Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
пасовиськ. Їм належало 78 голів великої рогатої худоби і 450 овець. В одного лише Б. Бало було 200 гольдів землі, у вдови М. Філеп - 600 гольдів. Багато орних земель і лісів знаходилось у володінні реформатської церкви, казни та міської общини.
Малоземельні і безземельні міщани (селяни) орендували землю у куркулів і лихварів, вдавалися до «незаконного» освоєння казенних земель, покритих чагарниками, жили з поденних і сезонних заробітків, які здебільшого були мізерними. Наприклад, від голови великої рогатої худоби (вола, корови) пастух одержував 1/6 віка кукурудзи і 12 крейцерів. За випас худоби на полонині плата була вдвічі меншою. Працювали пастухи від ранньої весни до пізньої осені без вихідних днів.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв появі в місті кредитно-банківських установ. У 1889 році тут виникла ощадкаса, згодом - торговельний банк, а в 1909 році - центральна ощадкаса. Кредитом цих та інших установ користувалися торговці, ремісники, а також заможні міщани й селяни.
Позичаючи гроші під заставу землі, селяни часто були неспроможні повернути взятий борг і згодом втрачали свої наділи, розорялись. Зубожінню і розоренню селянських мас сприяли непомірні податки на користь держави, трудова повинність на будівництві і ремонті шляхів, церковні побори (коблина, роковина). Так, наприклад, 140 українських селянських родин Тячева сплачували уніатському попові 52 коблики і 2 віка кукурудзи, відробляли на землях місцевої парафії 140 днів пішої роботи.
У другій половині XIX століття населення міста зростало набагато швидше, ніж раніше, і на початку XX століття складало 4820 чол. Дещо змінилось і обличчя Тячева: з'явилися нові будинки з верандами й підвалами, чистішими стали вулиці. В 1875 році тут працювали церковнопарафіальна й початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. Місто мало бібліотеку т. зв. читацького гуртка та господарську народну бібліотеку, але книг тут налічувалося тільки 600 томів. Більшість жителів були неписьменними, темними й затурканими.
Протягом тривалого часу у Тячеві працював угорський живописець-реаліст Шімон Голлоші, що був раніше керівником Мюнхенської художньої школи і засновником колонії художників у Надьбані.
Починаючи з 1904 року, ПІ. Голлоші разом з своїми учнями, серед яких було немало і російських художників, виїжджав із Мюнхена на малювання етюдів у Тячів. У 1914 році він переніс сюди і свою майстерню, де написав ряд картин, що експонуються в Націоналі лій галереї м. Будапешта,
Напередодні та в роки першої світової війни у місті побували українські та російські художники Н. А. Фаворський, О. М. Тихомиров, К. К. Зефиров, О. П. Могилевський, К. І. Корбут, О. Е. Браз. Разом з ними дружньо працювали польські, швейцарські, німецькі, французькі митці пензля. Майстерня Ш. Голлоші знаходилася на лівому березі Тиси, біля підніжжя гори Нересені,
Радянські художники О. М. Тихомиров і О. П. Могилевський пишуть про свого вчителя як про талані шитого митця, прекрасного педагога, людину, яка ішсоко цінила Росію, вірила в соціалістичну революцію. За твердженням О. М. Тихомирова, який знаходився в Тячеві до останніх днів життя художника (1918 рік), Ш. Голлоші гаряче вітав Велику Жовтневу соціалістичну революцію і заявляв, що «соціалізм зараз для людства провідна зірка».
Під впливом ідей Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Тячева, як і всього Закарпаття, розгорнули боротьбу за встановлення Радянської Влади. 10 квітня 1919 року вони обрали міську Раду и складі 50 чол., за яку з 2400 виборців проголосувало 2342. В другій половині квітня війська боярської Румунії захопили місто. Радянська влада була повалена, але пам'ять про неї надовго залишилася в серцях тячівських жителів.
Після включення Закарпатської України до складу буржуазної Чехословаччини Тячів й надалі залишався адміністративним центром. В економічному відношенні місто, як і раніше, 1967 р. було зв'язане з сільським господарством. Йому належало 12771 кадастральний гольд, в т. ч. 3000 гольдів
лісів, 3400 - пасовищ, 1500 - луків, 2071 - садів, 2800 - орної землі. Населення, крім землеробства, займалося розведенням племінної худоби і вирощуванням фруктів, зокрема яблук. Яблука вивозились у Німеччину, Англію, Голландію, Норвегію, Швецію. Племінна худоба (рудої породи) відправлялася в основному в чеські землі. Землеробство було екстенсивним: селяни не знали штучних добрив, користувалися примітивними знаряддями.
У Тячеві також розвивалася лісозаготівельна промисловість. Колоніальна політика чехословацької буржуазії перешкоджала розвитку обробної промисловості. Переробкою деревини та виготовленням меблів займалися окремі кустарі. Псю роботу вони виконували вручну. В місті був тільки один фугувальний верстат зразка 1895 року, який належав підприємцю Банясу. В
Тячів
Сторінка 3 з 8
Наприкінці XIX століття в руках жменьки багатіїв опинилась велика кількість сільськогосподарських угідь, худоби. У 1895 році 8 великих землевласників міста мали 2356 кадастральних гольдів орної землі, лісів, сінокосів і Малоземельні і безземельні міщани (селяни) орендували землю у куркулів і лихварів, вдавалися до «незаконного» освоєння казенних земель, покритих чагарниками, жили з поденних і сезонних заробітків, які здебільшого були мізерними. Наприклад, від голови великої рогатої худоби (вола, корови) пастух одержував 1/6 віка кукурудзи і 12 крейцерів. За випас худоби на полонині плата була вдвічі меншою. Працювали пастухи від ранньої весни до пізньої осені без вихідних днів.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв появі в місті кредитно-банківських установ. У 1889 році тут виникла ощадкаса, згодом - торговельний банк, а в 1909 році - центральна ощадкаса. Кредитом цих та інших установ користувалися торговці, ремісники, а також заможні міщани й селяни.
Позичаючи гроші під заставу землі, селяни часто були неспроможні повернути взятий борг і згодом втрачали свої наділи, розорялись. Зубожінню і розоренню селянських мас сприяли непомірні податки на користь держави, трудова повинність на будівництві і ремонті шляхів, церковні побори (коблина, роковина). Так, наприклад, 140 українських селянських родин Тячева сплачували уніатському попові 52 коблики і 2 віка кукурудзи, відробляли на землях місцевої парафії 140 днів пішої роботи.
У другій половині XIX століття населення міста зростало набагато швидше, ніж раніше, і на початку XX століття складало 4820 чол. Дещо змінилось і обличчя Тячева: з'явилися нові будинки з верандами й підвалами, чистішими стали вулиці. В 1875 році тут працювали церковнопарафіальна й початкова школи, де 190 учнів навчали 3 вчителі. Місто мало бібліотеку т. зв. читацького гуртка та господарську народну бібліотеку, але книг тут налічувалося тільки 600 томів. Більшість жителів були неписьменними, темними й затурканими.
Протягом тривалого часу у Тячеві працював угорський живописець-реаліст Шімон Голлоші, що був раніше керівником Мюнхенської художньої школи і засновником колонії художників у Надьбані.
Починаючи з 1904 року, ПІ. Голлоші разом з своїми учнями, серед яких було немало і російських художників, виїжджав із Мюнхена на малювання етюдів у Тячів. У 1914 році він переніс сюди і свою майстерню, де написав ряд картин, що експонуються в Націоналі лій галереї м. Будапешта,
Напередодні та в роки першої світової війни у місті побували українські та російські художники Н. А. Фаворський, О. М. Тихомиров, К. К. Зефиров, О. П. Могилевський, К. І. Корбут, О. Е. Браз. Разом з ними дружньо працювали польські, швейцарські, німецькі, французькі митці пензля. Майстерня Ш. Голлоші знаходилася на лівому березі Тиси, біля підніжжя гори Нересені,
Радянські художники О. М. Тихомиров і О. П. Могилевський пишуть про свого вчителя як про талані шитого митця, прекрасного педагога, людину, яка ішсоко цінила Росію, вірила в соціалістичну революцію. За твердженням О. М. Тихомирова, який знаходився в Тячеві до останніх днів життя художника (1918 рік), Ш. Голлоші гаряче вітав Велику Жовтневу соціалістичну революцію і заявляв, що «соціалізм зараз для людства провідна зірка».
Під впливом ідей Великої Жовтневої соціалістичної революції трудящі Тячева, як і всього Закарпаття, розгорнули боротьбу за встановлення Радянської Влади. 10 квітня 1919 року вони обрали міську Раду и складі 50 чол., за яку з 2400 виборців проголосувало 2342. В другій половині квітня війська боярської Румунії захопили місто. Радянська влада була повалена, але пам'ять про неї надовго залишилася в серцях тячівських жителів.
Після включення Закарпатської України до складу буржуазної Чехословаччини Тячів й надалі залишався адміністративним центром. В економічному відношенні місто, як і раніше, 1967 р. було зв'язане з сільським господарством. Йому належало 12771 кадастральний гольд, в т. ч. 3000 гольдів
лісів, 3400 - пасовищ, 1500 - луків, 2071 - садів, 2800 - орної землі. Населення, крім землеробства, займалося розведенням племінної худоби і вирощуванням фруктів, зокрема яблук. Яблука вивозились у Німеччину, Англію, Голландію, Норвегію, Швецію. Племінна худоба (рудої породи) відправлялася в основному в чеські землі. Землеробство було екстенсивним: селяни не знали штучних добрив, користувалися примітивними знаряддями.
У Тячеві також розвивалася лісозаготівельна промисловість. Колоніальна політика чехословацької буржуазії перешкоджала розвитку обробної промисловості. Переробкою деревини та виготовленням меблів займалися окремі кустарі. Псю роботу вони виконували вручну. В місті був тільки один фугувальний верстат зразка 1895 року, який належав підприємцю Банясу. В