Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З особливою ненавистю знищувалась комуністична література. За найменше порушення нових порядків селян били прикладами і спеціальними нагаями,
сплетеними з дроту. Протягом майже шестирічного панування фашисти розстріляли за опір 2 чол., вислали на каторгу 70 чол., ув'язнили, запідозривши у зв'язках з підпільниками і партизанами, 14 чол., інтернували і відправили в т. зв. робочі табори за межі району - 200 чоловік.
Комуністи і комсомольці, які уникли арешту, пішли в глибоке підпілля. Вони пояснювали селянам неминучість розгрому фашизму. Коли в 1939 році Червона Армія вийшла на карпатські перевали, 67 грушівських юнаків та дівчат, ризикуючи життям, емігрували в СPСP.
Після нападу Гітлера та його сателітів на СPCP більшість грушівських втікачів вступили добровольцями в Червону Армію або в Чехословацький корпус, який формувався в CPСP, і брали участь у жорстоких боях за Харків, Київ, Білу Церкву, Жашків, а потім за міста і села Чехословаччипи. В боях за Київ загинув М. П. Боднар. Під Білою Церквою віддали своє життя М. М. Боднар, М. Микулянич, В. Шкорка, В. Фединець, І. Мацола та інші.
Під час війни фашисти знищили в Грушевому половину селянської худоби, реквізували для армії багато сіна, хліба та інших продуктів харчування, спалили 15 хат.
Населення вело непримиренну боротьбу проти німецько-угорських фашистів. Організаторами підпілля і опору гітлерівцям були члени КПЧ В. І. Половка, І. Ю. Микулянич, I. С. Фекете, О. І. Борка та інші. Як реліквію вони зберігали документи, прапор і печатку сільської партійної організації, писали і поширювали антифашистські листівки, розповідали трудящим про злодіяння фашистів, про успіхи радянського народу в боротьбі з гітлерівцями, організовували опір реквізиціям, допомагали партизанам.
Багато грушівців перебували в партизанських загонах. М. Половка та М. Пітух знаходились у рядах десантної групи О. Борканюка й загинули смертю хоробрих. М. Горкавчук та Ф. Боднар були рядовими партизанами в загоні ім. Суворова, який діяв на Словаччині, Ю. Фурман - молодшим командиром у загоні Ц. Грозного, Г. Микулянич і М. Микулянич - партизанськими провідницями.
Чимало жителів села, ризикуючи життям, переховували партизанів, постачали їм продукти, інформували їх про дії і пересування карателів. Так, подружжя Ю. і О. Микуляничів переховувало тривалий час партизана М. Половку, сім'я І. Кустрьо надала притулок одному з югославських партизанів.
Грушівські селяни вірили в перемогу Червоної Армії, нетерпляче чекали її. 18 жовтня подружжя І. та О. Кустрьо, хата яких розташована на околиці села, хлібом і сіллю зустріли передові підрозділи 229 стрілецького полку 8 стрілецької дивізії 17 гвардійського корпусу.
Наступного дня частини Червоної Армії були вже в селі, але гітлерівці не хотіли втрачати важливих позицій на грушівських горах; вони розпочали шалені контратаки і частково витіснили наших воїнів з села. Бої набули надзвичайно запеклого характеру і продовжувались 48 годин. Щоб помститися жителям за допомогу
партизанам і червоноармійцям, фашисти почали палити хати. Вони особливо лютували тому, що не вдалося зірвати міст на шосейній дорозі і він дістався радянським воїнам, що значно полегшило їх наступальні дії. Цей міст врятував один з синів Кустрьо - Михайло, який сам пізніше загинув, підірвавшись на міні.
Озвірілі фашисти, яким вдалося захопити двох червоноармійців, на очах у переляканих стариків, жінок і дівчат живцем четвертували їх, а потім кинули в палаючу хату. 21 жовтня радянські воїни повністю очистили село від гітлерівців і погнали їх на захід.
Тоді грушівці відшукали на згарищі обвуглені останки героїв і врочисто поховали їх.
З підпілля вийшла партійна організація. Масово-політичну роботу на селі очолили комуністи В. Половка, І. Микулянич, І. Фекете, О. Борка. Було створено Народний комітет на чолі з В. Половкою. Його ж селяни обрали делегатом Першого з'їзду Народних комітетів у Мукачевому.
В перші дні після визволення 65 юнаків і дівчат влилися добровольцями в ряди Червоної Армії. Чимало з них відзначилися в боях і повернулися в село з урядовими нагородами, а 15 чол. загинуло. На їх честь односельчани спорудили обеліск Слави, на якому викарбували імена загиблих.
