Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Іза

Сторінка 3 з 7
визнано винними і засуджено до тюремного ув'язнення та сплати великого штрафу. Ця подія знайшла своє художнє відбиття у памфлеті видатного українського радянського письменника Я. О. Га­дана «Годі!». Письменник,
глибоко вивчивши всі факти релігійно-політичної бороть­би на Закарпатті з часу насильного введення унії, в цьому гостро викривальному памфлеті (вперше надрукований у 1948 році під псевдонімом Ігор Семенюк) розпо­відає про багатовікову боротьбу трудящих Закарпатської України проти підступів войовничого католицизму. Цей памфлет являє собою гостру зброю в ідеологічній боротьбі сил демократії і соціалізму проти чорних сил ватіканського мракобісся.
Часті неврожаї, безземелля та непосильні податки за часів буржуазного ре­жиму прирікали трудящих Ізи на злидні і голод. Десятки розорених селян блу­кали по країнах Західної Європи та Америки у пошуках щастя. Та й там вони тер­піли голод і тяжкий гніт. Не знаходячи засобів до життя, заробітчани з пустими руками повертались на рідну землю до голодної сім'ї.
Особливо погіршилось становище трудящих у роки першої світової війни. Чоловіків було мобілізовано до австро-угорської армії, із села забрано багато по­голів'я худоби.
Великий вплив на розвиток класової боротьби трудящих Ізи мала перемога Великого Жовтня у Росії. Ряд військовополонених, жителів села Ізи, брали участь у боротьбі з контрреволюцією в роки громадянської війни. Серед них відзначились, зокрема, М. В. Орос, В. Ю. Плиска, М. І. Німчук та інші. Повернувшись з Країни Рад, вони у листопаді 1918 року разом з селянами-бідняками роззброїли жандар­мерію і вигнали уніатського попа з села. Як сповіщалося в одному з періодичних видань, населення Ізи «заявило про приєднання до Української Республіки» і. А коли соціалістична революція охопила територію Закарпаття, в селі було встановлено Радянську владу. Але її незабаром було повалено військами боярської Ру­мунії. Восени 1919 року на зміну румунським загарбникам прийшли чехослова­цькі імперіалісти, які принесли в Ізу нову колоніальну політику, гноблення.
За переписом 1921 року, в Ізі проживало 2791 чол. Із них біля 90 проц. жите­лів - українці. У цьому ж році тут було створено організацію КПЧ, яка на 13 ве­ресня, за повідомленням сільського нотаря, налічувала 350 комуністів, що платили членські внески. Він, мабуть, включав у цю цифру і певну частину тих селян, що активно підтримували комуністів. Однак ці відомості свідчать про те, що комуністична організація була однією із найбільш масових і авторитетних у селі. Кому­ністи очолювали класову боротьбу, що розгорталась проти важкого соціального і національного гніту, особливо частими були виступи проти екзекуцій, підвищення державних, краєвих, общинних податків тощо.
Комуністи не тільки користувались авторитетом серед трудящих мас, але й мали великий вплив на них. Так, під час парламентських виборів у 1925 році комуністи одержали 708, або 50 проц. голосів, тоді як аграрники - 157, соціал-демок­рати - 68 голосів. Подібне явище було і під час парламентських виборів у на­ступних роках. І це в умовах репресій, переслідувань комуністів та їх прихиль­ників.
Трудяще селянство Ізи все більше потрапляло в руки багатіїв, фінансового капіталу. Особливо страждала сільська біднота від безземелля і малоземелля, не­посильних податків. Ось що писала тоді газета «Карпатська правда» у статті «Екзе­куторська сваволя шаліє»: «Екзекутори сміють проводити на наших селах і містах найзлочинніший бандитизм. Андрій Орос з Ізи віз минулого місяця якомусь біднякові картоплю. По дорозі перестрів його екзекутор, випряг волів і забрав їх. Віз з картоплею залишив на дорозі. Іван Олексик з Ізи, який не мав ніякого маєтку, вимушений був позичити в банку гроші, і купити теличку. Але прийшов екзекутор і забрав її, хоч бідняк мав 7 дітей».
Для того, щоб заробити шматок хліба, велика частина жителів села продовжувала також у 20 - 30-х роках займатись кошикарством. Заробітки від цього домашнього промислу були низькі. Значна частина кошикарів працювала у кустар­ній майстерні, яка була відкрита одним з багатіїв із Мукачевого. Робота по обпле­тенню бутлів проводилась в одній із хат, яку наймали лише на певний час, зимою. В ній під наглядом майстра плело кошики до 20 сільських хлопців. Інші працювали у себе вдома.
Щоб вжити із тяжкого становища, ремісники почали виплітати великі ко­шики з неочищеної лози для транспортування яблук. Проте і збут цих виробів зустрічав великі труднощі. Доводилось брати свої вироби на плечі і ходити по міс­тах та селах, щоб продати або поміняти на зерно чи картоплю свою продукцію. За кошика брали стільки зерна, скільки у нього вміщувалось. Проте за таку ціну продавались лише кращі кошики, які виплітались з очищеної лози і викрашувались різнокольоровими фарбами.
Згодом селяни стали зустрічати труднощі і в заготівлі сировини. В Ізі лози були вирубані. Тому доводилось ходити по інших селах, скуповувати лозу й нести її на плечах за 8-15 км, а інколи й більше.


Cучасна карта - Іза