Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
працею, з пустими кишенями. Знедоленими, після довгих років блукань за океаном, повернулися до рідної оселі В. А. Брунцвик, В. І. Конепуд, С. М. Мадяр, Ф. Ф. Брунцвик та інші.
У другій половині XIX століття Воловець був уже порівняно великим селом на Верховині. В ньому мешкало понад 600 чол. В селі 1870 року налічувалися З9 коней, 627 голів великої рогатої худоби, понад 1000 голів овець. Основна маєм селянства Волівця майже не мала робочої худоби. У 1899 році селянам належало 122, а лихварям - 226 голів коней.
В 1872 році на околиці села розпочато будівництво залізниці Мукачеве - Львів. Італійські підприємці, які проводили роботи, спорудили робітничі бараки, а також майстерні. В 1877 році вони згоріли.
У гонитві за прибутками на початку XX століття власник великих лісових масивів навколо Волівця Грінберг відкрив лісопильний завод. На цьому невеличкому підприємстві, яке мало пилораму з паровим двигуном, було зайнято 25-30 чоловік. Робочий день тривав 12-14 годин, а заробітна плата була низькою. Техніка безпеки праці та страхування були зовсім відсутні. Багатію належали також єдиний на той час у Волівці триповерховий будинок і декілька особняків.
У 1906 році одна з будапештських фірм змонтувала у Волівці парову лісопильню, на якій виготовлялись будівельні матеріали. Мешканці села жили у маленьких дерев'яних хатинках під солом'яними стріхами. В одній кімнаті площею 10-12 кв. метрів жило по 8-15 чоловік. Серед населення дуже поширеним були рахіт, зоб та інші захворювання.
В роки першої світової війни становище трудівників Волівця ще більше погіршилося. У 1914-1915 pp. на території села відбулися кровопролитні бої. Російські війська двічі - у жовтні 1914 року і на початку 1915 року побували у Волівці. Населення радісно зустрічало російських солдатів.
Звістка про те, що в Росії влада належить робітникам та селянам, швидко проникла і на Верховину. Під впливом Великого Жовтня селяни Волівця захопили поміщицькі угіддя під випас худоби, в маєтках графа Шенборна рубали ліс. Місцева влада панічно доповідала про те, що в селі відбуваються «хвилювання», що в мешканців «нема поваги до особи та майна». Австро-угорські гнобителі, намагаючись придушити виступи селян, посилювали терор. Однак ніякі звірства не могли затримати революційного руху мас. Коли в Угорщині та на Закарпатті перемогла пролетарська революція, волівецькі селяни теж проголосили в селі Радянську владу і обрали Раду робітників, селян і солдатів. Але Радянська влада проіснували недовго. Вона була придушена військами буржуазної Чехословаччиии.
Насильне включення у 1919 році Закарпаття до складу Чехословацької республіки принесло жорстокий визиск, безправ'я, національні утиски. Знесилені злиднями і голодом, робітники та селяни Волівця звертали свої погляди на схід, за Карпати, де народ скинув владу кровопивців-експлуататорів і будує вільне щасливе життя. Вони одностайно заявляли про свою мету - об'єднатись з Радянською Україною в єдиній державі. Яскравим прикладом цього є виступ робітника залізничної станції Воловець В. І. Брунцвика, який виявив свій протест такими словами: «Ми чеських буржуїв звідси виженемо, ми цю справу поведемо самі. Ми вас тут не хочемо, щоб ви пожирали наш «русинський хліб».
У 1930-1933 pp. Чехословаччину охопила економічна криза. Вона сильно відбилася і на становищі трудящих Волівця. В парламентській промові 22 січня 1932 року комуніст Й. Штєтка, який у складі делегації об'їхав села Верховини, в т. ч. побував і у Волівці, говорив, що злидні
і голод охопили нині все Закарпаття, 80 проц. закарпатському збіднілому населенню заірожує голодна смерть. В районі Волівця тоді 70 проц. населення хворіло на черевний тиф та інші хвороби. Становище ускладнювалось тим, що знесилені голодом трудящі маси були позбавлені будь-якої медичної допомоги. Так, наприклад, у Нижньоверецькому окрузі один лікар обслуговував 26 тис. чоловік. За один день перебування в лікарні треба було платити 20-25 крон.
Загострення економічної кризи і голод викликали дальше піднесення класової боротьби у Волівці. В цей період посилюється діяльність комуністів села, зокрема Ю. В. Брунцвика, Ф. М. Бабинця, Ф. В. Селехмана, В. М. Ільницького та інших, які скеровували стихійний рух народного гніву на шлях свідомої революційної боротьби. Створена 1924 року Воловецька організація КПЧ з року в рік міцніла не тільки політично й організаційно, але й кількісно. У 1932 році вона налічувала в своїх лавах понад 150 комуністів.
Комуністи села влаштовували багаточисленні мітинги, організовували виступи нропі політики чехословацького уряду, проти капіталістичних порядків. Одна з найбільших масових демонстрацій волівчан відбулася 10 лютого 1932 року. Вона була спрямована проти існуючого ладу, який привів трудящих до голоду і безробіття.