Завдяки ініціативі комуністів у селі зразу ж розпочала працювати школа. Уряд Радянської України надав допомогу в забезпеченні дітей бідняків взуттям, іпкільними приладдями, підручниками на рідній мові і частково продовольством. Це дало можливість вперше в історії села на ділі забезпечити загальне обов'язкове кавчання всіх дітей. Турбота народної
Грушеве
Сторінка 5 з 8
українські книги, в т. ч. букварі й підручники, і спалили. Тільки школі вони завдали збитків на суму 16 800 пенгів. З особливою ненавистю знищувалась комуністична література. За найменше порушення нових порядків селян били прикладами і спеціальними нагаями,
Комуністи і комсомольці, які уникли арешту, пішли в глибоке підпілля. Вони пояснювали селянам неминучість розгрому фашизму. Коли в 1939 році Червона Армія вийшла на карпатські перевали, 67 грушівських юнаків та дівчат, ризикуючи життям, емігрували в СPСP.
Після нападу Гітлера та його сателітів на СPCP більшість грушівських втікачів вступили добровольцями в Червону Армію або в Чехословацький корпус, який формувався в CPСP, і брали участь у жорстоких боях за Харків, Київ, Білу Церкву, Жашків, а потім за міста і села Чехословаччипи. В боях за Київ загинув М. П. Боднар. Під Білою Церквою віддали своє життя М. М. Боднар, М. Микулянич, В. Шкорка, В. Фединець, І. Мацола та інші.
Під час війни фашисти знищили в Грушевому половину селянської худоби, реквізували для армії багато сіна, хліба та інших продуктів харчування, спалили 15 хат.
Населення вело непримиренну боротьбу проти німецько-угорських фашистів. Організаторами підпілля і опору гітлерівцям були члени КПЧ В. І. Половка, І. Ю. Микулянич, I. С. Фекете, О. І. Борка та інші. Як реліквію вони зберігали документи, прапор і печатку сільської партійної організації, писали і поширювали антифашистські листівки, розповідали трудящим про злодіяння фашистів, про успіхи радянського народу в боротьбі з гітлерівцями, організовували опір реквізиціям, допомагали партизанам.
Багато грушівців перебували в партизанських загонах. М. Половка та М. Пітух знаходились у рядах десантної групи О. Борканюка й загинули смертю хоробрих. М. Горкавчук та Ф. Боднар були рядовими партизанами в загоні ім. Суворова, який діяв на Словаччині, Ю. Фурман - молодшим командиром у загоні Ц. Грозного, Г. Микулянич і М. Микулянич - партизанськими провідницями.
Чимало жителів села, ризикуючи життям, переховували партизанів, постачали їм продукти, інформували їх про дії і пересування карателів. Так, подружжя Ю. і О. Микуляничів переховувало тривалий час партизана М. Половку, сім'я І. Кустрьо надала притулок одному з югославських партизанів.
Грушівські селяни вірили в перемогу Червоної Армії, нетерпляче чекали її. 18 жовтня подружжя І. та О. Кустрьо, хата яких розташована на околиці села, хлібом і сіллю зустріли передові підрозділи 229 стрілецького полку 8 стрілецької дивізії 17 гвардійського корпусу.
Наступного дня частини Червоної Армії були вже в селі, але гітлерівці не хотіли втрачати важливих позицій на грушівських горах; вони розпочали шалені контратаки і частково витіснили наших воїнів з села. Бої набули надзвичайно запеклого характеру і продовжувались 48 годин. Щоб помститися жителям за допомогу
партизанам і червоноармійцям, фашисти почали палити хати. Вони особливо лютували тому, що не вдалося зірвати міст на шосейній дорозі і він дістався радянським воїнам, що значно полегшило їх наступальні дії. Цей міст врятував один з синів Кустрьо - Михайло, який сам пізніше загинув, підірвавшись на міні.
Озвірілі фашисти, яким вдалося захопити двох червоноармійців, на очах у переляканих стариків, жінок і дівчат живцем четвертували їх, а потім кинули в палаючу хату. 21 жовтня радянські воїни повністю очистили село від гітлерівців і погнали їх на захід.
Тоді грушівці відшукали на згарищі обвуглені останки героїв і врочисто поховали їх.
З підпілля вийшла партійна організація. Масово-політичну роботу на селі очолили комуністи В. Половка, І. Микулянич, І. Фекете, О. Борка. Було створено Народний комітет на чолі з В. Половкою. Його ж селяни обрали делегатом Першого з'їзду Народних комітетів у Мукачевому.
В перші дні після визволення 65 юнаків і дівчат влилися добровольцями в ряди Червоної Армії. Чимало з них відзначилися в боях і повернулися в село з урядовими нагородами, а 15 чол. загинуло. На їх честь односельчани спорудили обеліск Слави, на якому викарбували імена загиблих.
Завдяки ініціативі комуністів у селі зразу ж розпочала працювати школа. Уряд Радянської України надав допомогу в забезпеченні дітей бідняків взуттям, іпкільними приладдями, підручниками на рідній мові і частково продовольством. Це дало можливість вперше в історії села на ділі забезпечити загальне обов'язкове кавчання всіх дітей. Турбота народної
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва
- Солотвина
- Дубове
- Діброва