Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Становище селян Пилипця і після встановлення чехословацького
буржуазного режиму було тяжким. Газета «Руде право» 24 листопада 1922 року писала: «В селі
Пилипець, Марамороської жупи, 156 халуп... На ціле село тільки три родини, які можуть жити з цьогорічного врожаю. Юрій Пудинець розповідає: «Маю 6 дітей, живу в халупі 3x3 м, не маю своєї землі. Діти їдять «калачі» з льняної макухи... Це єдина страва, крім картоплі. Солі не купую».
Уряд Чехословаччини під тиском революційного руху провів україні аграрну реформу, але безземельним та малоземельним селянам ця реформа нічого не дала. І після неї в Пилипці найкращі землі належали куркулям і лихварям, які шляхом обману, з допомогою продажного суду, забирали ще й останні клаптики землі від бідняків. Старожили села згадують, як у вдови Лешенди сільський глитай Вайс відібрав за борги не лише землю, а й присадкувату хатину: він «...давав «на віру» різні товари, сам начисляв лихварські проценти, а потім конфіскував за борги все господарство. З того часу бідна вдова мусіла з малим сином Ільком ходити, поби- раючись від двору до двору, від села до села».
Господарства дрібних селян давали такі низькі прибутки, що їх зовсім не вистачало для утримання сім'ї, сплати податків, придбання реманенту тощо. Щоб якось звести кінці з кінцями і не померти з голоду, чимало верховинців змушені були шукати заробітків на лісорозробках, будівництві шляхів і навіть у країнах Європи та за океаном. Багато пилипчан працювали на шахтах Бельгії, Франції, США, але й там доля не всміхалася їм. Вісімдесятилітній Павло Біжко розповідає, що від час його перебування в Америці більшість днів доводилося сидіти без роботи або працювати на різних низькооплачуваних роботах, жити в нелюдських умовах. В результаті катастрофи, що сталася на шахті, він був покалічений. На лікування Біжко витратив усі важко зароблені гроші. Кілька доларів, правда, він відклав, щоб товариші поховали його, якщо помре. Але він видужав і купив за ці гроші квиток додому.
Особливо жахливим було становище селян у роки світової економічної кризи 1929 і 1933 pp. Голод і злидні набули катастрофічних розмірів. В Пилипці та навколишнix селах захворіло 150 чол. «їдять бур'ян і від того хворіють»,- пояснювали лікарі.
Безперечно, селяни не мирилися з таким становищем, вони все частіше підіймалися на боротьбу за поліпшення умов свого життя, за політичні права і свободи. Очолювали цю боротьбу комуністи, які в 1924 році в Пилипці створили свою місцеву партійну організацію. Першим секретарем осередку був обраний Ф. С. Черепанинець. Активними борцями за права трудящих виступали комуністи Ф. Ф. Бушко. М. В. Кривка, І. П. Бобинець, М. С. Коваль.
Хоч комуністичний осередок Пилипця був нечисленним (15-20 чол. у різні роки), та вплив комуністів у селі швидко зростав. Про це свідчать хоча б результати виборів до чехословацького парламенту в 1925 році, коли комуністи одержали 151 голос з 3374.
Сільські комуністи проводили велику агітаційну роботу серед односельчан, розповсюджували комуністичну літературу, зокрема газети, журнали, розповідали правду про Радянський Союз. Вони були організаторами першотравневих виступів, а в роки кризи - масових демонстрацій протесту і голодних походів, які нерідко закінчувалися сутичками з жандармами. Особливо бурхливо проходила першотравнева демонстрація в 1932 році, коли сільська біднота, доведена до крайнього зубожіння і голоду, вийшла з червоним стягом вимагати хліба і праці. Згадуючи про цю демонстрацію, один з її учасників М. Кривка розповідає: «... Рівно о 12 годині зібралася молодь з сіл Верхнього Студеного, Буківця, Пилипця. Об'єднавшись, ми вийшли на дорогу, що веде в центр села Пилинець. Хтось затягнув пісню ,,Шалійте, шалійте...". До нас приєднувалися селяни. І дружно крокуючи з нами, вони співали пісню. На підході до села нас зустріли жандарми. Дуду Василя, який ніс червоний прапор, збили з ніг і відібрали прапор... Жандарми кинулись на Федора Сенька і, поваливши на землю, били ногами та палками».
Жандарми жорстоко розправилися з демонстрантами. Вони багнетами й прикладами розігнали присутніх, але вбити у людей надію на перемогу в боротьбі з експлуататорами їм було не під силу.
