Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ракошин

Сторінка 2 з 7
орного поля. Всієї орної землі в селі було 842 1/4 гольди, луків - 889 3/4 гольди. За цю землю селяни мусили відробляти на пан­щині з своїм тяглом 9222 дні. А якщо без тягла, то 12 104 дні. Отже, за кожен наділ селяни
відбували на панщині 230 днів - більше як у два рази, ніж це передбача­лося урбаріальною реформою другої половини XVIII століття.
Зростала диференціація селянства. З-поміж кріпаків виділялися багатії. Заможні селяни все частіше відкуповувалися від панщини. Вони і дев'ятину від врожаю та худоби сплачували не продуктами, а грішми. Селяни-багатії скупчували в своїх руках велику кількість землі. Поскільки багатії відкуповувалися віч панщини, то на плечі сільської бідноти Ракошина звалювався увесь тягар панщини і феодальних повинностей.
До того ж феодали просто грабували селян. У 1842 році управителі графа Шен­борна «обміняли» у ракошинських селян-кріпаків 458 гольдів родючих земель в урочищі Домбоки (фактично силою перегнали їх на гірші землі), а тут утворили домбоцьку економію. Там же в урочищі був організований монастир – ще один експлуататор селян.
Трудящі Ракошина вітали революцію 1848-1849 років. Частина молоді вступила до революційної армії та народної міліції Мукачевого, брала участь у штурмі Мукачівського замку. Революція хоч і звільнила селян від кріпацтва та одночасно, майже позбавила їх землі. Після революції посилилася диференціація селятіства. Переважна більшість селян Ракошина володіла від 0,1 до 2 гольдів пісної, глинистої землі, а багатії мали по 100-350 гольдів кращої землі. Основна ж маса земельних угідь залишилась в руках графа Шенборна, барона Ковнера та поміщиків. Селяни Ракошина, позбавлені тягла, змушені були і надалі працювати на багачів і брати у них землю в оренду, найматися на сільськогосподарські роботи. Десятки селян емігрували за кордон: до Франції, Бельгії, Бразілії і особливо до США в пошуках праці.
Проте розвиток капіталістичних відносин на селі сприяв поступовому його зросту. До кінця XIX століття населення збільшилось на третину і дорівнювало 1870 чоловік. Значна частина його працювала в поміщицьких і куркульських гос­подарствах або орендувала клаптики землі, за що сплачувала від 1/2 до 5/6 врожаю. Через відсутність тягла, добрив і техніки, земля оброблялася погано і врожаї зер­нових не перевищували б-8 цнт з гектара. За користування пасовиськом, крім відповідної плати, селяни були змушені ще й працювати на власника пасовиська.
Дуже поганим було медичне обслуговування населення в Ракошині. Навіть у перші десятиліття XX століття в селі не було жодного медичного закладу і медич­ного працівника. Не набагато кращим було становище з освітою. До середини X IX століття діяли лише церковні школи: реформатська і греко-уніатська. Державну початкову школу відкрито лише в другій половині XIX століття. Навчання велося угорською мовою, відвідували її в основному діти угорського населення. На 1915 рік в Ракошині з понад 150 дітей шкільного віку відвідували школу близько тре­тини. Тому не дивно, що більшість населення залишалася неписьменною. Укра­їнської державної початкової школи в селі не було. З 1911 року в Ракошині почала діяти невеличка т. зв. народна бібліотека, в якій нараховувалось близько 150 книг.
В роки першої світової війни посилилась експлуатація та жандармські репре­сії над трудящими села. Для потреб армії у селян забирали продовольство, фураж. Нерідко селяни залишались без посівного матеріалу. Влітку 1917 року екзекуторі: забрали у селян урожай прямо з поля. Житель Д. Глагола був по-звірячому поби­тий жандармами тільки за те, що відмовлявся здати своє зерно. У батраків, які не мали власної землі і жили з заробітків, на користь держави відбиралось 2/3 заробітку. У домбоцькому маєтку з кожних трьох батраків зароблену плату одер­жував лише один.
Під час війни власті навіть забороняли українські і російські книги. Селян часто звинувачували у «державній зраді» тоді, коли знаходили в селі навіть моли­товну книжку російського видання.
На посилення революційної боротьби селян Ракошина особливий вплив мало повернення з Росії, де вже відбулася Велика Жовтнева соціалістична революція, військовополонених. В село повернулося багато революційно настроєних солдат - Д. Коштура, Д. Варга та інші. Вони очолили виступ односельчан.
22 березня 1919 року, після перемоги пролетарської революції в Угорщині, в Ракошині була встановлена Радянська влада. До складу сільської Ради жителі села обрали місцевих трудівників, серед яких були В. Марко, Д. Ковач, Д. Коштура, Ю. Мейсар та інші. Рада створила загін Червоної гвардії. Першими червоногвардійцями його стали О. Доктор, Ф. Глуханич, О. Бара, О. Балог, І. Молнар, М. Бара та інші. На початку квітня Рада конфіскувала зерно на складі помі­щика Фойєрштейна і розділила його між сільською біднотою.
Однак Радянська влада в Ракошині проіснувала лише 39 днів. 29 квітня 1919 року Ракошин окупували румунські війська. А в травні на зміну їм


Дивиться також інші населені пункти району:

Cучасна карта - Ракошин