Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
чиновників-чехів, українських дітей місць у школі не вистачало. Першого року тут навчалося 302 учні і працювало 8 учителів. У 1930 році під час перепису населення власті відмовлялися реєструвати українців, а тих, хто наполягав на цьому, жандарми били.
Важкий соціальний і національний гніт, який особливо посилився в роки світової економічної кризи, був причиною дальшого загострення класової боротьби трудящих Сваляви. На чолі цієї боротьби стояла комуністична організація, яка на 1 січня 1930 року нараховувала 130 членів партії.
Великого розмаху набирає рух безробітних та сільської бідноти. В селищі та на заводах були створені комітети дії, які організовували масові «голодні походи» (демонстрації) перед установами, направляли делегації до органів влади з вимогами дати роботу, хліба, списати борги, зменшити орендну плату. Такі «голодні» демонстрації відбулися, зокрема 29 грудня 1930 року, 30 березня і 17 квітня 1931 року. На демонстрацію 17 квітня 1931 року вийшло 1500 безробітних та селян Сваляпи й околиць. Після того, як фірма «Латориця» відмовилася знизити орендну плату, селяни почали самовільно виганяти худобу на «панські» пасовища і обробляти землю, яка належала фірмі.
Страйки стали могутньою зброєю свалявських робітників у боротьбі проти буржуазії. В 1930-1937 pp. на підприємствах Сваляви відбулося 10 страйків, які охопили понад 5 тис. робітників. Найбільш масовим і старанно підготовленим був грудневий страйк 1935 року, яким керував секретар крайового комітету КПЧ О. О. Борканюк. 29 вересня 1935 року керівники крайкому і окружкому партії та Червоних профспілок І. І. Туряниця, І. Ю. Андрійцьо, В. І. Желізняк провели в Сваляві збори за участю 800 робітників, де обговорили проект нового колективного договору і обрали страйковий комітет. Оскільки тривалі переговори з адміністрацією підприємств нічого не дали, 5 грудня почався загальний страйк робітників Сваляви, який охопив 3 тис. чоловік. Робітники вимагали укладення нового колективного договору, що передбачав би збільшення заробітної плати на 10 проц. та поліпшення умов праці. На дев'ятий день страйк закінчився перемогою робітників.
Напередодні другої світової війни, коли зросла загроза фашизму, труднші Сваляви брали активну участь в антифашистському русі. В 1936 році тут був створений комітет допомоги республіканській Іспанії. Багато робітників і селян вносили кошти у фонд допомоги іспанським революціонерам.
Свалява в цей час була невеликим провінціальним містом. Крім промислових робітників, тут проживали торговці, ремісники, чиновники. Підприємства Сваляви були вже зв'язані не лише з внутрішнім, але й зовнішнім ринком.
Більшість селянських господарств зубожіла й розорилася. Бідняків, що користувалися ділянками землі менше 1 гольда, налічувалося понад 300. Багато селян, не маючи запряжної худоби, землю обробляли коровами або вручну.
Сільська біднота й поденщики Сваляви жили дуже скупчено, значна частика їх не мала свого житла. Селище було забрудненим, тому епідемії в ньому майже не припинялися. Селищна община не мала коштів для проведення профілактичних заходів, а держава ніякої допомоги населенню не подавала.
В Сваляві працював один дільничний лікар (на весь округ) і не було жодного лікувального закладу. В 1938 році тут народилося 200 дітей, з них 70, не доживши до 7 років, померли.
В кінці 20-х і протягом 30-х років XX століття у Сваляві було 3 бібліотеки: сільська публічна і дві - буржуазно-націоналістичних організацій. В сільській публічній бібліотеці налічувалося 1300 книг, з них 500 чеських, 600 російських та українських, 200 єврейських. До 1927 року бібліотека з бюджету села нічого не одержала і підтримувалася лише за рахунок пожертвувань та подарунків. Публічний характер бібліотеки сприяв тому, що сюди проникали твори класиків російської та української літератури. Тут були книжки І. С. Тургенєва, М. В. Гоголя, О. С. Пушкіна, А. П. Чехова, О. М. Горького, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського та ін. Бібліотеками користувалась переважно інтелігенція, бо основна маса трудящих була неписьменною.
Фашистська окупація Закарпаття Угорщиною принесла свалявцям нові злидні. Загарбники знущалися з трудящих, принижували їх національну та людську гідність. В школах запроваджувалось навчання угорською мовою, скорочувалась кількість учителів (з 38 їх стало 25), в установах було заборонено користуватися українською мовою. Українця А. Цубара, який одружився з циганкою, жандарм вигнав у непогоду з хати в циганський табір, де бідняк мусив копати землянку й жити там у жахливих умовах з 7 дітьми.
Посилилося безробіття і голод. В 1939 році від безробіття страждало 1144 чол. Лише для 127 безробітних власті спромоглися «організувати» роботи по ремонту шляхів, де за 1147 робочих днів виплатили всього-на-всього 1759 пенгів. 95 чол. було відправлено на каторгу в Німеччину та Угорщину, а
Свалява
Сторінка 5 з 10
себе село. Цей захід був розрахований на посилення чехізації. При школі існували паралельні чеські класи, хоч у селі проживало лише кілька Важкий соціальний і національний гніт, який особливо посилився в роки світової економічної кризи, був причиною дальшого загострення класової боротьби трудящих Сваляви. На чолі цієї боротьби стояла комуністична організація, яка на 1 січня 1930 року нараховувала 130 членів партії.
Великого розмаху набирає рух безробітних та сільської бідноти. В селищі та на заводах були створені комітети дії, які організовували масові «голодні походи» (демонстрації) перед установами, направляли делегації до органів влади з вимогами дати роботу, хліба, списати борги, зменшити орендну плату. Такі «голодні» демонстрації відбулися, зокрема 29 грудня 1930 року, 30 березня і 17 квітня 1931 року. На демонстрацію 17 квітня 1931 року вийшло 1500 безробітних та селян Сваляпи й околиць. Після того, як фірма «Латориця» відмовилася знизити орендну плату, селяни почали самовільно виганяти худобу на «панські» пасовища і обробляти землю, яка належала фірмі.
Страйки стали могутньою зброєю свалявських робітників у боротьбі проти буржуазії. В 1930-1937 pp. на підприємствах Сваляви відбулося 10 страйків, які охопили понад 5 тис. робітників. Найбільш масовим і старанно підготовленим був грудневий страйк 1935 року, яким керував секретар крайового комітету КПЧ О. О. Борканюк. 29 вересня 1935 року керівники крайкому і окружкому партії та Червоних профспілок І. І. Туряниця, І. Ю. Андрійцьо, В. І. Желізняк провели в Сваляві збори за участю 800 робітників, де обговорили проект нового колективного договору і обрали страйковий комітет. Оскільки тривалі переговори з адміністрацією підприємств нічого не дали, 5 грудня почався загальний страйк робітників Сваляви, який охопив 3 тис. чоловік. Робітники вимагали укладення нового колективного договору, що передбачав би збільшення заробітної плати на 10 проц. та поліпшення умов праці. На дев'ятий день страйк закінчився перемогою робітників.
Напередодні другої світової війни, коли зросла загроза фашизму, труднші Сваляви брали активну участь в антифашистському русі. В 1936 році тут був створений комітет допомоги республіканській Іспанії. Багато робітників і селян вносили кошти у фонд допомоги іспанським революціонерам.
Свалява в цей час була невеликим провінціальним містом. Крім промислових робітників, тут проживали торговці, ремісники, чиновники. Підприємства Сваляви були вже зв'язані не лише з внутрішнім, але й зовнішнім ринком.
Більшість селянських господарств зубожіла й розорилася. Бідняків, що користувалися ділянками землі менше 1 гольда, налічувалося понад 300. Багато селян, не маючи запряжної худоби, землю обробляли коровами або вручну.
Сільська біднота й поденщики Сваляви жили дуже скупчено, значна частика їх не мала свого житла. Селище було забрудненим, тому епідемії в ньому майже не припинялися. Селищна община не мала коштів для проведення профілактичних заходів, а держава ніякої допомоги населенню не подавала.
В Сваляві працював один дільничний лікар (на весь округ) і не було жодного лікувального закладу. В 1938 році тут народилося 200 дітей, з них 70, не доживши до 7 років, померли.
В кінці 20-х і протягом 30-х років XX століття у Сваляві було 3 бібліотеки: сільська публічна і дві - буржуазно-націоналістичних організацій. В сільській публічній бібліотеці налічувалося 1300 книг, з них 500 чеських, 600 російських та українських, 200 єврейських. До 1927 року бібліотека з бюджету села нічого не одержала і підтримувалася лише за рахунок пожертвувань та подарунків. Публічний характер бібліотеки сприяв тому, що сюди проникали твори класиків російської та української літератури. Тут були книжки І. С. Тургенєва, М. В. Гоголя, О. С. Пушкіна, А. П. Чехова, О. М. Горького, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського та ін. Бібліотеками користувалась переважно інтелігенція, бо основна маса трудящих була неписьменною.
Фашистська окупація Закарпаття Угорщиною принесла свалявцям нові злидні. Загарбники знущалися з трудящих, принижували їх національну та людську гідність. В школах запроваджувалось навчання угорською мовою, скорочувалась кількість учителів (з 38 їх стало 25), в установах було заборонено користуватися українською мовою. Українця А. Цубара, який одружився з циганкою, жандарм вигнав у непогоду з хати в циганський табір, де бідняк мусив копати землянку й жити там у жахливих умовах з 7 дітьми.
Посилилося безробіття і голод. В 1939 році від безробіття страждало 1144 чол. Лише для 127 безробітних власті спромоглися «організувати» роботи по ремонту шляхів, де за 1147 робочих днів виплатили всього-на-всього 1759 пенгів. 95 чол. було відправлено на каторгу в Німеччину та Угорщину, а
Дивиться також інші населені пункти району: