Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У другій половині 30-х років революційні виступи трудящих не вщухали, У
липні - серпні 1936 року відбувся загальний страйк меблевиків міста, в якому взяло участь 130 чоловік. Робітники вимагали збільшення заробітної плати. Страйк закінчився укладенням колективного договору, на основі якого підприємці зобов'язалися підвищити заробітну плату.
В умовах буржуазного чехословацького режиму мало уваги зверталося і на стан охорони здоров'я населення. Хуст був «одним з середовищ епідемії», як це визнавали навіть буржуазні власті.
Місцева влада мало турбувалася і про розвиток освіти трудящих. У 1921 році на вимогу мешканців Хуста та сусідніх сіл відкрито гімназію, до якої прийняли лише 40 учнів. Вчилися тут переважно діти заможних верств населення, бо за навчання треба було платити великі гроші.
У листопаді 1938 року фашистська Угорщина окупувала західну частину Закарпаття. На решті території краю верховоди буржуазнонаціоналістичних партій проголосили т. зв. автономну республіку - «Карпатську Україну». На чолі її маріонеткового «уряду», який розміщався в Хусті, став запеклий український буржуазний націоналіст А. Волошин. Та зрадники інтересів трудящих протрималися не довго. Коли вони зіграли свою роль, їх гітлерівці викинули на смітник.
15 березня 1939 року Хуст був окупований військами фашистської Угорщини. Почалась одна з найбільш трагічних сторінок в історії Хуста. Настали чорні дні фашистської неволі. Місто вкрилось шибеницями. Багато жителів, серед них комуністів, активних учасників революційного руху, кинуто до в'язниць концентраційних таборів. Публічні страти і катування проводились майже кожного дня. Тільки за перший місяць окупації фашисти стратили 100 чоловік.
Тяжким було й матеріальне становище населення в період окупації. У Хусті працювала тільки невелика меблева фабрика, власником якої був І. Дункель, вона мала всього 100 робітників, діяв цегельний завод, що належав підприємцеві Б. Давидовичу.
Велика кількість населення не могла знайти роботи. Тільки в лютому 1940 року було 600 чол. безробітних. Всі вони були приречені на голодне животіння. У фашистське рабство з Хуста за роки окупації було вигнано 7836 чо ловік.
Уникаючи переслідувань від угорських фашистів, багато комуністів, молодих патріотів емігрувало до СРСР. Серед молоді було чимало призовників, які не бажали
зіти до армії фашистської Угорщини. Це також був своєрідний Опір фашистському режимові.
Донесення урядовців у 1940 році сповнені панічних повідомлень про зростання «прорадянських і прокомуністичних симпатій» серед трудящих Закарпаття. «Безперечним є те, що сусідство з Радянським Союзом помітно впливає на окремі верстви населення, особливо на робітників і бідноту, які в більшості і до цього часу голосували за комуністичну партію»,- писав начальник Хустського окружного управління 24 грудня 1939 року.
Хустський нотаріат у звіті за другий квартал 1940 року визнавав, що «населення гірських та долинських сіл таємно симпатизує Росії». Далі в повідомленні відкреслювалось, що русинське населення день у день все відвертіше і гостріше уступало проти місцевих властей. Про це свідчив той факт, Що в Хусті жандарми васмілювалися виходити на вулиці лише групами (по 4 чоловіки), бо на них «нападають з-за рогу». Хортисти жорстоко розправлялися з трудящими. У першому кварталі 1940 року в Хусті заарештовано або притягнуто до відповідальності 860 чоловік.
Біля сіл Рокосова і Кривої фашисти побудували концентраційний табір, в якому катували людей: били нагайками, пекли розпеченим залізом, заганяли пики під нігті, підвішували за ноги. Непритомні тіла кидали в Тису. Та репресії не зломили волі трудящих боротись проти фашизму. Вони глибоко вірили, жили надією, що за допомогою героїчного радянського народу доб'ються свого визволення. 12 квітня 1941 року розпочався страйк їздових лісового управління з вимогою підвищити заробітну плату. Головний нотар вимагав від окружного начальника звільнити їздових з роботи. Ця міра покарання потрібна була йому ще й тому, писав він, що «в самому місті нестерпне становище, отже, слід було б показати суворії іі приклад для відвернення можливих повторень подібних явищ».
Особливо посилилась боротьба трудящих під керівництвом комуністів у період, коли в серпні 1943 року в районі Хуста висадилася група партизанів-десантників на чолі з Ференцом Патакі. Партизани швидко встановили зв'язок з підпільною антифашистською групою, в складі якої був військовослужбовець М. Сокач, що носив форму офіцера угорської армії. Сокачу неодноразово доводилося «прочісувати» ліси в районі «лінії
Хуст
Сторінка 7 з 13
Хустського округів. На конференції з доповідями виступили І.Туряниця і П. Терек. Делегати, що виступали в дебатах, говорили про злидні і голод в більшості округів Закарпаття, засуджували колоніальну політику уряду.У другій половині 30-х років революційні виступи трудящих не вщухали, У
В умовах буржуазного чехословацького режиму мало уваги зверталося і на стан охорони здоров'я населення. Хуст був «одним з середовищ епідемії», як це визнавали навіть буржуазні власті.
Місцева влада мало турбувалася і про розвиток освіти трудящих. У 1921 році на вимогу мешканців Хуста та сусідніх сіл відкрито гімназію, до якої прийняли лише 40 учнів. Вчилися тут переважно діти заможних верств населення, бо за навчання треба було платити великі гроші.
У листопаді 1938 року фашистська Угорщина окупувала західну частину Закарпаття. На решті території краю верховоди буржуазнонаціоналістичних партій проголосили т. зв. автономну республіку - «Карпатську Україну». На чолі її маріонеткового «уряду», який розміщався в Хусті, став запеклий український буржуазний націоналіст А. Волошин. Та зрадники інтересів трудящих протрималися не довго. Коли вони зіграли свою роль, їх гітлерівці викинули на смітник.
15 березня 1939 року Хуст був окупований військами фашистської Угорщини. Почалась одна з найбільш трагічних сторінок в історії Хуста. Настали чорні дні фашистської неволі. Місто вкрилось шибеницями. Багато жителів, серед них комуністів, активних учасників революційного руху, кинуто до в'язниць концентраційних таборів. Публічні страти і катування проводились майже кожного дня. Тільки за перший місяць окупації фашисти стратили 100 чоловік.
Тяжким було й матеріальне становище населення в період окупації. У Хусті працювала тільки невелика меблева фабрика, власником якої був І. Дункель, вона мала всього 100 робітників, діяв цегельний завод, що належав підприємцеві Б. Давидовичу.
Велика кількість населення не могла знайти роботи. Тільки в лютому 1940 року було 600 чол. безробітних. Всі вони були приречені на голодне животіння. У фашистське рабство з Хуста за роки окупації було вигнано 7836 чо ловік.
Уникаючи переслідувань від угорських фашистів, багато комуністів, молодих патріотів емігрувало до СРСР. Серед молоді було чимало призовників, які не бажали
зіти до армії фашистської Угорщини. Це також був своєрідний Опір фашистському режимові.
Донесення урядовців у 1940 році сповнені панічних повідомлень про зростання «прорадянських і прокомуністичних симпатій» серед трудящих Закарпаття. «Безперечним є те, що сусідство з Радянським Союзом помітно впливає на окремі верстви населення, особливо на робітників і бідноту, які в більшості і до цього часу голосували за комуністичну партію»,- писав начальник Хустського окружного управління 24 грудня 1939 року.
Хустський нотаріат у звіті за другий квартал 1940 року визнавав, що «населення гірських та долинських сіл таємно симпатизує Росії». Далі в повідомленні відкреслювалось, що русинське населення день у день все відвертіше і гостріше уступало проти місцевих властей. Про це свідчив той факт, Що в Хусті жандарми васмілювалися виходити на вулиці лише групами (по 4 чоловіки), бо на них «нападають з-за рогу». Хортисти жорстоко розправлялися з трудящими. У першому кварталі 1940 року в Хусті заарештовано або притягнуто до відповідальності 860 чоловік.
Біля сіл Рокосова і Кривої фашисти побудували концентраційний табір, в якому катували людей: били нагайками, пекли розпеченим залізом, заганяли пики під нігті, підвішували за ноги. Непритомні тіла кидали в Тису. Та репресії не зломили волі трудящих боротись проти фашизму. Вони глибоко вірили, жили надією, що за допомогою героїчного радянського народу доб'ються свого визволення. 12 квітня 1941 року розпочався страйк їздових лісового управління з вимогою підвищити заробітну плату. Головний нотар вимагав від окружного начальника звільнити їздових з роботи. Ця міра покарання потрібна була йому ще й тому, писав він, що «в самому місті нестерпне становище, отже, слід було б показати суворії іі приклад для відвернення можливих повторень подібних явищ».
Особливо посилилась боротьба трудящих під керівництвом комуністів у період, коли в серпні 1943 року в районі Хуста висадилася група партизанів-десантників на чолі з Ференцом Патакі. Партизани швидко встановили зв'язок з підпільною антифашистською групою, в складі якої був військовослужбовець М. Сокач, що носив форму офіцера угорської армії. Сокачу неодноразово доводилося «прочісувати» ліси в районі «лінії
Дивиться також інші населені пункти району:
- Стеблівка
- Сокирниця
- Рокосів
- Нижнє Селище
- Нижній Бистрий
- Монастирець
- Липча
- Липецька Поляна
- Крива
- Кошелеве
- Копашневе
- Золотареве
- Драгове
- Данилове
- Горінчове
- Вільшани
- Велятин
- Боронява
- Березове
- Іза
- Вишкове