Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З другої половини XVIII століття в зв'язку 3 будівництвом солотвинських шахт та збільшенням розробки лісів село почало зростати. В середині XIX століття тут налічувалося вже понад 200 дворів і до 1000 чол. населення. Поряд з українцями проживали угорці, румуни, євреї.
Малоземелля дедалі більше змушувало грушівців займатися лісовими і домашніми промислами, перевезенням солі, йти на солекопальні й сезонні роботи в поміщицьких і куркульських господарствах за межами села.
Після скасування кріпосного права та проведення т. зв. комасації протиріччя поглибились. Найбільшим власником у 1897 році був О. Мацела, який орендував 323 гольди орної землі, городів, луків, виноградників, лісів та пасовіпц мав трьох батраків, кілька плугів, борін та інший інвентар. Трохи меншими були володіння інших багатіїв. Основна маса селян зовсім не мала землі.
Російський вчений Звєздич, який в кінці XIX століття побував у Грушевому, згодом писав про достатки і житло його мешканців: «Похилий зруб з жалюгідними підсліпуватими віконцями, ніби сам соромиться своєї злиденності, а внутрішня частина хати підтверджує, що ця убогість не показна, що її нічим приховати».
В кінці XIX століття в селі відкрито школу, яку відвідувало близько 30 учнів. Більшість жителів Грушевого була неписьменною. Позбавлені землі, селяни орендували у багатіїв невеликі клаптики орної землі, яку обробляли за половину, а то й 2/3 врожаю. В пошуках заробітків біднота йшла на лісорозробки, на солотвииські солекопальні, в низинні угорські села на жнива або на сезонні виноградарські роботи. Десятки сімей виїжджали в країни Європи й Америки.
Земельна громада, що виникла в селі, починає збирати гроші й з великими труднощами купує 800 угрів лісу і пасовищ. Протягом двох десятків років селяни змушені були сплачувати за цю землю 220 тис. форинтів. Та це не ліквідувало земельного голоду.
Грушівська біднота з надією звертала свої погляди на Росію, де жили її єдинокровні брати, і під впливом революційного руху російського пролетаріату й селянства все рішучіше підіймалася на боротьбу за землю, за свої права. Коли під час першої світової війни російська армія досягла Карпат і у вересні-жовтні 1914 року зайняла Мармарош-Сігет і Великий Бичків, трудящі Грушевого готувались зустріти солдатів хлібом і сіллю. Окремі селяни ходили до росіян, вели з нилш розмови. Потім від російських військовополонених, а згодом від своїх односельчан, що поверталися з Росії, вони дізнавалися про революційні події в Росії; своїм класовим інстинктом зрозуміли й сприйняли як свої ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Один із жителів села - В. І. Половка - з групою бійців-інтернаціоналістів, у кінці липня 1918 року побував на прийомі у Володимира Ілліча Леніна. Його розповіді про вождя трудящих усього світу з великою увагою слухали всі грушівці. Напівпролетарське село Грушеве одним з перших на Мармарощині стає на шлях боротьби за народну владу. Його представники на Всезакарпатському з'їзді у Хусті в січні 1919 року вимагали виходу Закарпаття зі складу Угорщини і возз'єднання з Радянською Україною.
Однак їх надії не здійснилися, бо вже 21 січня 1919 року в село вступили біло-румунські загарбники. Румунська вояччина з перших днів вдалася до нечуваного свавілля і грабежу. Вона реквізувала останній хліб, худобу, птицю. На зборах у жовтні 1919 року селяни різко протестували проти зловживань і самоуправства окупантів, вимагали ведення діловодства рідною мовою, виведення румунських військ з села. В протоколі зборів від 1 грудня 1919 року говорилося, що загарбники «реквізують овес, сіно і все, що можуть... Наші діти сидять голі, прикриті ганчір'ям, та й те румунські жандарми з них здирають».
20 грудня 1919 року румунських окупантів змінили чехословацькі війська. Але і в складі буржуазної Чехословацької республіки жителі села зазнавали всіляких утисків, національного гноблення, задихались від безземелля та безробіття. Боротьба за землю залишалась основним стрижнем класової боротьби. Вже в жовтні 1920 року селяни роблять спробу захопити державний ліс. Жандармам ледве вдається відновити «порядок». У село прибуває військовий загін. Солдати по-хижацькому вирубують ліс, який ще за часів Австро-Угорщини купила сільська громада. Обурені і селяни звернулися з меморандумом до чехословацького уряду, в якому просили заступництва. Вони підкреслювали, що в Грушевому проживає понад 1900 чол. населення, що землі тут припадає пересічно по 1/3 гольда на душу, і якщо куплене урочище буде відібране, то селянам залишиться одне - йти жебракувати. Проте меморандум не був прийнятий до уваги.
Важливе значення в боротьбі за землю, політичні права й свободу мало створення в травні 1921 року сільської організації компартії. Першими її
Грушеве
Сторінка 2 з 8
коблів кукурудзи. Селяни жили впроголодь, ходили обшарпаними, не знали грамоти, їхні хати були тісними і вбогими. З другої половини XVIII століття в зв'язку 3 будівництвом солотвинських шахт та збільшенням розробки лісів село почало зростати. В середині XIX століття тут налічувалося вже понад 200 дворів і до 1000 чол. населення. Поряд з українцями проживали угорці, румуни, євреї.
Малоземелля дедалі більше змушувало грушівців займатися лісовими і домашніми промислами, перевезенням солі, йти на солекопальні й сезонні роботи в поміщицьких і куркульських господарствах за межами села.
Після скасування кріпосного права та проведення т. зв. комасації протиріччя поглибились. Найбільшим власником у 1897 році був О. Мацела, який орендував 323 гольди орної землі, городів, луків, виноградників, лісів та пасовіпц мав трьох батраків, кілька плугів, борін та інший інвентар. Трохи меншими були володіння інших багатіїв. Основна маса селян зовсім не мала землі.
Російський вчений Звєздич, який в кінці XIX століття побував у Грушевому, згодом писав про достатки і житло його мешканців: «Похилий зруб з жалюгідними підсліпуватими віконцями, ніби сам соромиться своєї злиденності, а внутрішня частина хати підтверджує, що ця убогість не показна, що її нічим приховати».
В кінці XIX століття в селі відкрито школу, яку відвідувало близько 30 учнів. Більшість жителів Грушевого була неписьменною. Позбавлені землі, селяни орендували у багатіїв невеликі клаптики орної землі, яку обробляли за половину, а то й 2/3 врожаю. В пошуках заробітків біднота йшла на лісорозробки, на солотвииські солекопальні, в низинні угорські села на жнива або на сезонні виноградарські роботи. Десятки сімей виїжджали в країни Європи й Америки.
Земельна громада, що виникла в селі, починає збирати гроші й з великими труднощами купує 800 угрів лісу і пасовищ. Протягом двох десятків років селяни змушені були сплачувати за цю землю 220 тис. форинтів. Та це не ліквідувало земельного голоду.
Грушівська біднота з надією звертала свої погляди на Росію, де жили її єдинокровні брати, і під впливом революційного руху російського пролетаріату й селянства все рішучіше підіймалася на боротьбу за землю, за свої права. Коли під час першої світової війни російська армія досягла Карпат і у вересні-жовтні 1914 року зайняла Мармарош-Сігет і Великий Бичків, трудящі Грушевого готувались зустріти солдатів хлібом і сіллю. Окремі селяни ходили до росіян, вели з нилш розмови. Потім від російських військовополонених, а згодом від своїх односельчан, що поверталися з Росії, вони дізнавалися про революційні події в Росії; своїм класовим інстинктом зрозуміли й сприйняли як свої ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Один із жителів села - В. І. Половка - з групою бійців-інтернаціоналістів, у кінці липня 1918 року побував на прийомі у Володимира Ілліча Леніна. Його розповіді про вождя трудящих усього світу з великою увагою слухали всі грушівці. Напівпролетарське село Грушеве одним з перших на Мармарощині стає на шлях боротьби за народну владу. Його представники на Всезакарпатському з'їзді у Хусті в січні 1919 року вимагали виходу Закарпаття зі складу Угорщини і возз'єднання з Радянською Україною.
Однак їх надії не здійснилися, бо вже 21 січня 1919 року в село вступили біло-румунські загарбники. Румунська вояччина з перших днів вдалася до нечуваного свавілля і грабежу. Вона реквізувала останній хліб, худобу, птицю. На зборах у жовтні 1919 року селяни різко протестували проти зловживань і самоуправства окупантів, вимагали ведення діловодства рідною мовою, виведення румунських військ з села. В протоколі зборів від 1 грудня 1919 року говорилося, що загарбники «реквізують овес, сіно і все, що можуть... Наші діти сидять голі, прикриті ганчір'ям, та й те румунські жандарми з них здирають».
20 грудня 1919 року румунських окупантів змінили чехословацькі війська. Але і в складі буржуазної Чехословацької республіки жителі села зазнавали всіляких утисків, національного гноблення, задихались від безземелля та безробіття. Боротьба за землю залишалась основним стрижнем класової боротьби. Вже в жовтні 1920 року селяни роблять спробу захопити державний ліс. Жандармам ледве вдається відновити «порядок». У село прибуває військовий загін. Солдати по-хижацькому вирубують ліс, який ще за часів Австро-Угорщини купила сільська громада. Обурені і селяни звернулися з меморандумом до чехословацького уряду, в якому просили заступництва. Вони підкреслювали, що в Грушевому проживає понад 1900 чол. населення, що землі тут припадає пересічно по 1/3 гольда на душу, і якщо куплене урочище буде відібране, то селянам залишиться одне - йти жебракувати. Проте меморандум не був прийнятий до уваги.
Важливе значення в боротьбі за землю, політичні права й свободу мало створення в травні 1921 року сільської організації компартії. Першими її
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля
- Тересва
- Солотвина
- Дубове
- Діброва