розпочався 16 грудня 1920 року. У ньому взяло участь 800 робітників.
Буржуазний уряд Чехословаччини перетворив Солотвинські солекопальні в державне майно. Але від цього становище робітників не поліпшилося.
Адміністрація солерудника, що складалась в основному з іноземців, на свій розсуд вирішувала долю сотень людей. Особливо нестерпним було становище «неконвенційних» (тимчасових) робітників, які в будь-яку хвилину могли бути викинуті на вулицю. В 1921 році працювало 348 робітників за угодою, а 457 - без угоди. Добитися того, щоб робітника перевели із сезонного на постійного, було дуже важко. Як згадує старий шахтар О. П. Поп, який трудився на шахті 43 роки, це вдавалося лише тим, хто начальству робив після роботи на його землі.
Чеські «демократичні» власті почали наступ і на політичні свободи трудящих Солотвини. 21 березня 1921 року поліцаї розгромили секретаріат місцевої молодіжної організації, конфіскували літературу, газети, обладнання.
Але робітники і селяни Солотвини не складали зброї, вони ще більше згуртовувалися у боротьбі з колонізаторською політикою чеської буржуазії. Начальник окружного цивільного управління у листі від 4 березня 1921 року з острахом повідомляв цивільне управління Підкарпатської Русі про посилення «безпорядків» у Солотвині, про те, що робітники солекопальні «політично організовані в комуністичну партію».
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва