Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Селянам заборонялось брати в лісі сушняк. За віз таких дров потрібно було давати 5 форинтів. Навіть за користування шляхами, які проходили через
володіння Шенборна, належало платити по 3 форинти.
Жорстока кара чекала тих селян, які уникали цих зборів. У кінці 90-х років минулого століття лісник домінії Шенборна стріляв у селянина Керецьок за одно поліно дров. Коли цей селянин порушив судову справу, то суд присудив ліснику лише 8 днів в'язниці та 30 форинтів штрафу. Селянин опротестував вирок у хустському суді, але йому звідти відповіли, що він не має на це права.
Нестерпні умови життя примушували селян звертатися з скаргами в різні установи. В 1897 році Федір Білей надіслав у газету «Наука» листа, в якому розповідав про жахливі утиски з боку поміщика. Він писав: «Управителі графа Шенборна поводяться з нами, як із скотиною, не держать нас за людей, експлуатації, яку ми переносимо, немає ні кінця, ні краю».
Кількість малоземельного селянства зростала з року в рік. У 1900 році в селі проживало уже 2146 чол., а в їхньому користуванні залишалась та ж кількість землі, що й у 1882 році. 253 сім'ям доводилось орендувати землю.
«Серед чисельних податків, якими обкладали селянина,- писав старий комуніст села Керецьок Іван Сенинець,- було і подимне і податок за вікна і димар».
Селян Керецьок жорстоко експлуатувала церква. На початку XX століття вони мусили віддавати з кожного двору десяту частину врожаю і працювати по 10 днів щороку на попівських землях (т. зв. коблина і роковина). Кожна родина повинна була сплачувати великі натуральні данини: 1 кв. сажень дров, два цнт сіна, 36 кг кукурудзи. Духовенство наслідувало поміщиків, обдираючи селянську бідноту, а в разі непокори зверталося по допомогу до нотаря.
Жителі Керецьок не раз скаржились на уніатських попів у різні інстанції, але безуспішно. У 1906 році вони подали колективну скаргу в Сігетську єпархію на попа, в якій вимагали зменшити церковні побори. «Священик Зомарі здирав з нас величезні податки. Люди із-за недостатку емігрують у світ, в Америку, Канаду й інші країни. Хочемо другого попа, бо цей дуже дорогий»,- заявляли селяни. У тому ж році вони написали колективну скаргу до міністерства землеробства Угор щини, в якій повідомляли, що нотар і піп вимагали непосильних церковних податків.
Переважна більшість мешканців Керецьок була неписьменною. Тільки у 1898 році в селі відкрито церковнопарафіальну школу, в якій навчалося лише 14 дітей. Головним предметом у ній був «закон божий». Навчання проводилось виключно угорською мовою. Основна маса дітей на могла відвідувати школу не тільки тому, що навчання велось угорською мовою, але й через злидні, голод і хвороби. Керецьки не мали жодної медичної установи. За словами старих жителів І. І. Титинця і Г. І. Рудоша, в 1915 році тільки на одній Федоринській вулиці внаслідок інфекційних хвороб та відсутності медичної допомоги із 25 дітей шкільного віку 20 вмерло. Тоді ж там померло багато старих людей.
Після розпаду Австро-Угорщини жителі села виступали за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною і надіслали своїх делегатів на Всезакарпатський з'їзд у Хуст. У квітні 1919 року значна частина борців за возз'єднання з Радянського Україною - делегатів з'їзду в Хусті - була обрана до складу Ради робітників, селян і солдатів. Серед них - жителі Керецьок Іван Демчиля і Федір Білей. Проте прагненням жителів села не судилося здійснитись. Закарпаття було окуповане бур жуазною Чехословаччиною.
Як і раніше, селяни задихалися від безземелля й малоземелля. У 1930 році в Керецьках нараховувалося 634 двори, в яких проживало 3060 чол. Всієї землі село мало 5206 га5, з яких придатною для оранки була лише десята частина 6. Близько половини орної землі належало баронесі Загер, тому на кожну душу населення припадало в середньому по 0,3 га цієї землі.
Тяжке економічне становище, політична безправність і національний гніт штовхали селян на боротьбу проти гнобителів. їх керівником і організатором стала комуністична організація, створена в 1922 році. Буржуазні власті, налякані зростаючим впливом комуністів, не раз вдавались до репресій. 16 березня 1924 року, наприклад, жандарми розігнали загальні збори селян Керецьок, які були організовані комуністами.
Однак трудящі маси села продовжували підтримувати членів КПЧ, вбачаючи и них своїх найбільш послідовних і стійких захисників. На виборах до чехословацького парламенту в 1925 році комуністи одержали 261 голос з 1011, а в 1927 році, обираючи сільске представництво,- 432 голоси із 1134.
Згідно з жандармським донесенням, комуністи села Березників активно готувалися відзначити другу річницю від дня смерті В. І. Леніна та вели широку кампанію за визнання Чехословаччиною Радянського Союзу.
Керецьки
Сторінка 2 з 6
робилось для того, щоб частіше штрафувати селян, адже за випас худоби на недозволеній площі кожен мусив платити штраф до 40 форинтів.Селянам заборонялось брати в лісі сушняк. За віз таких дров потрібно було давати 5 форинтів. Навіть за користування шляхами, які проходили через
Жорстока кара чекала тих селян, які уникали цих зборів. У кінці 90-х років минулого століття лісник домінії Шенборна стріляв у селянина Керецьок за одно поліно дров. Коли цей селянин порушив судову справу, то суд присудив ліснику лише 8 днів в'язниці та 30 форинтів штрафу. Селянин опротестував вирок у хустському суді, але йому звідти відповіли, що він не має на це права.
Нестерпні умови життя примушували селян звертатися з скаргами в різні установи. В 1897 році Федір Білей надіслав у газету «Наука» листа, в якому розповідав про жахливі утиски з боку поміщика. Він писав: «Управителі графа Шенборна поводяться з нами, як із скотиною, не держать нас за людей, експлуатації, яку ми переносимо, немає ні кінця, ні краю».
Кількість малоземельного селянства зростала з року в рік. У 1900 році в селі проживало уже 2146 чол., а в їхньому користуванні залишалась та ж кількість землі, що й у 1882 році. 253 сім'ям доводилось орендувати землю.
«Серед чисельних податків, якими обкладали селянина,- писав старий комуніст села Керецьок Іван Сенинець,- було і подимне і податок за вікна і димар».
Селян Керецьок жорстоко експлуатувала церква. На початку XX століття вони мусили віддавати з кожного двору десяту частину врожаю і працювати по 10 днів щороку на попівських землях (т. зв. коблина і роковина). Кожна родина повинна була сплачувати великі натуральні данини: 1 кв. сажень дров, два цнт сіна, 36 кг кукурудзи. Духовенство наслідувало поміщиків, обдираючи селянську бідноту, а в разі непокори зверталося по допомогу до нотаря.
Жителі Керецьок не раз скаржились на уніатських попів у різні інстанції, але безуспішно. У 1906 році вони подали колективну скаргу в Сігетську єпархію на попа, в якій вимагали зменшити церковні побори. «Священик Зомарі здирав з нас величезні податки. Люди із-за недостатку емігрують у світ, в Америку, Канаду й інші країни. Хочемо другого попа, бо цей дуже дорогий»,- заявляли селяни. У тому ж році вони написали колективну скаргу до міністерства землеробства Угор щини, в якій повідомляли, що нотар і піп вимагали непосильних церковних податків.
Переважна більшість мешканців Керецьок була неписьменною. Тільки у 1898 році в селі відкрито церковнопарафіальну школу, в якій навчалося лише 14 дітей. Головним предметом у ній був «закон божий». Навчання проводилось виключно угорською мовою. Основна маса дітей на могла відвідувати школу не тільки тому, що навчання велось угорською мовою, але й через злидні, голод і хвороби. Керецьки не мали жодної медичної установи. За словами старих жителів І. І. Титинця і Г. І. Рудоша, в 1915 році тільки на одній Федоринській вулиці внаслідок інфекційних хвороб та відсутності медичної допомоги із 25 дітей шкільного віку 20 вмерло. Тоді ж там померло багато старих людей.
Після розпаду Австро-Угорщини жителі села виступали за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною і надіслали своїх делегатів на Всезакарпатський з'їзд у Хуст. У квітні 1919 року значна частина борців за возз'єднання з Радянського Україною - делегатів з'їзду в Хусті - була обрана до складу Ради робітників, селян і солдатів. Серед них - жителі Керецьок Іван Демчиля і Федір Білей. Проте прагненням жителів села не судилося здійснитись. Закарпаття було окуповане бур жуазною Чехословаччиною.
Як і раніше, селяни задихалися від безземелля й малоземелля. У 1930 році в Керецьках нараховувалося 634 двори, в яких проживало 3060 чол. Всієї землі село мало 5206 га5, з яких придатною для оранки була лише десята частина 6. Близько половини орної землі належало баронесі Загер, тому на кожну душу населення припадало в середньому по 0,3 га цієї землі.
Тяжке економічне становище, політична безправність і національний гніт штовхали селян на боротьбу проти гнобителів. їх керівником і організатором стала комуністична організація, створена в 1922 році. Буржуазні власті, налякані зростаючим впливом комуністів, не раз вдавались до репресій. 16 березня 1924 року, наприклад, жандарми розігнали загальні збори селян Керецьок, які були організовані комуністами.
Однак трудящі маси села продовжували підтримувати членів КПЧ, вбачаючи и них своїх найбільш послідовних і стійких захисників. На виборах до чехословацького парламенту в 1925 році комуністи одержали 261 голос з 1011, а в 1927 році, обираючи сільске представництво,- 432 голоси із 1134.
Згідно з жандармським донесенням, комуністи села Березників активно готувалися відзначити другу річницю від дня смерті В. І. Леніна та вели широку кампанію за визнання Чехословаччиною Радянського Союзу.
Дивиться також інші населені пункти району: