Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
селяни заготовляли лозу, обчищали пруття від кори, фарбували його тощо, а зимою виплітали кошики. До цієї роботи залучались і діти, які головним чином готували лозу та плели феделки - накривки на кошики.
Селяни Ізи мали великий доход від кошикарства. Середній майстер в день виплітав до 8-10 кошиків. Родина з двох дорослих робітників, яким допомагали діти, заробляла в місяць до 100 крон. Село заробляло на кошикарстві в місяць до 20 тис. крон.
Багато людей Ізи займалися сплавлюванням по Тисі солі до Солнока, Сегедина та Зинона в Угорщину. Сіль вантажили на плоти у Сігетських коморах на початку березня. Із заробітку поверталися пізно восени, бо в ті часи не було ні залізниці, ні доброї дороги.
На початку XX століття дедалі швидшими темпами проходив процес класового розшарування населення Ізи. Кращі земельні угіддя були зосереджені у руках куркулів та церкви.
Переважна частина мешканців села була неписьменною. Навчання у створеній в кінці XIX століття початковій школі велося угорською мовою. Проти політики денаціоналізації населення виступив журналіст Іван Раковський, який мешкав у Ізі 26 років - з 1859 року до 1885 року. До Ізи він приїхав з Будапешта, де був редактором кількох періодичних видань, що виходили російською мовою. Він ширив серед селян любов до Росії, російської мови й літератури. І. Раковський помер в Ізі. Тут його і поховано.
Селяни Ізи на початку XX століття не раз виступали проти австро-угорського режиму. Ця боротьба набирала різноманітних форм. Однією з них був перехід населення з уніатської до православної церкви. Це був протест проти здирства з боку уніатського духовенства, а водночас - демонстрація не тільки релігійної, але й національної єдності з братніми народами Росії і України. За короткий час 90 процентів селян повернулося до православ'я. Місцева влада зрозуміла політичний характер цього руху в селі Ізі, про що свідчать численні донесення піджупана Березького комітату і особливо - хустського окружного начальника. В них повідомлялося про неможливість припинення згаданого руху в Ізі, про його політичний характер, який набрав виразного соціально-національного забарвлення, підкреслювалося, що «народ незадоволений не церковними, а державними порядками», розповідалося про таємні сходки селян та про їх заворушення, спрямовані проти угорського королівства тощо.
В згаданому русі буржуазні власті вбачали протест проти існуючих порядків. У зв'язку з цим урядові власті знущалися над сільською біднотою Ізи. Вони накладали на православних різні кари: штраф за непорядок у дворі, за неприв'язаного пса і т. д. Понад 20 ізянських селян було посаджено у в'язницю. У 1904- 1906 pp. відбувся перший Мармарош-Сігетський судовий процес (у Сігеті, центрі Мармароської жупи) над дев'ятьма селянами Ізи. Підсудних селян без усяких підстав на те обвинувачували, як про це свідчать офіційні матеріали, в намаганні відірвати Закарпаття від Угорщини і приєднати його до Росії. Селян було засуджено до різних строків тюремного ув'язнення і до сплати штрафів. Та мешканці села не припиняли боротьби проти гнобителів. У повідомленні греко-католицького священика Ізи від 26 січня 1904 року мукачівському епіскопу говорилось, що селяни відмовлялись платити йому податки на користь церкви.
Для боротьби проти сільської бідноти буржуазні власті не раз посилали в І з у посилені загони жандармерії, які знущались з населення. Разом з уніатським духовенством жандарми робили все необхідне, щоб відвернути симпатії трудящих від єдинокровного російського і українського народів, посилили терор. Православних силоміць гнали кожної неділі до греко-католицької церкви. Коли на вулиці хтось вітав угорського солдата словами «Добрий день», а не «Слава Ісусу Христу», того били, зневажали тощо.
Проте репресії не спинили наростання «православного руху». На початок 1912 року за прикладом селян села Ізи до православ'я перейшло понад 30 тис. закарпатців. Авсіро-угорський уряд у відповідь на це влаштував другий Мармарош-Сігетський судовий процес над 189 селянами сіл Ізи, Великих Лучок та інших, яких звинувачували у антиурядовій агітації і в шпигунських зв'язках з Росією. Слідство тривало півтора року. Після закінчення його 25 листопада 1913 року до судової відповідальності було притягнено 96 чоловік, що в них знайшли книги релігійного характеру, видані в Росії, і газети москвофільського напрямку. Характерно, що судовий процес проводився угорською мовою, якої не знали підсудні, а їх відповідей українською мовою не розуміли судді. «Свідки», заздалегідь підготовлені урядом, «свідчили» в його інтересах. Це змушений був визнати навіть голова угорського уряду граф Тиса у своїх поясненнях парламенту. Цей судовий процес закінчився 3 березня 1914 року. 32 обвинувачених було
Іза
Сторінка 2 з 7
були зайняті плетінням кошиків. Цей кустарний промисел значно удосконалився. Крім звичайних кошиків, тут обплітали лозовим пруттям скляні пляшки, бутлі для виноградних районів Севлющини і Берегівщини, акціонерного товариства «Клотільда» у Великому Бичкові. На протязі літа Селяни Ізи мали великий доход від кошикарства. Середній майстер в день виплітав до 8-10 кошиків. Родина з двох дорослих робітників, яким допомагали діти, заробляла в місяць до 100 крон. Село заробляло на кошикарстві в місяць до 20 тис. крон.
Багато людей Ізи займалися сплавлюванням по Тисі солі до Солнока, Сегедина та Зинона в Угорщину. Сіль вантажили на плоти у Сігетських коморах на початку березня. Із заробітку поверталися пізно восени, бо в ті часи не було ні залізниці, ні доброї дороги.
На початку XX століття дедалі швидшими темпами проходив процес класового розшарування населення Ізи. Кращі земельні угіддя були зосереджені у руках куркулів та церкви.
Переважна частина мешканців села була неписьменною. Навчання у створеній в кінці XIX століття початковій школі велося угорською мовою. Проти політики денаціоналізації населення виступив журналіст Іван Раковський, який мешкав у Ізі 26 років - з 1859 року до 1885 року. До Ізи він приїхав з Будапешта, де був редактором кількох періодичних видань, що виходили російською мовою. Він ширив серед селян любов до Росії, російської мови й літератури. І. Раковський помер в Ізі. Тут його і поховано.
Селяни Ізи на початку XX століття не раз виступали проти австро-угорського режиму. Ця боротьба набирала різноманітних форм. Однією з них був перехід населення з уніатської до православної церкви. Це був протест проти здирства з боку уніатського духовенства, а водночас - демонстрація не тільки релігійної, але й національної єдності з братніми народами Росії і України. За короткий час 90 процентів селян повернулося до православ'я. Місцева влада зрозуміла політичний характер цього руху в селі Ізі, про що свідчать численні донесення піджупана Березького комітату і особливо - хустського окружного начальника. В них повідомлялося про неможливість припинення згаданого руху в Ізі, про його політичний характер, який набрав виразного соціально-національного забарвлення, підкреслювалося, що «народ незадоволений не церковними, а державними порядками», розповідалося про таємні сходки селян та про їх заворушення, спрямовані проти угорського королівства тощо.
В згаданому русі буржуазні власті вбачали протест проти існуючих порядків. У зв'язку з цим урядові власті знущалися над сільською біднотою Ізи. Вони накладали на православних різні кари: штраф за непорядок у дворі, за неприв'язаного пса і т. д. Понад 20 ізянських селян було посаджено у в'язницю. У 1904- 1906 pp. відбувся перший Мармарош-Сігетський судовий процес (у Сігеті, центрі Мармароської жупи) над дев'ятьма селянами Ізи. Підсудних селян без усяких підстав на те обвинувачували, як про це свідчать офіційні матеріали, в намаганні відірвати Закарпаття від Угорщини і приєднати його до Росії. Селян було засуджено до різних строків тюремного ув'язнення і до сплати штрафів. Та мешканці села не припиняли боротьби проти гнобителів. У повідомленні греко-католицького священика Ізи від 26 січня 1904 року мукачівському епіскопу говорилось, що селяни відмовлялись платити йому податки на користь церкви.
Для боротьби проти сільської бідноти буржуазні власті не раз посилали в І з у посилені загони жандармерії, які знущались з населення. Разом з уніатським духовенством жандарми робили все необхідне, щоб відвернути симпатії трудящих від єдинокровного російського і українського народів, посилили терор. Православних силоміць гнали кожної неділі до греко-католицької церкви. Коли на вулиці хтось вітав угорського солдата словами «Добрий день», а не «Слава Ісусу Христу», того били, зневажали тощо.
Проте репресії не спинили наростання «православного руху». На початок 1912 року за прикладом селян села Ізи до православ'я перейшло понад 30 тис. закарпатців. Авсіро-угорський уряд у відповідь на це влаштував другий Мармарош-Сігетський судовий процес над 189 селянами сіл Ізи, Великих Лучок та інших, яких звинувачували у антиурядовій агітації і в шпигунських зв'язках з Росією. Слідство тривало півтора року. Після закінчення його 25 листопада 1913 року до судової відповідальності було притягнено 96 чоловік, що в них знайшли книги релігійного характеру, видані в Росії, і газети москвофільського напрямку. Характерно, що судовий процес проводився угорською мовою, якої не знали підсудні, а їх відповідей українською мовою не розуміли судді. «Свідки», заздалегідь підготовлені урядом, «свідчили» в його інтересах. Це змушений був визнати навіть голова угорського уряду граф Тиса у своїх поясненнях парламенту. Цей судовий процес закінчився 3 березня 1914 року. 32 обвинувачених було
Дивиться також інші населені пункти району:
- Стеблівка
- Сокирниця
- Рокосів
- Нижнє Селище
- Нижній Бистрий
- Монастирець
- Липча
- Липецька Поляна
- Крива
- Кошелеве
- Копашневе
- Золотареве
- Драгове
- Данилове
- Горінчове
- Вільшани
- Велятин
- Боронява
- Березове