І після кризи життя трудящих села залишалося тяжким. Газета «Карпатська правда» писала: «... 1937 рік. Село Пилипець переживає важку годину. Ніхто праці не має, а коли і дістане десь випадково, то пани дають таку мізерну платню, ідо на хліб не вистачає. А як же родина - жінка, малі діти! Ціни ростуть. Колись метрак (центнер) кукурудзи коштував 60-70 чеських
Пилипець
Сторінка 2 з 6
З великим піднесенням зустріли трудящі села проголошення Радянської влади на Закарпатті. На початку квітня 1919 року в Пилинці було обрано сільську Раду. Але Радянська влада протрималась тут лише до кінця квітня. Румунські інтервенти, які вторглися тоді в село, заподіяли селянам збитків на 513 тис. чеських крон. Інтервенти мордували населення, грабували його.Становище селян Пилипця і після встановлення чехословацького
Пилипець, Марамороської жупи, 156 халуп... На ціле село тільки три родини, які можуть жити з цьогорічного врожаю. Юрій Пудинець розповідає: «Маю 6 дітей, живу в халупі 3x3 м, не маю своєї землі. Діти їдять «калачі» з льняної макухи... Це єдина страва, крім картоплі. Солі не купую».
Уряд Чехословаччини під тиском революційного руху провів україні аграрну реформу, але безземельним та малоземельним селянам ця реформа нічого не дала. І після неї в Пилипці найкращі землі належали куркулям і лихварям, які шляхом обману, з допомогою продажного суду, забирали ще й останні клаптики землі від бідняків. Старожили села згадують, як у вдови Лешенди сільський глитай Вайс відібрав за борги не лише землю, а й присадкувату хатину: він «...давав «на віру» різні товари, сам начисляв лихварські проценти, а потім конфіскував за борги все господарство. З того часу бідна вдова мусіла з малим сином Ільком ходити, поби- раючись від двору до двору, від села до села».
Господарства дрібних селян давали такі низькі прибутки, що їх зовсім не вистачало для утримання сім'ї, сплати податків, придбання реманенту тощо. Щоб якось звести кінці з кінцями і не померти з голоду, чимало верховинців змушені були шукати заробітків на лісорозробках, будівництві шляхів і навіть у країнах Європи та за океаном. Багато пилипчан працювали на шахтах Бельгії, Франції, США, але й там доля не всміхалася їм. Вісімдесятилітній Павло Біжко розповідає, що від час його перебування в Америці більшість днів доводилося сидіти без роботи або працювати на різних низькооплачуваних роботах, жити в нелюдських умовах. В результаті катастрофи, що сталася на шахті, він був покалічений. На лікування Біжко витратив усі важко зароблені гроші. Кілька доларів, правда, він відклав, щоб товариші поховали його, якщо помре. Але він видужав і купив за ці гроші квиток додому.
Особливо жахливим було становище селян у роки світової економічної кризи 1929 і 1933 pp. Голод і злидні набули катастрофічних розмірів. В Пилипці та навколишнix селах захворіло 150 чол. «їдять бур'ян і від того хворіють»,- пояснювали лікарі.
Безперечно, селяни не мирилися з таким становищем, вони все частіше підіймалися на боротьбу за поліпшення умов свого життя, за політичні права і свободи. Очолювали цю боротьбу комуністи, які в 1924 році в Пилипці створили свою місцеву партійну організацію. Першим секретарем осередку був обраний Ф. С. Черепанинець. Активними борцями за права трудящих виступали комуністи Ф. Ф. Бушко. М. В. Кривка, І. П. Бобинець, М. С. Коваль.
Хоч комуністичний осередок Пилипця був нечисленним (15-20 чол. у різні роки), та вплив комуністів у селі швидко зростав. Про це свідчать хоча б результати виборів до чехословацького парламенту в 1925 році, коли комуністи одержали 151 голос з 3374.
Сільські комуністи проводили велику агітаційну роботу серед односельчан, розповсюджували комуністичну літературу, зокрема газети, журнали, розповідали правду про Радянський Союз. Вони були організаторами першотравневих виступів, а в роки кризи - масових демонстрацій протесту і голодних походів, які нерідко закінчувалися сутичками з жандармами. Особливо бурхливо проходила першотравнева демонстрація в 1932 році, коли сільська біднота, доведена до крайнього зубожіння і голоду, вийшла з червоним стягом вимагати хліба і праці. Згадуючи про цю демонстрацію, один з її учасників М. Кривка розповідає: «... Рівно о 12 годині зібралася молодь з сіл Верхнього Студеного, Буківця, Пилипця. Об'єднавшись, ми вийшли на дорогу, що веде в центр села Пилинець. Хтось затягнув пісню ,,Шалійте, шалійте...". До нас приєднувалися селяни. І дружно крокуючи з нами, вони співали пісню. На підході до села нас зустріли жандарми. Дуду Василя, який ніс червоний прапор, збили з ніг і відібрали прапор... Жандарми кинулись на Федора Сенька і, поваливши на землю, били ногами та палками».
Жандарми жорстоко розправилися з демонстрантами. Вони багнетами й прикладами розігнали присутніх, але вбити у людей надію на перемогу в боротьбі з експлуататорами їм було не під силу.
І після кризи життя трудящих села залишалося тяжким. Газета «Карпатська правда» писала: «... 1937 рік. Село Пилипець переживає важку годину. Ніхто праці не має, а коли і дістане десь випадково, то пани дають таку мізерну платню, ідо на хліб не вистачає. А як же родина - жінка, малі діти! Ціни ростуть. Колись метрак (центнер) кукурудзи коштував 60-70 чеських
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець