Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
доходів селянина. Щоб сплатити їх доводилося заборговуватися у куркулів і корчмарів, йти на лісові роботи в Галичину, Словаччину, Боснію. Влітку трудящі села спускалися з гір і йшли працювати в Середньо-Дунайську низовину за десятий чи п'ятнадцятий, а то й двадцятий сніп. Окремі селяни Волового виїжджали в Канаду і США, шукаючи кращої долі. Але більшість із них ні з чим поверталися додому і ставали батраками. Еміграція продовжувалася аж до встановлення на Закарпатті Радянської влади.
У другій половині XIX століття посилюється ще більше національне гноблення. Якщо до 1868 року в церковнопарафіальній школі викладали українською мовою, то пізніше вона замінилася угорською мовою. Через матеріальні нестатки та мадьяризацію більшість населення була неписьменною.
Початок XX століття характеризується зростанням революційних настрої в у Воловому. Широкий відгук тут знайшла перша російська революція 1905-1907 pp. Під її впливом бідняки посилили боротьбу з куркулями за землю. Почастішали виступи проти мадьяризації населення. Селянин В. І. Мушка, розповідаючи про революційні події в Росії (куди він ходив на заробітки), закликав бити панів, забирати від багатіїв землю. За цю агітацію його побили, а потім посадили до в'язниці, відбувши строк покарання, він змушений був переселитись у сусіднє село Синевир.
На початку XX століття Волове стало центром округу, який охоплював увесь басейн верхів'я Ріки. У ньому знаходилися окружний начальник, нотарське управління та інші державні установи.
Багато лиха зазнало Волове в роки першої світової війни. Воно стало ареною запеклих боїв. Вже 16 жовтня 1914 року село було зайняте частинами російської армії під командуванням генерала Стаховича. З осені 1914 року до весни 1915 року відбувалися бої російської армії з австро-угорськими та німецькими військами. Селяни Волового прихильно зустріли своїх братів - російських і українських солдатів і допомагали їм всім, чим могли. А коли російські війська відступили, то з Волівського округу, в т. ч. і з Волового, з ними пішло 238 чол. місцевого найменші. За симпатію до російської армії десятки жителів села були розстріляні угорськими властями.
Більшість українців, що перебували в рядах австро-угорської армії, воювати не хотіли, вони здавалися в полон, тікали через лінію фронту до росіян. Солдат Волового В. І. Ледида, зрозумівши, що він воює за чужі йому інтереси, разом групою односельчан здався в полон під Ровно. В 1918 році він записався добровольцем у Червону Армію і воював проти білогвардійців під Харковом. В рядах Червоної Армії за Радянську владу в Росії боролися також В. І. Мушка, Ф. П. Шегда, Д. П. Мушка, Ю. П. Шуберт, Й. І. Ньорба, Ф. Олександра та інші.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції справила великий вплив на зростання класової боротьби у Воловому. На початку листопада 1918 року в с. Колочаві вибухнуло селянське заворушення, яке швидко перекинулося в Синевир та Волове. Наляканий цими подіями, начальник Волівського округу 7 листопада 1918 року в телеграмі, надісланій в Мармарош-Сігет, доповідав, що повстанці знищують майно панів, і просив від військового керівництва жупи негайно надіслати у Волове збройний загін з 50 чоловік для придушення заворушення.
Трудящі Волового виступили й проти непосильних державних і церковних податків. Будапештський кореспондент, який в грудні 1918 року відвідав Волівський округ, доповідав урядові про те, що населення Волового відмовилось від сплати коблини попові й дякові, що дяк Бокотей, перелякавшись обурених селян, втік із села.
Ведучи боротьбу за соціальне і національне визволення, жителі села разом ї усіма трудящими Закарпаття активно боролися за возз'єднання з Країною Рад.
Після проголошення Угорщини Радянською Республікою влада Рад була встановлена і в Волівському окрузі. Голодуюче населення Закарпаття одержало допомогу продовольством. 12 квітня 1919 року для Волового прибуло 4 вагони пшеничного і ячного борошна та 2 вагони посівного матеріалу.
Проте Радянська влада в селі проіснувала недовго. В кінці квітня 1919 року весь район був окупований військами боярської Румунії, які знаходились тут до літа 1920 року.
румунська окупація залишила гіркі спогади у волівчан. В цей період майже була припинена будь-яка торгівля. У Воловому не було хліба, а тому чоловіки пробиралися гірськими стежками до Хуста, Іршави та Білок, щоб купити хоч трохи зерна, але дорогою його часто забирали румунські солдати, а селян били палицями. Потерпілі О. Карпа та Й. Скунць
Міжгір’я
Сторінка 3 з 9
Взимку жителі села за мізерну плату рубали ліс і підвозили до річки для сплапу. Дуже дошкуляли селянам у 2-й половині XIX і на початку XX століття різні державні податки: поземельний, подвірний, подушний, шляховий, воєнний, загально-сільський та інші, які досягали до 70 проц. У другій половині XIX століття посилюється ще більше національне гноблення. Якщо до 1868 року в церковнопарафіальній школі викладали українською мовою, то пізніше вона замінилася угорською мовою. Через матеріальні нестатки та мадьяризацію більшість населення була неписьменною.
Початок XX століття характеризується зростанням революційних настрої в у Воловому. Широкий відгук тут знайшла перша російська революція 1905-1907 pp. Під її впливом бідняки посилили боротьбу з куркулями за землю. Почастішали виступи проти мадьяризації населення. Селянин В. І. Мушка, розповідаючи про революційні події в Росії (куди він ходив на заробітки), закликав бити панів, забирати від багатіїв землю. За цю агітацію його побили, а потім посадили до в'язниці, відбувши строк покарання, він змушений був переселитись у сусіднє село Синевир.
На початку XX століття Волове стало центром округу, який охоплював увесь басейн верхів'я Ріки. У ньому знаходилися окружний начальник, нотарське управління та інші державні установи.
Багато лиха зазнало Волове в роки першої світової війни. Воно стало ареною запеклих боїв. Вже 16 жовтня 1914 року село було зайняте частинами російської армії під командуванням генерала Стаховича. З осені 1914 року до весни 1915 року відбувалися бої російської армії з австро-угорськими та німецькими військами. Селяни Волового прихильно зустріли своїх братів - російських і українських солдатів і допомагали їм всім, чим могли. А коли російські війська відступили, то з Волівського округу, в т. ч. і з Волового, з ними пішло 238 чол. місцевого найменші. За симпатію до російської армії десятки жителів села були розстріляні угорськими властями.
Більшість українців, що перебували в рядах австро-угорської армії, воювати не хотіли, вони здавалися в полон, тікали через лінію фронту до росіян. Солдат Волового В. І. Ледида, зрозумівши, що він воює за чужі йому інтереси, разом групою односельчан здався в полон під Ровно. В 1918 році він записався добровольцем у Червону Армію і воював проти білогвардійців під Харковом. В рядах Червоної Армії за Радянську владу в Росії боролися також В. І. Мушка, Ф. П. Шегда, Д. П. Мушка, Ю. П. Шуберт, Й. І. Ньорба, Ф. Олександра та інші.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції справила великий вплив на зростання класової боротьби у Воловому. На початку листопада 1918 року в с. Колочаві вибухнуло селянське заворушення, яке швидко перекинулося в Синевир та Волове. Наляканий цими подіями, начальник Волівського округу 7 листопада 1918 року в телеграмі, надісланій в Мармарош-Сігет, доповідав, що повстанці знищують майно панів, і просив від військового керівництва жупи негайно надіслати у Волове збройний загін з 50 чоловік для придушення заворушення.
Трудящі Волового виступили й проти непосильних державних і церковних податків. Будапештський кореспондент, який в грудні 1918 року відвідав Волівський округ, доповідав урядові про те, що населення Волового відмовилось від сплати коблини попові й дякові, що дяк Бокотей, перелякавшись обурених селян, втік із села.
Ведучи боротьбу за соціальне і національне визволення, жителі села разом ї усіма трудящими Закарпаття активно боролися за возз'єднання з Країною Рад.
Після проголошення Угорщини Радянською Республікою влада Рад була встановлена і в Волівському окрузі. Голодуюче населення Закарпаття одержало допомогу продовольством. 12 квітня 1919 року для Волового прибуло 4 вагони пшеничного і ячного борошна та 2 вагони посівного матеріалу.
Проте Радянська влада в селі проіснувала недовго. В кінці квітня 1919 року весь район був окупований військами боярської Румунії, які знаходились тут до літа 1920 року.
румунська окупація залишила гіркі спогади у волівчан. В цей період майже була припинена будь-яка торгівля. У Воловому не було хліба, а тому чоловіки пробиралися гірськими стежками до Хуста, Іршави та Білок, щоб купити хоч трохи зерна, але дорогою його часто забирали румунські солдати, а селян били палицями. Потерпілі О. Карпа та Й. Скунць
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець
- Колочава