Сторінка 3 з 10
золото» Карпат. Лісохімічний завод переробляв щороку 100 тис. складометрів букової деревини і був на той час одним з найбільших в Європі підприємств подібного роду. Його продукція вивозилася в Угорщину, Австрію, Німеччину та інші країни. На лісопилці і заводі працювало 1000-
1400 робітників (включаючи лісорубів-сезон- ників).
Жорстока капіталістична експлуатація на Свалявському лісохімічному заводі викликала в 1911 році масовий страйк, підготовлений соціал-демократичною групою. Страйкарі вимагали поліпшення умов праці, підвшцення заробітної плати. Але ці вимоги не були задоволені. Робітники «Сольви» страйкували також і в наступні роки.
Під час першої світової війни російські війська під командуванням генерала Фічччгка подолали Верецький перевал і 19 жовтня 1914 року досягли Сваляви й Укліна. Населення радісно зустрічало своїх єдинокровних братів - російських і українських солдатів, допомагало їм всим, чим могло. Повернувшись у Сваляву, австрійські карателі жорстоко розправилися з її жителями, дотла розграбувавши
село.
Війна різко погіршила становище трудящих Сваляви. Майже всі дорослі чоловіки були мобілізовані в армію. Робітничі і селянські сім'ї залишились без будь- якого забезпечення. Через інфляцію і нестачу продовольства свалявці голодували. В скаргах нотарському управлінню в 1917 році говорилося, що «жінка забраного в армію робітника Я. Кірсона залишилась з 10 малими дітьми, але на рік отримала по картках лише 10 кілограмів муки». Солдат А. Ковач, жінка якого померла раніше, залишив дома 11 сиріт. Діти вмирали з голоду. На підприємствах жорстоко експлуатувалась дитяча праця. Так, в цеху по переробці деревини працювало 68 дорослих робітників і 31 підліток до 17 років.
Після перших звісток про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції робітники Сваляви організували 25 листопада 1917 року демонстрацію солідарності з російськими братами.
В жовтні-листопаді 1918 року в соціал-демократичній організації Сваляви відбувся розкол і оформилась ліва, революційна група. Пізніше ліві соціалісти об'єдналися з комуністами - колишніми військовополоненими, що повернулися з Радянської Росії, і створили комуністичний осередок. В листопаді 1918 року передові робітники Сваляви організували Народну Раду, яка в цілому стояла на революційних позиціях і вимагала возз'єднання Закарпаття з Радянською Україну Членами Ради були робітники В. І. Желізняк, В. Д. Туряниця, М. М. Чубірка, В. П. Удут та інші. 8 грудня 1918 року в невеликій хатині по вул. Головній (тепер вул. Леніна) відбулося засідання Свалявської Народної Ради, на якому було підготовлено і прийнято текст відозви до трудящих. В ній, зокрема, підкреслювалося: «Віками мріють закарпатські українці жити в єдиній братерській сім'ї з українцями, що по той бік Карпат... Ми бажаємо возз'єднатися з такою Україною, де б не було панів, щоб земля належала простим селянам, а заводи і фабрики - трудящому народу. А в школах щоб навчались наші діти на рідній мові». Для видання цього важливого документа до Стрия було відряджено В. І. Желізняка. Видрукована і доставлена з великими труднощами, листівка розповсюджувалася в Свалявському, Мукачівському і Хустському округах. Вона зіграла велику роль у екрані усвідомлення пролетарями краю необхідності возз'єднання з Радянською Україною.
23 березня 1919 року в Сваляві було проголошено Радянську владу. Тоді ж оформилася місцева організація соціалістичної партії Угорщини, в яку ввійшли комуністи і ліві соціалісти. У відповідності з декретами і постановами Радянського уряду Угорщини, Свалявська Рада робітничих і селянських депутатів здійснювала політичне й господарське управління містом і округом, керувала виборами органів влади, провела націоналізацію промислових підприємств, поміщицьких маєтків, грошових установ, взяла в свої руки організацію і контроль за постачанням. Але вже в кінці івітня 1919 року Свалява була відрізана інтервентами від основних центрів, де існувала Радянська влада, та окупована чехословацькою армією.
Після загарбання Закарпаття буржуазною Чехословаччиною економічне становище трудящих Сваляви не поліпшилося. Земля, ліси, ріки, шляхи, заводи належали Шенборну-Бухгейму та іншим експлуататорам. Лише 200 гольдів присадибної, 400 орної та 500 гольдів пасовищ за «земельною реформою» було продано по високих цінах заможним селянам і чиновникам. Більша частина маєтку Шенборна-Бухгейма перейшла в 1928 році до створеної іноземними капіталістами фірми «Латориця», яка по-хижацькому експлуатувала робітників. Під час найвищої економічної кон'юнктури на підприємствах «Сольви» і «Латориці» працювало близько 900 постійних та 500 сезонних робітників, на скляному заводі - 35-40 робітників.
Революційні виступи трудящих Сваляви продовжувались і в 20-х роках. На початку 1920 року комуністи під керівництвом Бели Іллеша легалізують свою організацію і розгортають широку роботу серед робітників і сільської
Дивиться також інші населені пункти району: