Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Майже все життя прожив у Хусті один з угорських еволюціоністів додарвінської епохи Йосиф Дьердь. У 1839 році він 26-річним юнаком, після закінчення навчання, був призначений головним лікарем колишнього Мармароського комітату (нині Хустського, Міжгірського, Тячівського і Рахівського районів). Й. Дьєрдь намагався поліпшити охорону здоров'я, займався дослідженням місцевих мінеральних джерельних вод тощо. Його син Аладар, який народився в Хусті, став журналістом. Він не раз зустрічався і спілкувався з Карлом Марксом, перебував під впливом його вчення. Аладар Дьєрдь став активним популяризатором, захисником вчення і перекладачем праць К. Маркса. Його статті про Маркса та 1-й Інтернаціонал мають значну цінність. Вони були одними з перших матеріалів, що знайомили угорських читачів з найважливішими теоретичними положеннями наукового комунізму, з питань стратегії і тактики міжнародного комуністичного руху, очолюваного Марксом і Енгельсом.
В другій половині XIX століття у Хусті виникає перше деревообробне підприємство, млин, з 1909 року почав працювати цегельно-черепичний завод. Розвивалось
Ремісництво, збільшувався обсяг торгівлі. Місто, як і раніше, було одним з важливих центрів торгівлі худобою та різними речами ремісницького виробництва.
З розвитком капіталістичних відносин, що проникли в цехове ремесло, поглибився процес майнового та соціального розшарування. За даними перепису 1895 року, в Хусті налічувалося понад 300 ремісників різних спеціальностей. 10 власників майстерень використовували найману працю 10-20 робітників. З введенням у 1870 році в експлуатацію залізниці Чоп - Королеве частина жителів Хуста працювала на постійній та сезонних роботах на залізниці. Досить широко використовувалась наймана праця і в сільському господарстві. Наприкінці XIX століття в Хусті було вже 405 сільськогосподарських робітників.
На рубежі XIX і XX століть з 2286 чол. працездатного населення, яке жило и місті, в сільському господарстві було зайнято 1584, у ремеслі 514, в торгівлі 188 чоловік. Отже, переважна кількість населення займалась сільським господарством.
В умовах розвитку капіталістичних відносин відбувалось дальше розорення бідного селянства, а господарства поміщиків, багатіїв зростали. Причому землю концентрували в своїх руках не лише дворяни, але й торговці та власники майстерень. Їм у Хусті належало 10 523 кадастральні гольди землі. Становище промислових, а особливо сільськогосподарських робітників було дуже важким. Робочий день, як правило, тривав від зорі до ночі. Заробітна плата була мізерною і вдвічі нижчою від зарплати сільськогосподарських робітників центральних районів Угорщини.
Тяжким було становище і тих робітників, які працювали в кустарних майстернях, тіа підприємствах, будівництві по 12-14 годин на добу. Робітників жорстоко експлуатували, чинили над ними сваволю і насильство. В місті зростало безробіття, бо кілька невеликих кустарних підприємств, що тут діяли, не могли забезпечити псіх роботою.
Особливо погіршало становище робітників і селян в роки першої світової імперіалістичної війни, оскільки Хуст опинився у прифронтовій зоні. Від трудящих забрали худобу, зерно та інші сільськогосподарські продукти. Ціни на хліб зросли в 2-3 рази, а на інші товари (цукор, сіль, гас) - в 2-5 разів.
Населення Хуста чинило опір гнобителям, допомагало наступаючим російським військам. Вшановуючи пам'ять тих, що полягли на фронтах першої світової війни, населення Хуста та російські військовополонені в 1915 році побудували біля Замкової гори пам'ятник-піраміду.
Широкий відгук серед населення мали події, які відбувались у Росії в 1917 році. Про них розповідали військовополонені, що повертались зі Сходу і були очевидцями встановлення Радянської влади. Серед них були М. Шкробинець, В. Костяиець та інші.
Буржуазний уряд жонглював різними обіцянками, щоб перешкодити революційному рухові, стримати потяг трудящих до Країни Рад. Хустське окружне управління в одному з оголошень писало: «Всі бідні солдати та інваліди, які будуть поводити себе добре, залишаться вірними угорській державі і не будуть вимагати відриву від держави, возз'єднання з Україною, одержать від угорської влади 10 гольдів землі».
Після того, як розпалася Австро-Угорщина, населення Хуста 10 листопада 1918 року першим висловилося за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Українські буржуазні націоналісти в листопаді 1918 року створили в Хусті т. зв. Руську народну раду, яка встановила зв'язок з галицькими буржуазними націоналістами та іноземними імперіалістами. Ця «рада», граючи на
Хуст
Сторінка 3 з 13
інші). В Росії І. С. Орлай став членом Російської Академії наук. Цей та інші факти яскраво свідчать про те, що, незважаючи на іноземну окупацію, зв'язки населення Хуста не припинялись з російськими і українськими братами по той бік Карпат. Майже все життя прожив у Хусті один з угорських еволюціоністів додарвінської епохи Йосиф Дьердь. У 1839 році він 26-річним юнаком, після закінчення навчання, був призначений головним лікарем колишнього Мармароського комітату (нині Хустського, Міжгірського, Тячівського і Рахівського районів). Й. Дьєрдь намагався поліпшити охорону здоров'я, займався дослідженням місцевих мінеральних джерельних вод тощо. Його син Аладар, який народився в Хусті, став журналістом. Він не раз зустрічався і спілкувався з Карлом Марксом, перебував під впливом його вчення. Аладар Дьєрдь став активним популяризатором, захисником вчення і перекладачем праць К. Маркса. Його статті про Маркса та 1-й Інтернаціонал мають значну цінність. Вони були одними з перших матеріалів, що знайомили угорських читачів з найважливішими теоретичними положеннями наукового комунізму, з питань стратегії і тактики міжнародного комуністичного руху, очолюваного Марксом і Енгельсом.
В другій половині XIX століття у Хусті виникає перше деревообробне підприємство, млин, з 1909 року почав працювати цегельно-черепичний завод. Розвивалось
Ремісництво, збільшувався обсяг торгівлі. Місто, як і раніше, було одним з важливих центрів торгівлі худобою та різними речами ремісницького виробництва.
З розвитком капіталістичних відносин, що проникли в цехове ремесло, поглибився процес майнового та соціального розшарування. За даними перепису 1895 року, в Хусті налічувалося понад 300 ремісників різних спеціальностей. 10 власників майстерень використовували найману працю 10-20 робітників. З введенням у 1870 році в експлуатацію залізниці Чоп - Королеве частина жителів Хуста працювала на постійній та сезонних роботах на залізниці. Досить широко використовувалась наймана праця і в сільському господарстві. Наприкінці XIX століття в Хусті було вже 405 сільськогосподарських робітників.
На рубежі XIX і XX століть з 2286 чол. працездатного населення, яке жило и місті, в сільському господарстві було зайнято 1584, у ремеслі 514, в торгівлі 188 чоловік. Отже, переважна кількість населення займалась сільським господарством.
В умовах розвитку капіталістичних відносин відбувалось дальше розорення бідного селянства, а господарства поміщиків, багатіїв зростали. Причому землю концентрували в своїх руках не лише дворяни, але й торговці та власники майстерень. Їм у Хусті належало 10 523 кадастральні гольди землі. Становище промислових, а особливо сільськогосподарських робітників було дуже важким. Робочий день, як правило, тривав від зорі до ночі. Заробітна плата була мізерною і вдвічі нижчою від зарплати сільськогосподарських робітників центральних районів Угорщини.
Тяжким було становище і тих робітників, які працювали в кустарних майстернях, тіа підприємствах, будівництві по 12-14 годин на добу. Робітників жорстоко експлуатували, чинили над ними сваволю і насильство. В місті зростало безробіття, бо кілька невеликих кустарних підприємств, що тут діяли, не могли забезпечити псіх роботою.
Особливо погіршало становище робітників і селян в роки першої світової імперіалістичної війни, оскільки Хуст опинився у прифронтовій зоні. Від трудящих забрали худобу, зерно та інші сільськогосподарські продукти. Ціни на хліб зросли в 2-3 рази, а на інші товари (цукор, сіль, гас) - в 2-5 разів.
Населення Хуста чинило опір гнобителям, допомагало наступаючим російським військам. Вшановуючи пам'ять тих, що полягли на фронтах першої світової війни, населення Хуста та російські військовополонені в 1915 році побудували біля Замкової гори пам'ятник-піраміду.
Широкий відгук серед населення мали події, які відбувались у Росії в 1917 році. Про них розповідали військовополонені, що повертались зі Сходу і були очевидцями встановлення Радянської влади. Серед них були М. Шкробинець, В. Костяиець та інші.
Буржуазний уряд жонглював різними обіцянками, щоб перешкодити революційному рухові, стримати потяг трудящих до Країни Рад. Хустське окружне управління в одному з оголошень писало: «Всі бідні солдати та інваліди, які будуть поводити себе добре, залишаться вірними угорській державі і не будуть вимагати відриву від держави, возз'єднання з Україною, одержать від угорської влади 10 гольдів землі».
Після того, як розпалася Австро-Угорщина, населення Хуста 10 листопада 1918 року першим висловилося за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Українські буржуазні націоналісти в листопаді 1918 року створили в Хусті т. зв. Руську народну раду, яка встановила зв'язок з галицькими буржуазними націоналістами та іноземними імперіалістами. Ця «рада», граючи на
Дивиться також інші населені пункти району:
- Стеблівка
- Сокирниця
- Рокосів
- Нижнє Селище
- Нижній Бистрий
- Монастирець
- Липча
- Липецька Поляна
- Крива
- Кошелеве
- Копашневе
- Золотареве
- Драгове
- Данилове
- Горінчове
- Вільшани
- Велятин
- Боронява
- Березове
- Іза
- Вишкове