Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Життя бокорашів було тяжким і небезпечним. З ранньої весни до пізньої осені вони були відірвані від своїх сімей, терпіли злигодні й нестатки. Через те й повернення їх з далекої дороги відзначалось жителями села як
довгождане свято.
Буштина, навколо якої знаходились великі масиви лісу, з кінця XVIII століття стала перевалочною базою для транспортування кругляка. По річках Тересві і Тереблі ліс з гір сплавлявся до Буштини, а звідти Тисою в Угорщину. В селі була створена лісова управа, яка підпорядковувалася Мармарош-Сігетській дирекції державних маєтків і займалась лісорозробкою, обробкою деревини та її транспортуванням. В 1830 році тут почала працювати невелика лісопильня, яку обслуговували робітники з числа сільської бідноти.
Населення Буштини в добу феодалізму збільшувалося дуже повільно. Основний приріст його припадає на першу половину XIX століття. Перед буржуазною революцією 1848 року в селі проживало 1072 чоловіки.
Становище трудящих мас залишалося тяжким і після скасування кріпосного права. Селянам Буштини за урбаріальною реформою було виділено значно менше сільськогосподарських угідь, ніж вони мали до революції. Кращі землі, пасовища
і ліси залишалися в руках лісової управи, яка у 1881 році була перетворена в дирекцію державних лісів і маєтків.
У 1872 році через село було прокладено залізницю Чоп-Мармарош-Сігет. Тому ліс із складів Буштини не тільки сплавлявся, але й вивозився залізницею в Угорщину. Розширення розробок лісу та його транспортування викликали зростання населення Буштини. У 1882 році тут налічувалось 349 будинків, в т. ч. 88 - у Гандолі і 261 - в основній частині села. Серед жителів було 1053 українці, 522 угорці, 124 німці і т. д. В пореформений період у Буштині значно посилився процес обезземелення селян. Сотні гольдів земельних угідь було зосереджено в руках казни - директорії державних лісів, а також у сільських глитаїв. Тільки одній казні у 80-х роках належало близько 700 гольдів угідь.
ГЗеликим тягарем для селян були податки на користь церкви (коблина й роко- иппа). У 1888 році 210 українських селянських дворів здали попові 210 вік кукурудзи і. 64 віка вівса, відпрацювали на його полі 210 днів. Крім цього, вони сплатили 208 форинтів штоли (за виконання релігійних обрядів). Річний прибуток місцевого уніатського попа внаслідок цього складав 874 форинти.
Розвиток капіталістичних відносин вів до дальшого зубожіння й розшарування селянства. За переписом 1900 року, із 608 жителів майже половина займалася сільським господарством, серед них 28 чол. жили з допоміжних заробітків, 115 були сількогосподарськими робітниками і 183 - сезонниками, поденниками й слугами.
Погіршували становище основної маси населення Буштини й непосильні податки на користь держави. В 1908 році буштинці сплатили 11 800 крон податку, що в Середньому становило по 7 крон на душу населення.
Поряд з цим жителі Буштини повинні були працювати на ремонті й будівництві шосейних доріг і мостів близько 600 днів.
Тяжко жилося робітникам, які працювали на лісорозробках і лісосплаві. Робочий день їх тривав 12-14 годин, мешкали вони в колибах, спали на голій зелемлі біля вогнища. За важку працю одержували мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прохарчування сім'ї.
Та не завжди можна було знайти роботу на місці. В пошуках заробітків виїжджали буштинці за океан - в Канаду, США, Бразілію. Напередодні першої світової мини емігрували за кордон і працювали в шахтах США М. П. Добош, П. П. Орос, Д. М. Орос, Ю. І. Ярема, Д. А. Грицюк та інші. Одні з них, не заробивши доларів, з надірваним здоров'ям поверталися додому, а інші, залишившись у тенетах капіталістів, помирали на чужині.
Най пропаде Америка,
Я за нив не збаю,
Та я собі помандрую
До рідного краю
- співали заробітчани-емігранти, прагнучи вирватись у рідне Закарпаття.
Пореформена Буштина була типовим верховинським селом. Хати будувалися з дерева, в зруб, покривались соломою, частково дранкою. Одяг буштинці носили з домотканого полотна й сукна. Традиційною частиною одягу залишився петек (гуня), який виготовлявся з овечої вовни.
Буштина
Сторінка 2 з 7
плотарі по ринковій ціні, а «несправні» бокораші - втрачали земельні наділи.Життя бокорашів було тяжким і небезпечним. З ранньої весни до пізньої осені вони були відірвані від своїх сімей, терпіли злигодні й нестатки. Через те й повернення їх з далекої дороги відзначалось жителями села як
Буштина, навколо якої знаходились великі масиви лісу, з кінця XVIII століття стала перевалочною базою для транспортування кругляка. По річках Тересві і Тереблі ліс з гір сплавлявся до Буштини, а звідти Тисою в Угорщину. В селі була створена лісова управа, яка підпорядковувалася Мармарош-Сігетській дирекції державних маєтків і займалась лісорозробкою, обробкою деревини та її транспортуванням. В 1830 році тут почала працювати невелика лісопильня, яку обслуговували робітники з числа сільської бідноти.
Населення Буштини в добу феодалізму збільшувалося дуже повільно. Основний приріст його припадає на першу половину XIX століття. Перед буржуазною революцією 1848 року в селі проживало 1072 чоловіки.
Становище трудящих мас залишалося тяжким і після скасування кріпосного права. Селянам Буштини за урбаріальною реформою було виділено значно менше сільськогосподарських угідь, ніж вони мали до революції. Кращі землі, пасовища
і ліси залишалися в руках лісової управи, яка у 1881 році була перетворена в дирекцію державних лісів і маєтків.
У 1872 році через село було прокладено залізницю Чоп-Мармарош-Сігет. Тому ліс із складів Буштини не тільки сплавлявся, але й вивозився залізницею в Угорщину. Розширення розробок лісу та його транспортування викликали зростання населення Буштини. У 1882 році тут налічувалось 349 будинків, в т. ч. 88 - у Гандолі і 261 - в основній частині села. Серед жителів було 1053 українці, 522 угорці, 124 німці і т. д. В пореформений період у Буштині значно посилився процес обезземелення селян. Сотні гольдів земельних угідь було зосереджено в руках казни - директорії державних лісів, а також у сільських глитаїв. Тільки одній казні у 80-х роках належало близько 700 гольдів угідь.
ГЗеликим тягарем для селян були податки на користь церкви (коблина й роко- иппа). У 1888 році 210 українських селянських дворів здали попові 210 вік кукурудзи і. 64 віка вівса, відпрацювали на його полі 210 днів. Крім цього, вони сплатили 208 форинтів штоли (за виконання релігійних обрядів). Річний прибуток місцевого уніатського попа внаслідок цього складав 874 форинти.
Розвиток капіталістичних відносин вів до дальшого зубожіння й розшарування селянства. За переписом 1900 року, із 608 жителів майже половина займалася сільським господарством, серед них 28 чол. жили з допоміжних заробітків, 115 були сількогосподарськими робітниками і 183 - сезонниками, поденниками й слугами.
Погіршували становище основної маси населення Буштини й непосильні податки на користь держави. В 1908 році буштинці сплатили 11 800 крон податку, що в Середньому становило по 7 крон на душу населення.
Поряд з цим жителі Буштини повинні були працювати на ремонті й будівництві шосейних доріг і мостів близько 600 днів.
Тяжко жилося робітникам, які працювали на лісорозробках і лісосплаві. Робочий день їх тривав 12-14 годин, мешкали вони в колибах, спали на голій зелемлі біля вогнища. За важку працю одержували мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прохарчування сім'ї.
Та не завжди можна було знайти роботу на місці. В пошуках заробітків виїжджали буштинці за океан - в Канаду, США, Бразілію. Напередодні першої світової мини емігрували за кордон і працювали в шахтах США М. П. Добош, П. П. Орос, Д. М. Орос, Ю. І. Ярема, Д. А. Грицюк та інші. Одні з них, не заробивши доларів, з надірваним здоров'ям поверталися додому, а інші, залишившись у тенетах капіталістів, помирали на чужині.
Най пропаде Америка,
Я за нив не збаю,
Та я собі помандрую
До рідного краю
- співали заробітчани-емігранти, прагнучи вирватись у рідне Закарпаття.
Пореформена Буштина була типовим верховинським селом. Хати будувалися з дерева, в зруб, покривались соломою, частково дранкою. Одяг буштинці носили з домотканого полотна й сукна. Традиційною частиною одягу залишився петек (гуня), який виготовлявся з овечої вовни.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва
- Солотвина
- Дубове
- Діброва
- Грушеве