Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
виділяла «своєю волею... парохові одну четвертину наділу». Але коли в селі виникла греко-уніатська парафія, то землю їй уже сам поміщик і не четвертину, а телек (близько 10 гоьдів). Селяни ж повинні були платити церкві по 1 віку вівса та безплатно пасти попівську худобу, якої завжди налічувалися по 20-30 голів.
Жорстоке соціально-економічне та національно-релігійне гноблення штовхало селян Волового на боротьбу за поліпшення свого становища. Вони все частіше не виконували розпоряджень службових осіб і поміщика, нападали на збирачів податків, тікали в
загони опришків. В роки визвольної війни угорського народу під керівництвом Феревпа IІ Ракоці в лісах Мармарощини діяли куруцькі загони, в яких перебувало багато селян Волового.
На початку XVIII століття Волове було вже чималим селом. Коли в 1600 році тут налічувалось лише 34 кріпацькі двори, то в 1711 році їх кількість зросла до 87. Переважну більшість жителів села становила біднота. Всього за селом було закріплено 114 кобликів землі і 77 косашів сінокосів. Лише 4 кріпаки користувалися наділами по 6-8 кобликів. Кілька десятків селян мали по 1-2 коблики, 8 - по півкоблика і 7 - були зовсім безземельними.
В першій половині XVIII століття свавілля феодалів досягає особливої сили. Найбільше воно проявлялося там, де феодальні маєтки не були майоратними, а дробилися поміж членами феодальних родин, передавалися з рук у руки разом із залежними селянами. У Воловому в тому ж 1711 році, крім управителя маєтку - «комеса», М. Телекі, налічувалося ще 15 «немешів» - дворян, з яких тільки А. Лімберг володів 20 кріпаками, а решта - 3-5 кріпаками.
У дрібних феодалів експлуатація залежного від них селянства була ще більшою. Панщина тут досягала 3-4, а то й більше днів на тиждень. Якщо селянин з якихось причин не виходив на панщину, його за це жорстоко карали: били, кидали до в'язниці, списували вже відроблені дні і змушували працювати наново і т. д. Про становище кріпаків виходець з Волового поет Іван Ліпчей писав у 1713 році: «Селянин подібний до вола, тільки що роги відібрано...».
Урбаріальна реформа Марії-Терезії майже ніяких змін не принесла селянам Волового. Встановлена нею кількість днів панщини не дотримувалась, різні обов'язкові «служби» й дев'ятина часто самовільно збільшувалися. Зросли в цей час феодальні повинності на уніатську церкву. За т. зв. угодою Вачинського-Фестетича в 1778 році церкви Мармарощини, в т. ч. й Волового, перейшли під патронат ерару. Для попа виділявся повний наділ землі, сінокосів і лісу (понад 20 гольдів), будувалася парафіальна «фара» (двір), йому дозволялося збільшити побори з населення. Було запроваджено коблину й роковину: крім віка вівса, селяни Волового доставляли попові ще дрова й сіно, робили по 1 дню у рік на попівській землі; попівські корови, вівці і свині безплатно випасалися на селянських луках і пасовищах.
За угодою при церкві було відкрито церковнонарафіальну школу. Це була «хижа з двох кімнат», в одній з яких жив півцевчитель, а в другій навчались діти. Оплачували півцевчителя селяни, даючи йому 1/4 або 1/2 віка зерна.
Протягом XVIII і першої чверті XIX століття населення Волового значно зросло. У 1828 році тут було вже 192 селянські двори і 395 дорослих (від 18 до 60 років) жителів. З них феодально залежних селян - йоббадів - налічувалося 113, желярів - 72, піджелярів - 5. Збільшилися й посівні площі (за рахунок лісів чагарників). Волівчани висівали 677 пожонських мір зернових культур. Одак худоби мали обмежену кількість: всього 130 корів, волів та молодняка, 98 овець тощо.
Не принесла полегшення жителям Волового і буржуазна революція 1848- 1849 pp. Хоч і було ліквідовано кріпосне право, однак селяни й надалі залишилися безземельними й економічно залежними від поміщиків.
Зародження капіталізму на селі позначилося тут захопленням орної землі невеликою купкою місцевих куркулів та служителів культу. В другій половині XIX століття 5 найбільших заможних господарств Волового мали у своєму володінні 5289 гольдів лісів, сінокосів і орної землі.
Сільське господарство Волового в цей час було відсталим. Переважало, як і раніше, тваринництво. Примітивні знаряддя праці, відсутність добрив і сортового насіння, важкі кліматичні умови призводили до низьких врожаїв. Більшість селян збирала по 3-4 цнт вівса з 1 га. Основною їжею населення була кукурудза, яку довозили з низинних районів. З неї пекли хліб і варили «токан» (мамалигу).
В село часто приїжджали купці, які за безцінь скуповували рогату худобу, овець, вовну, пушнину, ліс. У свою чергу вони по високих цінах продавали промислові вироби хатнього вжитку. Завозили в село і горілку, якою потім корчмарі споювали селян.
Міжгір’я
Сторінка 2 з 9
церков відбирали наділи, попів змушували відбувати повинності. Жігмонт Ліпчай писав, що у Воловому «пан міг вимагати (від попа) по шкурці куниці чи лисиці» або по 2-3 флорени грошима. Здавна сільська громада Волового Жорстоке соціально-економічне та національно-релігійне гноблення штовхало селян Волового на боротьбу за поліпшення свого становища. Вони все частіше не виконували розпоряджень службових осіб і поміщика, нападали на збирачів податків, тікали в
загони опришків. В роки визвольної війни угорського народу під керівництвом Феревпа IІ Ракоці в лісах Мармарощини діяли куруцькі загони, в яких перебувало багато селян Волового.
На початку XVIII століття Волове було вже чималим селом. Коли в 1600 році тут налічувалось лише 34 кріпацькі двори, то в 1711 році їх кількість зросла до 87. Переважну більшість жителів села становила біднота. Всього за селом було закріплено 114 кобликів землі і 77 косашів сінокосів. Лише 4 кріпаки користувалися наділами по 6-8 кобликів. Кілька десятків селян мали по 1-2 коблики, 8 - по півкоблика і 7 - були зовсім безземельними.
В першій половині XVIII століття свавілля феодалів досягає особливої сили. Найбільше воно проявлялося там, де феодальні маєтки не були майоратними, а дробилися поміж членами феодальних родин, передавалися з рук у руки разом із залежними селянами. У Воловому в тому ж 1711 році, крім управителя маєтку - «комеса», М. Телекі, налічувалося ще 15 «немешів» - дворян, з яких тільки А. Лімберг володів 20 кріпаками, а решта - 3-5 кріпаками.
У дрібних феодалів експлуатація залежного від них селянства була ще більшою. Панщина тут досягала 3-4, а то й більше днів на тиждень. Якщо селянин з якихось причин не виходив на панщину, його за це жорстоко карали: били, кидали до в'язниці, списували вже відроблені дні і змушували працювати наново і т. д. Про становище кріпаків виходець з Волового поет Іван Ліпчей писав у 1713 році: «Селянин подібний до вола, тільки що роги відібрано...».
Урбаріальна реформа Марії-Терезії майже ніяких змін не принесла селянам Волового. Встановлена нею кількість днів панщини не дотримувалась, різні обов'язкові «служби» й дев'ятина часто самовільно збільшувалися. Зросли в цей час феодальні повинності на уніатську церкву. За т. зв. угодою Вачинського-Фестетича в 1778 році церкви Мармарощини, в т. ч. й Волового, перейшли під патронат ерару. Для попа виділявся повний наділ землі, сінокосів і лісу (понад 20 гольдів), будувалася парафіальна «фара» (двір), йому дозволялося збільшити побори з населення. Було запроваджено коблину й роковину: крім віка вівса, селяни Волового доставляли попові ще дрова й сіно, робили по 1 дню у рік на попівській землі; попівські корови, вівці і свині безплатно випасалися на селянських луках і пасовищах.
За угодою при церкві було відкрито церковнонарафіальну школу. Це була «хижа з двох кімнат», в одній з яких жив півцевчитель, а в другій навчались діти. Оплачували півцевчителя селяни, даючи йому 1/4 або 1/2 віка зерна.
Протягом XVIII і першої чверті XIX століття населення Волового значно зросло. У 1828 році тут було вже 192 селянські двори і 395 дорослих (від 18 до 60 років) жителів. З них феодально залежних селян - йоббадів - налічувалося 113, желярів - 72, піджелярів - 5. Збільшилися й посівні площі (за рахунок лісів чагарників). Волівчани висівали 677 пожонських мір зернових культур. Одак худоби мали обмежену кількість: всього 130 корів, волів та молодняка, 98 овець тощо.
Не принесла полегшення жителям Волового і буржуазна революція 1848- 1849 pp. Хоч і було ліквідовано кріпосне право, однак селяни й надалі залишилися безземельними й економічно залежними від поміщиків.
Зародження капіталізму на селі позначилося тут захопленням орної землі невеликою купкою місцевих куркулів та служителів культу. В другій половині XIX століття 5 найбільших заможних господарств Волового мали у своєму володінні 5289 гольдів лісів, сінокосів і орної землі.
Сільське господарство Волового в цей час було відсталим. Переважало, як і раніше, тваринництво. Примітивні знаряддя праці, відсутність добрив і сортового насіння, важкі кліматичні умови призводили до низьких врожаїв. Більшість селян збирала по 3-4 цнт вівса з 1 га. Основною їжею населення була кукурудза, яку довозили з низинних районів. З неї пекли хліб і варили «токан» (мамалигу).
В село часто приїжджали купці, які за безцінь скуповували рогату худобу, овець, вовну, пушнину, ліс. У свою чергу вони по високих цінах продавали промислові вироби хатнього вжитку. Завозили в село і горілку, якою потім корчмарі споювали селян.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець
- Колочава