Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
4 жовтня 1919 року в донесенні лісової управи Ужгородській лісовій дирекції також повідомлялось про революційні настрої дубриницьких селян, про використання ними зброї проти державних лісових сторожів, про невизнання державної власності на ліси і пасовиська та про безсилля жандармерії і військ проти селян.
З новою силою розгорнулася боротьба трудящих села в 20-30-х роках XX століття, коли революційний рух очолила Комуністична партія Чехословаччини і її Закарпатська крайова організація. В 1920 році у селі було створено організацію Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП), яку очолив І. Швець. Вона в 1921 році перетворилась в осередок КПЧ. В кінці 20-х років партійним вожаком Дубринича став комуніст Рудольф Вінер, виходець з сім'ї лісорубів. Він ще 20-річним юнаком вступив у ряди КПЧ, брав активну участь в агітмасовій роботі серед лісорубів, виконував ряд партійних доручень. В комуністичну організацію входили П. М. Ходанич, М. Сливка, В. Пастеляк, І. Герзанич, В. Лаватоги. На адресу Ходанича прибувала література з СРСР, яку він поширював серед трудящих Дубринича. В селі частими гостями були Олекса Борканюк, Іван Локота, Іван Ваш.
В 1930 році в Дубриничі налічувалося 313 будинків, 1656 чол. населення. Земельна реформа, проведена чеським урядом, не дала землю сільській бідноті, не зменшила кількості безземельних і малоземельних господарств. Всього орної землі в селі було 400 га, з них 40 га належало попові, понад 60 га - двом куркульським родинам. Кабальні умови оренди землі, постійний ріст податків, екзекуції за несплату боргів і процентів - таким було становище трудівників у період панування чеської буржуазії.
Ось яку жахливу картину змалювала в своєму виступі на засіданні чехословацького парламенту Л. Ландова-Штихова, яка за дорученням ЦК КПЧ в травні 1928 року побувала на Закарпатті в складі делегації по вивченню умов життя на Верховині. Вона з гнівом говорила: «Село Дубринич. Комуністи заходять в курну, холодну хижу. На печі сидить бабуся і не знає, що в неї болить. Все - голова, руки, ноги... Коло неї діти. Наша присутність її не займає. Всі якісь товсті та бліді. Приглянулася до них ближче - опухлі і сплять. Це ознаки хронічного голоду. В другій хаті делегати запитали у селянки, яка вважалась у Дубриничі ледве не заможною, бо мала свій хліб: «Як, м'яса взагалі не їсте?» - Газдиня сплеснула руками: «Давно, перед війною, у свята, на весіллі і хрестинах. Але тепер немає. Діти ще ніколи не їли м'яса».
Світова економічна криза 1929-1933 pp. ще більше ускладнила й без того важке становище селян. Трудящі села, очолювані комуністами, виступали проти окупаційного режиму чехословацької буржуазії, влаштовували походи голодуючих. Особливо гострого характеру набрала демонстрація трудящих Перечина та навколишніх сіл 10 лютого 1932 року. В ній взяли участь 200 чол. з Дубринича.
В 1934 році в Дубриничі був організований осередок комуністичної молодіжної організації. Головою його молодь обрала П. П. Ходанича - сина активного комуніста, секретарем - робітника Івана Гімбара, скарбником - Василя Мацо.
Секретарем сільської організації КПЧ в 1935-1938 pp. працював П. П. Ходанич. Активним її діячем став також В. Пастеляк (з 1938 року очолив цю організацію). Пастеляк створив у селі хату-читальню, що знаходилась в хаті А. Сороки, вів велику роботу і серед дубриницької молоді, яка активно включалася в революційну боротьбу за возз'єднання Закарпаття з усім українським народом.
За 20 років чехословацької окупації економічне становище трудящих Дубрипича не поліпшилось. Рятуючись від злиднів і голоду, селяни-бідняки змушені були йти на заробітки в чеські землі або емігрувати за кордон - в Бельгію, Францію, країни Латинської Америки. За медичною допомогою доводилось іти десятки кілометрів - в Ужгород, Великий Березний. Діяли тільки одна початкова школа і дитя чий садок. До 35 проц. населення було неписьменним. З великими труднощами ц учительській семінарії здобули середню освіту 10 чол. Жодна людина не мала вищої освіти.
15 березня 1939 року Дубринич окупували угорські фашистські війська. Вже в перший день хортисти по-звірячому вбили невинних людей - Михайла Герзанича, Федора Мацо, Андрія Ригана, кинули в концентраційні табори Юрія Федачку, Василя Цьому, Василя Дзямулича, Юрія Дюричку та інших.