Воловець
Сторінка 2 з 7
краю. За мішок зерна вони цілий весняно-осінній період працювали на'поміщицьких полях. Частина жителів Волівця емігрувала за океан. Однак більшість з них поверталася звідти хворими, виснаженими непосильною У другій половині XIX століття Воловець був уже порівняно великим селом на Верховині. В ньому мешкало понад 600 чол. В селі 1870 року налічувалися З9 коней, 627 голів великої рогатої худоби, понад 1000 голів овець. Основна маєм селянства Волівця майже не мала робочої худоби. У 1899 році селянам належало 122, а лихварям - 226 голів коней.
В 1872 році на околиці села розпочато будівництво залізниці Мукачеве - Львів. Італійські підприємці, які проводили роботи, спорудили робітничі бараки, а також майстерні. В 1877 році вони згоріли.
У гонитві за прибутками на початку XX століття власник великих лісових масивів навколо Волівця Грінберг відкрив лісопильний завод. На цьому невеличкому підприємстві, яке мало пилораму з паровим двигуном, було зайнято 25-30 чоловік. Робочий день тривав 12-14 годин, а заробітна плата була низькою. Техніка безпеки праці та страхування були зовсім відсутні. Багатію належали також єдиний на той час у Волівці триповерховий будинок і декілька особняків.
У 1906 році одна з будапештських фірм змонтувала у Волівці парову лісопильню, на якій виготовлялись будівельні матеріали. Мешканці села жили у маленьких дерев'яних хатинках під солом'яними стріхами. В одній кімнаті площею 10-12 кв. метрів жило по 8-15 чоловік. Серед населення дуже поширеним були рахіт, зоб та інші захворювання.
В роки першої світової війни становище трудівників Волівця ще більше погіршилося. У 1914-1915 pp. на території села відбулися кровопролитні бої. Російські війська двічі - у жовтні 1914 року і на початку 1915 року побували у Волівці. Населення радісно зустрічало російських солдатів.
Звістка про те, що в Росії влада належить робітникам та селянам, швидко проникла і на Верховину. Під впливом Великого Жовтня селяни Волівця захопили поміщицькі угіддя під випас худоби, в маєтках графа Шенборна рубали ліс. Місцева влада панічно доповідала про те, що в селі відбуваються «хвилювання», що в мешканців «нема поваги до особи та майна». Австро-угорські гнобителі, намагаючись придушити виступи селян, посилювали терор. Однак ніякі звірства не могли затримати революційного руху мас. Коли в Угорщині та на Закарпатті перемогла пролетарська революція, волівецькі селяни теж проголосили в селі Радянську владу і обрали Раду робітників, селян і солдатів. Але Радянська влада проіснували недовго. Вона була придушена військами буржуазної Чехословаччиии.
Насильне включення у 1919 році Закарпаття до складу Чехословацької республіки принесло жорстокий визиск, безправ'я, національні утиски. Знесилені злиднями і голодом, робітники та селяни Волівця звертали свої погляди на схід, за Карпати, де народ скинув владу кровопивців-експлуататорів і будує вільне щасливе життя. Вони одностайно заявляли про свою мету - об'єднатись з Радянською Україною в єдиній державі. Яскравим прикладом цього є виступ робітника залізничної станції Воловець В. І. Брунцвика, який виявив свій протест такими словами: «Ми чеських буржуїв звідси виженемо, ми цю справу поведемо самі. Ми вас тут не хочемо, щоб ви пожирали наш «русинський хліб».
У 1930-1933 pp. Чехословаччину охопила економічна криза. Вона сильно відбилася і на становищі трудящих Волівця. В парламентській промові 22 січня 1932 року комуніст Й. Штєтка, який у складі делегації об'їхав села Верховини, в т. ч. побував і у Волівці, говорив, що злидні
і голод охопили нині все Закарпаття, 80 проц. закарпатському збіднілому населенню заірожує голодна смерть. В районі Волівця тоді 70 проц. населення хворіло на черевний тиф та інші хвороби. Становище ускладнювалось тим, що знесилені голодом трудящі маси були позбавлені будь-якої медичної допомоги. Так, наприклад, у Нижньоверецькому окрузі один лікар обслуговував 26 тис. чоловік. За один день перебування в лікарні треба було платити 20-25 крон.
Загострення економічної кризи і голод викликали дальше піднесення класової боротьби у Волівці. В цей період посилюється діяльність комуністів села, зокрема Ю. В. Брунцвика, Ф. М. Бабинця, Ф. В. Селехмана, В. М. Ільницького та інших, які скеровували стихійний рух народного гніву на шлях свідомої революційної боротьби. Створена 1924 року Воловецька організація КПЧ з року в рік міцніла не тільки політично й організаційно, але й кількісно. У 1932 році вона налічувала в своїх лавах понад 150 комуністів.
Комуністи села влаштовували багаточисленні мітинги, організовували виступи нропі політики чехословацького уряду, проти капіталістичних порядків. Одна з найбільших масових демонстрацій волівчан відбулася 10 лютого 1932 року. Вона була спрямована проти існуючого ладу, який привів трудящих до голоду і безробіття.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щербовець
- Тишів
- Скотарське
- Розтока
- Підполоззя
- Лази
- Гукливий
- Верхні Ворота
- Верб’яж
- Буковець
- Біласовиця
- Абранка
- Нижні Ворота
- Жденеве