Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Основним заняттям мешканців села було землеробство. Частина селян займалася скотарством, ткацтвом, бондарством, вишиванням, а також працювала на лісорозробках.
У другій половині XVIII століття значна частина селян Нижніх Верецьок належала до категорії лібертинів, тобто вільних від кріпацтва. Одним з обов'язків лібертинів була доставка пошти до Відня і привезення звідти кореспонденції. Сільські поштарі доставляли кіньми пошту до австрійської столиці за 12 днів.
Шенборнська домінія нещадно посилювала феодально-кріпосницький гніт. Гайдуки заставляли селян працювати навіть вночі. Нижньоверецькі кріпаки збирали урожай з свого наділу лише пізньої осені, коли випадав сніг, тому багато хліба і картоплі пропадало. За найменші провини селян жорстоко карали: били киями, батогами, різками.
Тяжке життя селянства накладало відбиток і на їхні убогі житла. Хати селян були переважно курними або напівкурними. Житло це було без фундаменту. Висота стін 2,3 м. Зруб був виготовлений цілком з дерева, без єдиного цвяха, а дах покритий соломою або гонтою.
Нижні Верецьки поступово зростали. З 1715 року тут стояла прикордонна воєнна сторожа, містився податковий уряд. У 1753 році в селі відкрилася карантинна застава, а в 1835 році - поштова станція.
У 1831 році в селі почалася епідемія холери, під час якої захворіло 12 кріпаків, 9 чоловік з яких померло.
У 1732 році граф Шенборн надав Нижнім Верецькам статут містечка, за яким поїм дістало право влаштовувати ярмарки. За це село змушене було виплачувати поміщикові спеціальну данину. У 1763 році Шенборни привласнили також водне право - користування ріками. Це право управителі маєтків іноді здавали в оренду і селянам.
Посилення кріпосницького гніту, стихійні лиха тощо призводили до масового розорення селян. Це викликало протест і опір трудящих. В 1835 році селяни 34 сіл, серед них і Нижніх Верецьок в скарзі на ім'я цісаря змалювали картину знущань з боку управителів Шенборна. Вони писали про численні зловживання управителів маєтку, про те, що у літню спеку, під час косовиці, їх примушували жати цілий день, не даючи їсти і пити, а коли хтось наважувався піти до колодязя напитись води, його карали киями. Крім панщини, селяни виконували багато інших повинностей: возили з лісу по скелястих, небезпечних для життя шляхах дерево, будівельний камінь; кожен двір щорічно відбував на різних роботах 27 днів додаткової панщини.
«Під час збирання дев'ятини,-скаржились селяни,- панські слуги забирають нанкращі снопи, картоплю не важать, а там, де вона найкраще вродила на селянському наділі, примушують копати її для домінії». Управителі маєтку заставляли селян даремно обробляти не тільки панську, а й їхню землю, постачати їх безплатно лісом, дровами тощо. Селяни писали, що не зможуть витримати такого здирства і «змушені будуть розійтись по всій країні жебраками».
Скаргу було переслано на розгляд Березької жупи, яка вислала до Нижніх Перецьок комісію. А коли селяни з багатьох сіл зібралися у Нижніх Верецьках, щоб поговорити з комісією, їх звинуватили в бунті. Згодом, коли приїхала нова комісія, в селі знову зібралися кріпаки з навколишніх сіл, які рішуче заявили: «Ми не проповіді прийшли слухати, а хочемо, щоб нам принесли закон про правду і снободу». Селяни вимагали надання їм безплатного випасу худоби, дозволу браги паливо в лісі і встановлення плати за роботу в панському господарстві. Вони також відмовилися виконувати панщину та інші феодальні повинності.
У 1836 році боротьба селян проти поневолювачів набрала ще більшого розмаху. Комісія, яку направило жупне управління до Нижніх Верецьок, повідомила, що селяни «бунтують проти громадського порядку і панщини». За наказом імператорської канцелярії сюди прибули гайдуки і солдати. Багато селян було заарештовано і кинуто до в'язниці. Кілька місяців їх катували батогами і киями. Селянин П. Беркович просидів у кайданах 6 місяців і був покараний 50 киями. М. Горош, не витримавши катування, помер у в'язниці.
Угорська буржуазна революція 1848-1849 pp. дала новий поштовх у боротьбі проти феодально-кріпосницького гніту. Селяни Нижніх Верецьок відмовились викопувати панщину та інші повинності. Під час боротьби з поміщиками з середовища селян вийшов стійкий і відважний організатор селянського руху Павло Беркович. Незважаючи на арешти й катування, П. Беркович проявив себе відважним ватажком верховинських кріпаків.
Чужоземний гніт позначився і на народній освіті. Школу в Нижніх Верецьках було відкрито тільки наприкінці XIX століття. Але селяни не мали можливості віддавати своїх дітей до школи, бо вони з семи років пасли худобу,
Нижні Ворота
Сторінка 2 з 9
користувалися невеличкими ділянками, розташованими далеко в горах. Інколи можна було орендувати в поміщика землю трохи ближче до села. За оренду 1 гольда землі селянин платив 1 золотий 20 гелерів. Основним заняттям мешканців села було землеробство. Частина селян займалася скотарством, ткацтвом, бондарством, вишиванням, а також працювала на лісорозробках.
У другій половині XVIII століття значна частина селян Нижніх Верецьок належала до категорії лібертинів, тобто вільних від кріпацтва. Одним з обов'язків лібертинів була доставка пошти до Відня і привезення звідти кореспонденції. Сільські поштарі доставляли кіньми пошту до австрійської столиці за 12 днів.
Шенборнська домінія нещадно посилювала феодально-кріпосницький гніт. Гайдуки заставляли селян працювати навіть вночі. Нижньоверецькі кріпаки збирали урожай з свого наділу лише пізньої осені, коли випадав сніг, тому багато хліба і картоплі пропадало. За найменші провини селян жорстоко карали: били киями, батогами, різками.
Тяжке життя селянства накладало відбиток і на їхні убогі житла. Хати селян були переважно курними або напівкурними. Житло це було без фундаменту. Висота стін 2,3 м. Зруб був виготовлений цілком з дерева, без єдиного цвяха, а дах покритий соломою або гонтою.
Нижні Верецьки поступово зростали. З 1715 року тут стояла прикордонна воєнна сторожа, містився податковий уряд. У 1753 році в селі відкрилася карантинна застава, а в 1835 році - поштова станція.
У 1831 році в селі почалася епідемія холери, під час якої захворіло 12 кріпаків, 9 чоловік з яких померло.
У 1732 році граф Шенборн надав Нижнім Верецькам статут містечка, за яким поїм дістало право влаштовувати ярмарки. За це село змушене було виплачувати поміщикові спеціальну данину. У 1763 році Шенборни привласнили також водне право - користування ріками. Це право управителі маєтків іноді здавали в оренду і селянам.
Посилення кріпосницького гніту, стихійні лиха тощо призводили до масового розорення селян. Це викликало протест і опір трудящих. В 1835 році селяни 34 сіл, серед них і Нижніх Верецьок в скарзі на ім'я цісаря змалювали картину знущань з боку управителів Шенборна. Вони писали про численні зловживання управителів маєтку, про те, що у літню спеку, під час косовиці, їх примушували жати цілий день, не даючи їсти і пити, а коли хтось наважувався піти до колодязя напитись води, його карали киями. Крім панщини, селяни виконували багато інших повинностей: возили з лісу по скелястих, небезпечних для життя шляхах дерево, будівельний камінь; кожен двір щорічно відбував на різних роботах 27 днів додаткової панщини.
«Під час збирання дев'ятини,-скаржились селяни,- панські слуги забирають нанкращі снопи, картоплю не важать, а там, де вона найкраще вродила на селянському наділі, примушують копати її для домінії». Управителі маєтку заставляли селян даремно обробляти не тільки панську, а й їхню землю, постачати їх безплатно лісом, дровами тощо. Селяни писали, що не зможуть витримати такого здирства і «змушені будуть розійтись по всій країні жебраками».
Скаргу було переслано на розгляд Березької жупи, яка вислала до Нижніх Перецьок комісію. А коли селяни з багатьох сіл зібралися у Нижніх Верецьках, щоб поговорити з комісією, їх звинуватили в бунті. Згодом, коли приїхала нова комісія, в селі знову зібралися кріпаки з навколишніх сіл, які рішуче заявили: «Ми не проповіді прийшли слухати, а хочемо, щоб нам принесли закон про правду і снободу». Селяни вимагали надання їм безплатного випасу худоби, дозволу браги паливо в лісі і встановлення плати за роботу в панському господарстві. Вони також відмовилися виконувати панщину та інші феодальні повинності.
У 1836 році боротьба селян проти поневолювачів набрала ще більшого розмаху. Комісія, яку направило жупне управління до Нижніх Верецьок, повідомила, що селяни «бунтують проти громадського порядку і панщини». За наказом імператорської канцелярії сюди прибули гайдуки і солдати. Багато селян було заарештовано і кинуто до в'язниці. Кілька місяців їх катували батогами і киями. Селянин П. Беркович просидів у кайданах 6 місяців і був покараний 50 киями. М. Горош, не витримавши катування, помер у в'язниці.
Угорська буржуазна революція 1848-1849 pp. дала новий поштовх у боротьбі проти феодально-кріпосницького гніту. Селяни Нижніх Верецьок відмовились викопувати панщину та інші повинності. Під час боротьби з поміщиками з середовища селян вийшов стійкий і відважний організатор селянського руху Павло Беркович. Незважаючи на арешти й катування, П. Беркович проявив себе відважним ватажком верховинських кріпаків.
Чужоземний гніт позначився і на народній освіті. Школу в Нижніх Верецьках було відкрито тільки наприкінці XIX століття. Але селяни не мали можливості віддавати своїх дітей до школи, бо вони з семи років пасли худобу,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Щербовець
- Тишів
- Скотарське
- Розтока
- Підполоззя
- Лази
- Гукливий
- Верхні Ворота
- Верб’яж
- Буковець
- Біласовиця
- Абранка