Встановивши своє панування, угорські окупанти почали по-хижацькому винищувати ліси - основне багатство краю. Все населення гірських і передгірських районів було мобілізоване на вирубку лісу. Працівник тодішньої Дубриницької лісової управи Михайло Дзямулич розповідав, що
Дубринич
Сторінка 3 з 6
про те, що селяни сіл Дубринича, Мирчі та інших, «підбурені агітаторами більшовизму», вимагають розподілу поміщицьких, церковних і державних земель, добиваються права вільно користуватись пасовиськами, які належать до державних лісів. 4 жовтня 1919 року в донесенні лісової управи Ужгородській лісовій дирекції також повідомлялось про революційні настрої дубриницьких селян, про використання ними зброї проти державних лісових сторожів, про невизнання державної власності на ліси і пасовиська та про безсилля жандармерії і військ проти селян.
З новою силою розгорнулася боротьба трудящих села в 20-30-х роках XX століття, коли революційний рух очолила Комуністична партія Чехословаччини і її Закарпатська крайова організація. В 1920 році у селі було створено організацію Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП), яку очолив І. Швець. Вона в 1921 році перетворилась в осередок КПЧ. В кінці 20-х років партійним вожаком Дубринича став комуніст Рудольф Вінер, виходець з сім'ї лісорубів. Він ще 20-річним юнаком вступив у ряди КПЧ, брав активну участь в агітмасовій роботі серед лісорубів, виконував ряд партійних доручень. В комуністичну організацію входили П. М. Ходанич, М. Сливка, В. Пастеляк, І. Герзанич, В. Лаватоги. На адресу Ходанича прибувала література з СРСР, яку він поширював серед трудящих Дубринича. В селі частими гостями були Олекса Борканюк, Іван Локота, Іван Ваш.
В 1930 році в Дубриничі налічувалося 313 будинків, 1656 чол. населення. Земельна реформа, проведена чеським урядом, не дала землю сільській бідноті, не зменшила кількості безземельних і малоземельних господарств. Всього орної землі в селі було 400 га, з них 40 га належало попові, понад 60 га - двом куркульським родинам. Кабальні умови оренди землі, постійний ріст податків, екзекуції за несплату боргів і процентів - таким було становище трудівників у період панування чеської буржуазії.
Ось яку жахливу картину змалювала в своєму виступі на засіданні чехословацького парламенту Л. Ландова-Штихова, яка за дорученням ЦК КПЧ в травні 1928 року побувала на Закарпатті в складі делегації по вивченню умов життя на Верховині. Вона з гнівом говорила: «Село Дубринич. Комуністи заходять в курну, холодну хижу. На печі сидить бабуся і не знає, що в неї болить. Все - голова, руки, ноги... Коло неї діти. Наша присутність її не займає. Всі якісь товсті та бліді. Приглянулася до них ближче - опухлі і сплять. Це ознаки хронічного голоду. В другій хаті делегати запитали у селянки, яка вважалась у Дубриничі ледве не заможною, бо мала свій хліб: «Як, м'яса взагалі не їсте?» - Газдиня сплеснула руками: «Давно, перед війною, у свята, на весіллі і хрестинах. Але тепер немає. Діти ще ніколи не їли м'яса».
Світова економічна криза 1929-1933 pp. ще більше ускладнила й без того важке становище селян. Трудящі села, очолювані комуністами, виступали проти окупаційного режиму чехословацької буржуазії, влаштовували походи голодуючих. Особливо гострого характеру набрала демонстрація трудящих Перечина та навколишніх сіл 10 лютого 1932 року. В ній взяли участь 200 чол. з Дубринича.
В 1934 році в Дубриничі був організований осередок комуністичної молодіжної організації. Головою його молодь обрала П. П. Ходанича - сина активного комуніста, секретарем - робітника Івана Гімбара, скарбником - Василя Мацо.
Секретарем сільської організації КПЧ в 1935-1938 pp. працював П. П. Ходанич. Активним її діячем став також В. Пастеляк (з 1938 року очолив цю організацію). Пастеляк створив у селі хату-читальню, що знаходилась в хаті А. Сороки, вів велику роботу і серед дубриницької молоді, яка активно включалася в революційну боротьбу за возз'єднання Закарпаття з усім українським народом.
За 20 років чехословацької окупації економічне становище трудящих Дубрипича не поліпшилось. Рятуючись від злиднів і голоду, селяни-бідняки змушені були йти на заробітки в чеські землі або емігрувати за кордон - в Бельгію, Францію, країни Латинської Америки. За медичною допомогою доводилось іти десятки кілометрів - в Ужгород, Великий Березний. Діяли тільки одна початкова школа і дитя чий садок. До 35 проц. населення було неписьменним. З великими труднощами ц учительській семінарії здобули середню освіту 10 чол. Жодна людина не мала вищої освіти.
15 березня 1939 року Дубринич окупували угорські фашистські війська. Вже в перший день хортисти по-звірячому вбили невинних людей - Михайла Герзанича, Федора Мацо, Андрія Ригана, кинули в концентраційні табори Юрія Федачку, Василя Цьому, Василя Дзямулича, Юрія Дюричку та інших.
Встановивши своє панування, угорські окупанти почали по-хижацькому винищувати ліси - основне багатство краю. Все населення гірських і передгірських районів було мобілізоване на вирубку лісу. Працівник тодішньої Дубриницької лісової управи Михайло Дзямулич розповідав, що
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки
- Порошкове